Apparatjik, Jaga Jazzist, Two Door Cinema Club

Two Door Cinema Club "Tourist History" (2010)

Називається, дожились. Північно-ірландська група продовженого дня Two Door Cinema Club безпардонно клішує ранню творчість Bloc Party ("Silent Alarm" 2005-го) і Death Cab for Cutie ("Plans" 2005-го), щоб ще місцями пробігтись дебютниками Vampire Weekend та Margot & the Nuclear So and So's ("The Dust of Retreat" 2006-го). Наявний в розмальовках й 2-й диск Editors "An End Has A Start" (2007).

За останній період, такого малолітнього брєду сивої кобили до Берега Слонової Кістки й Узбережжя Носорожного Хуя. Приклади Delphic та White Lies – тому підкріплення.

Валить безпардонна попса з стадіоними запілонами та соплями для дівчаток дошкільного віку, щоб прозвітуватись про свою туристичну мандрівку чужими альбомами. На найбільших хітах заклішованість досягає свого закономірного оргазму від перелячного моменту передирання чужого матеріалу (особливо на "Something Good Can Work").

То називається "піздєц творчєству". Копіпастнув – і отримав домашній екстаз від звуконаслідування. То якась своєрідна форма закомплексованості, коли ясельки отак дориваються до гітар і мікрофона. На їх тлі, навіть придурашені Shitdisco – то крутяк. Навіть дітей починати ознайомлювати з музичною історією з таких прикладів – то злочин перед майбутнім.

Така туфта лише для домашнього перегляду, бо нет й так зашкалює від к-ті наявної інформації.

1. Cigarettes In The Theatre
2. Come Back Home
3. Do You Want It All?
4. This Is The Life
5. Something Good Can Work
6. I Can Talk
7. Undercover Martyn
8. What You Know
9. Eat That Up, It's Good For You
10. You're Not Stubborn

Apparatjik "We Are Here" (2010)

Ще одна супер-пупер-група від збільшеної (за останній період) творчості яких, вже починається трохи харитись, бо нічого особливого та супер-пупер колаборація щось не привозить.

В Apparatjik – працюють, не покладаючи рук, такі мени, як басист Гай Беррімен з Coldplay, фронтмен Mew Йонас Б'єрре, гітарист Магне Фурухолмен з a-ha та продюсер Мартін Терефе.

Незважаючи на той факт, що ностальгуючі за 80-ми руки Apparatjikа тягнуться до альбому індітроніків Postal Service "Give Up" (2003), а вокальна постава Йонаса – реверансить альбому Mew "And The Glass" (2005) – послухати тут є що.

Як вже повідомлялось саундова каруселька крізь призму Mew (тримається рівняння на трек "Special") та індітронічки ностальгує за 80-ми. Тому фірмовий коктейлик з сінті-ритмів, шугейзу та дрім-попу забезпечений на усі хвилини звучання. Також помічене не таке калічне (як в Кені Веста) використання автотюну та співзвучність з діяльністю Данжер Мауса на альбомі Бека "Modern Guilt" (2008).

За останніми тенденціями, наявний навіть балеарик. Дивно було б, якби не було якихось алюзій на a-ha ("Datascroller"). І на щастя, алюзій на колдплейну сопливість не помічено. "Supersonic Sound" деконструктивно салютує хіту Oasis "Supersonic".

Триває таке собі саундове загравання з ВОЛЛ-І та його гірлфрендою Євою. Паршивих треків під північним сяйвом не помічається. Можна й поденсулитись, можна й замріятись на здивований ангельський хор ("Deadbeat", "Arrow And Bow", "In A Quiet Corner", депешність "Electric Eye").

Кіндерна ностальгія дуже доброї якості рулиться і до загальної розмальовки добавляються у потрібних місцях закільцьовані пост-рокові гітарки (не забуваючи, безперечно про дух 80-х та пафосні фортепіанні запливи у небо). Й закономірно, що на фініші екстаз Apparatjikа розходиться шугейзними колами у супроводі модерно-класичного фортепіанка.

За звітний період, Apparatjik – поки що єдина супер-банда, що досягнула адекватного результату згідно заявленого рівня та складу учасників.

1. Deadbeat
2. Datascroller
3. Snow Crystals
4. Supersonic Sound
5. Arrow And Bow
6. In A Quiet Corner
7. Josie
8. Antlers
9. Electric Eye
10. Look Kids
11. Quiz Show

Jaga Jazzist "One-Armed Bandit" (2010)

Норвежські ню-джазовики Jaga Jazzist зі спогадами про свій класний диск 2005 року "What We Must" привозять нову творчість "One-Armed Bandit".

Нива перетину джазу та пост-року потрошки обробляється і згідно, останніх тенденцій пост-рокових банд, Jaga Jazzist віражують на території 70-х зі своїми варіаціями спогадів про прог-рок, ф'южн та мінімалізм.

70-ті грувляться саундтрековою атмосферкою та видають на поверхню (в "One-Armed Bandit") салюти Френку Заппі з його треком "Peaches en Regalia" на диску "Hot Rats" (1969). Балаганна розхристаність бадьоро дрейфує екранами пригодницьких стрічок 70-х, галопує прог-роковими міражами та розливається космічним пафосом.

Прог й далі продовжує качати кіношною саспенсністю sci-fi та джангловими збивками. Прилітають згадки про "What We Must". Фортепіанко фортепіаниться мінімалізмом, щоб згодом повністю впасти на "Toccata" з поспішальницьким піонерством космосу у диск Стіва Райха "Music For 18 Musicians" (1978). Прог щетиниться чужими та пускає космічний відмороз пейзажів далеких галактик. Духові віражують на небезпечних поворотах сюжету та втікають від глядацького переслідування.

Пригодницька тематика дає диску достатньо активну ритміку відкриття ще незвіданих планет та зоряних воєн. На якомусь етапі космічний пафос впадає у мультяшність і конає там у самопародії на романтизацію такої героїчної тематики. Джангли завозять у підводні джунглі фільму про капітана Немо і до згадок про олдскульних Emerson Lake Palmer додається досвід модернових 65daysofstatic.

До космічної саспенсності додається готичний органчик і гральний агрегат Jaga Jazzist з потойбічної висоти з усієї своєї дурі падає на Землі, де вже на місці падіння невідомого зорельота кружляють гелікоптери якихось секретних служб.

1. The Thing Introduces...
2. One-Armed Bandit
3. Bananfluer Overalt
4. 220 V / Spektral
5. Toccata
6. Prognissekongen
7. Book Of Glass
8. Music! Dance! Drama!
9. Touch Of Evil