Taken By Trees, Skye, Norah Jones, Them Crooked Vultures

Taken By Trees "East of Eden" (2009)

Шведський фолк-поп з вже закономірним розворотом на більш тепліші території від колишньої членкині бенду The Concretes Вікторії Бергсман. Тепліші (тут близькосхідні) території просіяні завдяки продюсуванню диску руками члена балеарик-поп бенду Studio.

Скандинавська поп-музика рулить зараз (та й вже тривалий час) – найавангардних ритмах у всьому світі. На чомусь приблизному, нещодавно вже були помічені jj (в акустичному підвиді минулого разу згадуватись Taxi Taxi!). А скільки ще невідомих героїв попу (у різних варіаціях) можна відшукати на картах диких вікінгів – невідомо навіть слідопитам?

Тонкі речі Сходу переважають на "East of Eden" – майже неоднозначно. Автентична скандинавськість простежується акустиком на меланхолі "Tidens Gång". Сканда замішена на сході сприймається вже, як екзотичний артефакт ("Wapas Karna"). Пост-рокові гуслі "Bekännelse" накочуються хвилями, щоб розчинитись в абсолюті дервішів. Кавер на Animal Collective забалеарений інфантилом по гланди, ледве не до тойтронічки. Це північний полюс логоцентричності.

Південний полюс східного еротизму, закономірно, запам'ятовується більше завдяки своїй натяковості, яка залишає місце для фантазії. Розкальянений танець пупка ("To Lose Someone"). Тремтлива ніч очікування хором інфантильних русалок-пострибалок перкусії сексуального монстра Сержа Гінзбура з букетиком злих квітів ("Anna"). Своєрідно-акустична версія Air France на "Greyest Love of All" сповіщає, що "дєвочка созрєла" до того, щоб в райський кущах, акі гурія доводити героїв ісламу до оргазму одним лише натяком на прелюдію.

Ну й, що не усе аж так чарівно на східному базарі, на диску знаходяться чуттєві аромати "Watch the Waves" з вбивчим сексапілом лоліт з їх майбутнім перетворенням на ліліт, які розведуть, задушать шовком і закопають під персиком. Млосність автентичного інструментарію може довести до смерті, а це й не так вже зле, якщо там чекають героїні "Greyest Love of All".

1. To Lose Someone
2. Anna
3. Watch the Waves
4. Greyest Love of All
5. Tidens Gång
6. Wapas Karna
7. My Boys (cover of Animal Collective's "My Girls")
8. Day by Day
9. Bekännelse

Skye "Keeping Secrets" (2009)

2-й сольний альбом Скай Едвардс після відходу від причалів Morcheeba. Вищий пілотаж лаконічної якості після успішного дебютника "Mind How You Go" (2006).

Скай просто жива, думаюча кобіта, інакше, чимось іншим пояснити магнетизм її дисків – нереально. Нічого зайвого. Нічого піаристого. Загравання з модою – точкові до міліметра. Харизма улюбленців модних журналів та телепередач у порівнянні зі Скай – шкірка від горохового стручка. Це поп-музика без зменшувально-принизливого "попса".

Атмосфера диску відполірована до блиску. Відчута і пережита. Даунтемпо – вільно дихаюче у своїй вповільненій красі вечірнього неба. Голос – сексапільний до хмарної м'якості там, де потрібно. Аптечно-дозовано добавляється реггі ("I Believe"), блюз ("Wrong Alright") та джаз ("Maybe To Spain"). Саунд 80-х ледве відчутний ("Boo Hoo", "Monsters Demons", "Not Broken"). Оркестровка – ідеальна ("Clock To Stop").

Вповільнена фішка дисків Скай може порадіти за грувчик в пантеристному біті попригунчастої "The Shape Im In" та свінгувальності денсульки "Almost Killed Me" з сексапілом потрібної зазубреності.

На цій оспівувальній ниві моменти подібності до останнього диску Morcheeba та невеличкі нотки самоповторів – варто сприймати, як продовжування традицій "Mind How You Go" та втирання морчибистих шнобелів.

1. I Believe
2. Boo Hoo
3. Not Broken
4. The Shape Im In
5. Monsters Demons
6. Clock To Stop
7. Almost Killed Me
8. Wrong Alright
9. Maybe To Spain
10. Exhale

Norah Jones "The Fall" (2009)

4-й диск дочки легендарного і культового мена Раві Шанкара. Нора Джонс – акторка чорничних ночей Вонга Кар Вая та джаз-попових стандартів. Дещо нуднувата й одноманітна, але на "The Fall", якийсь чарівник на зеленому гелікоптері, класно попрацював з саундом. В результаті, більше слухаєш інструментал, ніж голос наскрізь позитивної Нори Джонс.

Саундпродюсер додав усього, до чого сама Нора Джонса чомусь не додумувалась. Знову можна говорити про моду вітрів та ще більшу ретро-спрямованість диску. Як диво на ньому з'являють такі речі, як грув ("Chasing Pirates"), приблюз-гараж ("It's Gonna Be"), цитатність ("Waiting"). Про замріяного у космос джазування вже якось звикли, але у такому варіанті – то цікавіше ("Light As a Feather", "Young Blood"). Наявність в переліку такого треку, як "I Wouldn't Need You", ще якось дозволяє переключитись з інструменталу на її голос.

Разом з гіперетром ("Man of the Hour"), Джонс залізла ще й на територію саундтреків (з конячим скоком-перескоком), що багато у чому полегшило її репертуарну долю. Бо там можна запустити мелодрамну гойдалку для дівчаток, що плачуть за Зевсом у вигляді золотого дощу і мріють про щастя на блюзових берегах та джазових киселиках з рефреном "на добраніч, дітки". Що вже виглядає перебором. Як й романтична псевдо-бонжовність ("Stuck").

І знову, у результаті, більше слухаєш запрошених музикантів, ніж голос Нори Джонс.

1. Chasing Pirates
2. Even Though
3. Light As a Feather
4. Young Blood
5. I Wouldn't Need You
6. Waiting
7. It's Gonna Be
8. You've Ruined Me
9. Back to Manhattan
10. Stuck
11. December
12. Tell Yer Mama
13. Man of the Hour

Them Crooked Vultures "Them Crooked Vultures" (2009)

Супербенд (ще один) з сонячного Лос Анджелеса у складі: вокаліста Джоша Хомма (Queens of the Stone Age, Kyuss, Eagles of Death Metal), драмера Девіда Грола (Nirvana, Foo Fighters), басиста Led Zeppelin Джона Джонса.

Супермени рубають дисторшнутий хардяк, що сягає своїм корінням славних 70-х (Wolfmother ссуть Ромула і Рема). Чомусь у такому складі немає нічого дивного, хоча, якби вони залабали там, пост-панк чи диско – було б веселіше. А так, секс, драгс, ракенрол – у традиційному порядку.

Базуючись на тому, що такого харда, зараз боянно навалом, Them Crooked Vultures роблять спробу іронізування над жанровими штампами. Головні бенди жанру тут в фаворі, а от бенди 2-й руки та інші адепти опопсіння (на думку Them Crooked Vultures) – конкретно деконструюються. Щоб олдскул не настільки вже серйозно занудив дісторшином, на фінішах прозоро заштамповується духова вальсуюча буффонадка. Еклектика в стилі And You Will Know Us By The Trail Of Dead.

Питання лише у тому, наскільки усе це вдало мейкається в Them Crooked Vultures. Мозгові штурми це добре. Під щось можна просто подригатись і на "Dead End Friends" почути стартовий парафраз треку Pearl Jam "Sad" з диску "Lost Dogs" (2003). На "Elephants" вже простежується якась тренажерна лінія альбому. Ракенрола радісно валить апокаліпсис з забігом у баладність згадуючи початок аеросмітівського "Rag Doll". Пародіювання глему вилазить фальцетом на "Scumbag Blues". І це більш-менш цікаво. З зачаклованого кола вилазить тільки агресивний фанк-металічний бойовичок "Gunman". Та й напевне для того, щоб обстібнути атмосферою провальний блокбастер зі Шварцом у головній ролі та вказівним пальцем на AC/DC.

Стандартна хардова психоделія (з обов'язковим містичним органчиком), місцями, знуджено рулить. Десь вилазить пародіювання навіть фолку 60-х з ша-ла-ла простібоном. Десь на цьому перетині у пританцьовує альбом: олдскул нуднуватий, при іронізуванні – ще в якісь ворота й залізе. Як приклад, фортепіанний етюд "Spinning In Daffodils" під паралельне шкрябання фідбеком по гітарі з брутальним хрипінням на похоронному марші табуну коників, де хоч-не-хоч, але салют Muse, все ж можна передавати.

1. No One Loves Me & Neither Do I
2. Mind Eraser, No Chaser
3. New Fang
4. Dead End Friends
5. Elephants
6. Scumbag Blues
7. Bandoliers
8. Reptiles
9. Interlude With Ludes
10. Warsaw or The First Breath You Take After You Give Up
11. Caligulove
12. Gunman
13. Spinning In Daffodils