За цей час чоловік втратив близьку людину, все майно, яке нажив, стикнувся з бюрократичною несправедливістю та, за його словами, свавіллям правоохоронних органів. Проте пенсіонер стверджує, що його мета — принципова: він хоче показати, що навіть звичайна людина, без зв’язків і грошей повинна боротися з несправедливістю та за жодних умов не мовчати.

Як все починалось

Микола Малишев розповів, що землі в районі П’ятого парку йому дісталися після розвалу Радянського Союзу, раніше вони належали латвійській компанії «Веф». На землі площею 0,25 га він проживав у будинку барачного типу разом із своєю коханою жінкою та домашніми тваринами. Проте 2012-го його земельною ділянкою зацікавилася «Львівська залізниця», яка, судячи з рішення Апеляційного суду Львівської області, скориставшись послугами своїх же працівників, виготовила на ділянку Миколи Малишева земельну документацію.

«Раніше ця земля належала компанії «Веф», проте після розвалу Радянського Союзу, я там постійно жив і відповідно до закону, якщо я там живу більше десяти років, то мав би право оформити на землю усю необхідну документацію. Проте майном, яке за законом належало мені, зацікавилося керівництво залізниці. Склалось так, що вони самостійно оформили нібито право власності на землю, де я проживав і вирішили мене прогнати. 5 вересня 2014 року працівники «Львівської залізниці» за сфальшованими виконавчим провадженням прийшли силою виселяти мене та жінку з нашого помешкання. Чому я кажу за сфальшованим, бо у ньому був неправильно вказаний мій рік народження й ініціали. Але це нікого не зупинило», — розповідає чоловік.

Потерпілий зазначає, що на момент знесення приміщення, в якому він проживав зі співмешканкою, його не було вдома, проте, коли прийшов, то вжахнувся від побаченого.

«Будинок зносила Львівська міська виконавча служба за активного сприяння співробітників «Львівської залізниці». Коли побачив, що вони накоїли, був вражений жорстокістю: на руїнах лежали трупи моїх собак із пробитою головою. Але найгірше — що під час цих подій серйозних травм зазначала моя Рима, з якою я проживав, вона після цього постійно лежала у лікарні, де згодом і померла. Вражає кругова порука, адже того злощасного дня я телефонував на «102», проте правоохоронці так і не приїхали», — каже Микола Малишев.

У «Львівській залізниці» на ці події є свій погляд. Як йдеться у судовому зверненні залізниці до Миколи Малишева, виявляється будинок, в якому проживали люди, вони знесли, бо «він був аварійним».

«Було здійснено демонтаж і розбирання споруди з дерев’яними стінами, яка вичерпала свій термін експлуатації та непридатна до проживання. Тип споруди: аварійний стан, неможливо встановити реальної вартості приміщення», — йдеться у судовому документі.

Витяг із судового рішення Залізничного суду м. Львова від 26.05.2016 р.

Чоловік, потерпілий від дій залізничників, зазначає, що після смерті близької йому людини та зіткнувшись із несправедливістю, він також захворів та навіть задумався про найгірше – самогубство.

«У смерті близької мені людини звинувачую усю систему українського правосуддя, працівників Залізничного відділу поліції та керівництво «Львівської залізниці», зокрема, Богдана Піха, Івана Груника, Андрія Груника й їхніх підлеглих, які так безсоромно готові виконувати злочинні, аморальні вказівки. Найгірше те, що я вимагав, щоб слідчі зі Залізничного районного відділу поліції почали розслідування справи. Та вони навіть не допитали Риму про ці погроми. У мене був жахливий депресивний стан, проте згодом я все ж вирішив боротися та бодай спробувати відстояти свої права у суді. Тоді хотів, аби винні у цих всіх подіях були покарані, а мені повернули моє майно. Адже на землі, яку захопила залізниця, залишалося все, що я нажив за життя: автомобілі й інші речі», — зазначив Микола Малишев.

Адвокати рекомендували припинити судитися із залізницею

Чоловік каже, що він уже кілька років змушений проходити безперервну судову тяганину. За це час чоловік зіткнувся з тим, що його виганяли з Центру надання безкоштовної правової допомоги, адвокати якого рекомендували чоловіку просто здатися, державні органи влади не надавали йому жодних документів, завдяки яким він міг би довести свою рацію, а у судді відмовлялися слухати.

«Я дізнався, що якщо у людини немає грошей на адвоката, його їй можуть надати у Центрі надання безкоштовної правової допомоги. Я звернувся до них. Те, як вони мене представляли у суді, виглядало жалюгідно. Склалося враження, що я краще себе можу захистити, ніж вони. Мені казали, що ця справа безперспективна і щоб я покинув цим займатися. Згодом взагалі стали ігнорувати. У Залізничному районному суді я також програв справу. Так тривало два роки. Проте я вирішив не зупинятися і подав звернення у Апеляційний суд Львівської області», — розповідає чоловік.

Чоловік каже, що з 2014 року не має доступу до свого колишнього помешкання та землі. Адже «Львівська залізниця» поспішила встановити там шлагбаум.

«Зараз не можу навіть забрати звідти свої речі, мене просто не пускають. Залізничний районний суд Львова виніс ухвали не на мою користь, мотивуючи це тим, що я нібито самозахопив землю, яка належить «Львівській залізниці», — ділиться чоловік.

Апеляційний суд скасував рішення Залізничного районного суду

Прикметно, що у справі Миколи Малишева проти «Львівської залізниці» Апеляційний суд перейшов на бік пенсіонера. Суд також наголосив, що в залізниці у документах від 1998 року немає згадок про те, що ця земельна ділянка належить до земель залізничного призначення.

«Позивачем (Укрзалізниця) не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту перебування спірної земельної ділянки «орієнтовною площею 0,25 га» у користуванні позивача, згідно державного акту ІІ-ЛВ №001079 від 02.12.1998 року, за яким йому передана у користування земельна ділянка площею 15,4013 га. А так само позивачем не подано жодних доказів про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту і хоча не розташована в межах згаданої ділянки, переданої позивачу згідно державного акту, однак розташована в межах відповідних смуг відведення», — йдеться у судовому рішенні.

Колегія суддів встановила, що земельна ділянка, на якій проживав чоловік із своєю співмешканкою, не належить залізниці, а документація працівниками «ЛЗ» була виготовлено односторонньо.

«Складені працівниками позивача (Укрзалізниці), які не є землевпорядниками, два акти у 2012 та 2016 роках, до яких не додано жодних схем, планів, абрисів, тощо, що могли б бути складеними відповідними спеціалістами, — не слід вважати доказами, оскільки такі лише є паперовими доказами виготовленими однією із сторін у спорі без жодних об’єктивних доказів, які б могли наочно відобразити розташування спірної земельної ділянки та належність її саме позивачу як користувачу згідно державного акту, або віднесення такої до земель залізничного транспорту. Натомість іншими доказами, що представлені самим позивачем та, на що вказує і відповідач заперечуючи проти позову, — стверджується те, що земельна ділянка, на якій розташовані предмети, що належать відповідачу (Микола Малишев) та від яких має намір звільнити таку ділянку позивач лише межує з ділянкою, яка перебуває у користуванні позивача та йому у користування не передана. Так, із ряду звернень позивача, відповідача та інших органів вбачається, що позивач на звернення відповідача вказував, що для проїзду через земельну ділянку позивача відповідачу необхідно звернутись з заявою для встановлення земельного сервітуту та з такою заявою відповідач звертався, однак у задоволенні такої заяви йому було відмовлено, оскільки проїзд через ділянку позивача відповідачем створюватиме небезпеку; крім цього, вбачається, що майно відповідача та споруда, у якій відповідач проживав певний період знаходиться в районі П’ятого парку (вул. Ген. Курмановича 1 «а»), а не на вул. ген. Курмановича, 7 «а» та ні у відповідача, ні у позивача немає жодних документів на право володіння чи користування такою (спорудою). Про це, зокрема, йшлося і у відповідях на звернення позивача до міжрайонної транспортної прокуратури; крім цього, відповідач неодноразово скаржився на дії працівників позивача, зокрема, з приводу того, що: проводячи ремонтні роботи довкола його будинку працівники позивача пошкодили електромережу; перекрили дорогу загального користування, тощо. Крім цього, також, і з самої уточненої позовної заяви вбачається, що спірна земельна ділянка, перешкоди у користування якою просить усунути позивач лише межує з півдня з землями Мотовагонного депо Львів, загальною площею 15,4013 га, яка надана в постійне користування позивачу згідно згаданого державного акту на право користування земельною ділянкою та знаходиться за адресою: вул. Генерала Курмановича, 7 «а» у м.Львові, а не входить у таку ділянку», — йдеться у роз’яснені суду.

Відтак Апеляційний суд скасував рішення попередніх судів.

Микола Малишев зазначає, що не зупинятиметься на досягнутому та вимагатиме від колишнього керівництва «Львівської залізниці» матеріальної компенсації за завдані моральні травми та таки домагатиметься, щоб працівники залізниці надали йому доступ до землі, на якій він проживав. Також чоловік розповів, що обов’язково займеться подальшим оформленням права власності на земельну ділянку, яку у нього намагались відібрати, щоб подібне не повторилось.

Марія Чижевська, «Вголос»

P. S. Кореспондент «Вголосу» за роз’ясненням зверталася до прес-службу “Львівської залізниці”, проте там нам так і не відповіли на численні телефонні дзвінки. Відтак ми звернулися з інформаційним запитом щодо цієї ситуації.