«Через гроші та жагу наживи!». 23 роки тому Україна офіційно втратила ядерний статус

Рівно 23 роки тому Україна офіційно відмовилась від третього за розміром ядерного арсеналу у світі. На захисті України тоді стояли 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 44 важких бомбардувальники, оснащених більш ніж тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності, а також 1240 тактичних боєголовок. І усе це Україна віддала Росії фактично задарма, не отримавши ніякого зиску. Лише папірець. Так званий, Будапештський меморандум.

Угода, підписана 5 грудня 1994 президентами України, Росії, США та прем'єр-міністром Великобританії, за ліквідацію боєголовок та шахт мала гарантувати Україні суверенітет та безпеку. Проте після агресії Росії виявилось, що ніхто ніколи нічого нам не гарантував. Хоча Україна свою частину угоди добросовісно виконала.

Це був обман. Країни-підписанти нас «кинули». «У мене особисто була 100%-ва упевненість, що Україна отримала такий документ, з яким ми зможемо жити спокійно», – так сказав екс-президент Кучма, який, власне, і поставив свій підпис під цією угодою.  

Але чи це справді так? І нас дійсно обдурили? Та ні, кажуть експерти. Цей Меморандум, як і ядерне роззброєння, загалом є чим завгодно – злочином, дурістю, скупістю, найбільшою стратегічною помилкою, яка коштувала Україні майбутнього. Але аж ніяк не обманом. Бо в України був кардинально інший шлях. І якби тільки ми його обрали 23 роки тому…

Про це та інше у розмові з екс-міністром охорони довкілля та ядерної безпеки Юрієм Костенко та військовим експертом Олегом Ждановим.                 

Чи можна ядерне роззброєння та підписання Будапештського меморандуму називати чи не найбільшою стратегічною помилкою України? І чому?

Олег Жданов:       

Результат пошуку зображень за запитом                                                                                                                              

А як інакше можна це назвати? Якби ми були у клубі ядерних держав, то на сьогодні у нас не виникало би питання збройного конфлікту з РФ. Ми б зберегли територіальну цілісність. Росія би нізащо не поперла проти України як проти ядерної держави. Окрім того, наш вектор розвитку точно був би зовсім інший – прозахідний та проамериканський. Було б орієнтування на Європу та НАТО. Відповідно статус нашої держави був би інший: ми могли б розраховувати не тільки на учать у G-20, а й на місце у великій сімці.  

І не даремно Леонід Кравчук уникає прямої відповіді на запитання про те, чому він погодився на повну ліквідацію ядерної зброї України. Думаю, що на той час можна було виторгувати преференції у плані збереження тактичного арсеналу. Таких прецедентів ядерного роззброєння у світі не було, ми першими його створили. І за це могли вимагати преференції.

Юрій Костенко:

Результат пошуку зображень за запитом

Я скажу так: Україна прийняла рішення щодо ядерного роззброєння абсолютно виважено. Бо для того, щоб зберігати статус ядерної держави, нам необхідно було створити власне виробництво боєголовок. Нам потрібно було десь їх випробовувати і ще багато іншого нам було треба! А на той час, не маючи у бюджеті коштів і маючи економічну кризу, зберігати ядерну зброю було б безглуздям. Тому її необхідно було позбутися. Та от робити це потрібно було не так. Треба було йти зовсім інший шляхом. Щодо обману, то він таки був. Але це не нас, а ми самі себе обдурили.     

Але чи був той інший шлях?

Олег Жданов:

Вибір завжди є. Звісно, що стратегічну ядерну зброю ми не могли «витягнути» чисто економічно – це був камінь, який би потягнув нас на дно. Обслуговувати її – дуже дороге задоволення: економіка дійсно не потягнула б обслуговування шахтних пускових установок, що могло призвести до критичних наслідків, зокрема до радіаційних витоків. До речі, зараз стаціонарні шахтні пускові установки закриваються і в РФ, і в США. Усі переходять на мобільні комплекси, на інші носії – авіацію та флот. Так що вони себе вичерпали.  

Але тактичну ядерну зброю або бодай її частину залишити було потрібно. І питання її збереження можна було тоді вирішити навіть попри усі розмови про закінчення гарантійного терміну зберігання ядерних боєголовок. На сьогодні в РФ є ядерні боєзаряди, термін придатності яких збіг ще 20 років тому. Вони проходять огляд, регламентне обслуговування – і термін їх експлуатації продовжують. І ми б так могли робити. 

Окрім того, особливої відмінності у ядерному та звичайному озброєнні немає. У нас є зразки, термін експлуатації яких сягає 50 років. У тому числі наша авіація – літакам по 45-50 років, а вони літають.   

Юрій Костенко: 

Був ще один варіант. США пропонували нам дуже чітку програму, згідно з якою Україна могла рухатися до без'ядерного статусу. І ця пропозиція була дуже вигідною. Насамперед, тому що ми могли ліквідовувати наш ядерний потенціал не одразу, як це було зроблено, а робити це щонайменше 10 років. США погодились на такай перебіг подій. І якби ми обрали тоді американський курс – зараз усе б було по-іншому. Україна була б потужним гравцем.

Та от наша тодішня влада, не зважаючи на загрози, які формувала російська імперська політика, продовжувала працювати з Москвою. Через що Україна зазнала колосальних фінансових втрат. Україна віддала Росії матеріальних цінностей на 8-10 млрд доларів за високозбагачений уран і 33,5-42,5 млрд за плутоній. Це при мінімальній оцінці вартості його виробництва – 500 млн доларів за тонну. Загалом це цінності загальною вартістю 41,4-52,5 млрд доларів! Нагадаю: увесь держбюджет України у 92-93 роках становив 7-9 млрд доларів. А отримали ядерного палива на 1 мільярд. Знову ж таки – з власного бюджету ми викладали колосальні кошти на ядерне роззброєння. Я вже не кажу про втрати геополітичні.

Що, власне, передбачала запропонована американцями програма роззброєння?

Юрій Костенко:

Ми отримали пропозицію створити спільне підприємство по переведенню високозбагаченого урану у паливо для українських АЕС. Це була дуже ефективна пропозиція: адже уран ми могли переміщати після окислення в США, а звідти забирати паливо для АЕС. Або ж ми могли узагалі тут його виготовляти. Цю пропозицію озвучила «Дженерал Атомік» – найбільша військова корпорація, яка займається військовими розробками, у тому числі і ядерною зброєю.

Щодо плутонію, то США запропонували механізм його зберігання як заставу під міжнародним контролем. Тобто Україна могла б отримати доступ до світових фінансових ресурсів. Поясню: плутоній у виробництві дуже дорогий і ми могли під цю заставу на пільгових умовах отримати кредити. Ці гроші ми могли скерувати на українську економіку. І це була лише одна з пропозицій, що стосувалась ядерних зарядів.

Щодо носіїв, то ми отримали пропозицію від іншої американської корпорації – пропонували деактивувати стратегічні носії, щоб вони не змогли злетіти. А далі через спільні підприємства переробляти і носії, і паливо. На усе це США обіцяли фінансову підтримку. Усі європейські країни також запевняли, що візьмуть на себе зобов'язання щодо пайового фінансування української програми ядерного роззброєння.

Тобто висновок такий:  якщо б ми рухалися американським шляхом, то фактично усе роззброєння відбувалося б на нашій території і для цього процесу росіяни нам би не були потрібні узагалі. Можливо, російські фахівці були б залучені до процесу демонтажу ядерних зарядів. А далі ядерні матеріали йшли б для українських АЕС. А плутоній під міжнародним контролем був би заставою. Але це були б наші активи.

США висувала якісь зустрічні вимоги? Що натомість повинна була б зробити Україна? 

Юрій Костенко:

Був такий аспект цієї програми: України мала увійти у західні безпекові та економічні системи. В першу чергу, це ЄС та НАТО. І якби ми пішли запропонованим нами цивілізованим шляхом ядерного роззброєння, то Україна була б давно партнером Заходу й отримувала б від цього колосальні дивіденди.

Чому Україна відкинула усі ці варіанти роззброєння?

Юрій Костенко:

Основна причина –  ментальне несприйняття українською владою цих кроків Заходу як партнерських. Надто потужним був вплив Росії на їх поведінку. Через оцю залежність усе було здано Росії.

Президенту чи не щомісяця лягали на стіл різного типу рекомендації. І не тільки від мене. Усі фахівці, академіки в один голос казали: швидкими темпами провести ядерне роззброєння та ще і без компенсації – неможливо. Тому ми маємо роззброюватися разом з усім світом. А на роззброєння ми повинні отримати фінансування, технології.

Але президент рухався за рекомендаціями СБУ та МЗС. Ті рухалися за вказівками, які отримували з Москви. А Росія усіх гнала «в шию». Бо вона розуміла – поки бодай одна ядерна боєголовка є на території України, вона ні Тузлу не може захопити, ні Севастополь оголосити своїм містом.

Олег Жданов:

Я не виключаю й значно простішого пояснення. У цьому контексті хочу пригадати вивід Західної групи радянських військ з Німеччини. Нагадаю, що в НДР дислокувалось 6 армій загальною чисельністю у 580 тисяч військових.

Тодішній канцлер Німеччини Гельмут Коль запропонував Михайлові Горбачову свою програму виведення, згідно з якою радянські військові мали покидати територію НДР упродовж 15-ти років. За цей час Німеччина зобов'язувалась побудувати військові містечка, житлові будинки, склади, цілі частини на території СРСР. А виводити мали війська відповідно до побудови військової інфраструктури. Програма вартувала понад 60 мільярдів дойчмарок.

Що зробив Горбачов? Він узяв ці гроші. Групу Захід він вивів з Німеччини за 4 роки. Військові частини кинули просто «у поле». Сім'ї, діти, офіцери, солдати жили в наметах. Це були страшні умови.

Приблизно те ж саме, мабуть, відбулось в Україні і з ядерним роззброєнням.  Жага до наживи нашого тодішнього керівництва, а ще грошова винагорода, швидше за усе – чимала, й визначила програму ядерного роззброєння України.    

Наскільки Україні реально знову стати ядерною державою?

Олег Жданов:

Ми можемо зробити ядерну боєголовку. Для цього у нас усе є – власний уран, зокрема. Ми можемо його збагатити, можемо отримати плутоній. У нас є таке державне підприємство, як КБ «Південне», яке розробляє ракетоносії. Тому так, при відповідному фінансуванні та інвестиціях цілком реально відродити ядерну зброю. Але це дуже дороге задоволення.

До речі, у 2006 році ми збирались будувати підприємство зі збагачення урану в Жовтих Водах. Велись такі переговори. Але, власне, Росія зробила усе можливе для того, щоб ми цю справу «поховали».     

Юрій Костенко:

Україна не може стати на сьогодні ядерною державою. Наша країна не може собі дозволити збудувати, наприклад, виробництво із збагачення урану. На це потрібно мати величезні кошти, а ми «вициганюємо» кожну копійку у Заходу. Сьогодні у нашому Держбюджеті всього-на-всього 27 мільярдів доларів. Цього ледве вистачає на виплати вчителям, лікарям, пенсіонерам. А вартість ядерної програми ще у 90-х роках становила близько 100 мільярдів доларів. Та й узагалі: якщо ми зробимо навіть не півкроку, а здійснимо бодай міліметр руху у цьому керунку – про це уже знатиме увесь світ. А це міжнародні санкції. Тому не все так просто.

 

Адріана Гринишин, «Вголос» 

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm