За словами дівчини, 18 квітня вона побувала на комісії МСЕК у Львові, на Фредра, 2.

Юлія була морально готова до хамства і вимагання, але вирішила поділитися своїм досвідом, адже ситуація не міняється вже 20 років.

«Я проходжу комісію не вперше. Ця епопея триває, приблизно, років 20. Маю вроджену ваду рук і тому, з дитинства, носила статус «інвалід» (гидке слово,  яке варто заборонити) 2-ї групи, а коли пішла на роботу, то 3-ї групи. Практично щороку  проходила медичне обстеження. Ще поки була мала, то  особливих претензій не було, а от коли стала студенткою, то зі сторони комісії почалися ”допити“ (як у глибокі радянські часи над підозрюваними  у держзраді). Чомусь щоразу «лікарі» питали скільки я маю пенсії, де працюю, скільки заробляю, де мої сестри і батьки працюють.

Дуже дивувалися яким то я боком хвора, якщо маю руки-ноги, маю освіту. Не розумію, які такі докази ще були потрібні, якщо неозброєним  оком  видно, що мої кисті рук неправильно повертаються (мабуть працював таємний гурток  людей з далекозорістю).  Казали моїй мамі, що хоче зробити з дитини хвору. Щоразу натякали, інколи вимагали, (самі здогадуєтеся що). Ми розуміли: якщо не підкоритися, то групу заберуть, незважаючи на те, що заслуговуєш на неї. Ці «лікарі-психологи» кожен раз створювали таку атмосферу, що завжди було відчуття, ніби приходиш просити того, що тобі не належить. Ба, більше, ті «лікарі» так цікавилися моїми доходами, ніби це ключовий момент, що визначає наявність хвороби. Цікаво й те, що мої руки завжди стабільно не поверталися, але комісія щоразу кликала на огляд. Коли  я підняла це питання, (типу,- навіщо той фарс, ті переогляди), то мене захотіли комісувати, відправили на оскарження конфлікту аж у Вінницю (головний офіс)», – розповідає дівчина.

Юлія пригадує, що коли у неї виявили рак і паралізувало ноги, то проходила перекомісію з 3-ї групи інвалідності на 1-шу: «Це було три роки тому. В першу чергу ми, принципово, вирішили робити все чесно зі своєї сторони (та так завжди і у всьому потрібно…), не піддаватися на провокації. Надто, якщо з такими руками звикла жити, то пухлина існує, і ноги не рухаються. Тоді я прибула на огляд. Мені постукали по коліні, сказали переставити ноги і почали «грузити» за якийсь не існуючий візок, який ми нібито взяли. Далі було ще гірше: маму відпроваджували за двері,  хамили. Закінчилося тим, що мама почала погрожувати журналістами і тоді їй спокійно віддали документи та призначили групу 1А на 3 роки. Ще й проіронізували, що буду мати пенсію на проживання, лікування і реабілітацію. (Згадується Ліга сміху – команда «театр абсурду……»). Додам, що на цій усій оказії мене вже не було,  бо погано почувалася і відпровадили додому».

«Цього року ситуація майже повторилася, але я вже була очевидцем.  Хамства було ще більше, ніж 3 роки тому. Ми спокійно зайшли у кабінет і мама подумала, що варто закрити двері за собою. Одразу ж  почули наступну фразу: «Не треба. От – приїхала господиня (це на адресу мами) і буде тут командувати». Це сказав лікар.  Звісно, що нам таке відношення не сподобалося, тому мама відмовилася виходити. На хамтсво довелося огризатися. Мама їй багато всього згадала (зокрема попередній огляд)» – пише дівчина на своїй сторінці у Facebook.

«Моє обстеження виглядало наступним чином: запитали чи працюю, цікавилися виписками, які ми завчасно надавали, але раптом вони, чомусь, зникли.  Далі питали хто лікує, де лікуюся, чи є чутливість у ногах і з якого рівня, питали про МРТ, яке ми не взяли, бо про це ніхто не попереджав (при появі на МСЕК людина має посвідчити особу і надати посильний лист). Ніхто з членів комісії не оглянув мене, не перевірив ноги на рухи, рефлекси та чутливість, не запитали чи приймаю які-небуть препарати, не поцікавилися чи є болі. Коли ми згадали про онколога, (який з перших днів захворювання вважав, що у мене повинна бути пожиттєва група інвалідності),  у відповідь почули: «онколог тут не компетентний,  це ми складаємо експертизу про стан хворого» (обстеження ніхто так і не провів). Нас з хамством виставили за двері, коментуючи, що, певно, мені варто дати групу 1б, бо я добре виглядаю і можу говорити. Потім покликали маму, сказали ще передати знімки МРТ, бо вони сумніваються щодо моєї чутливості ніг, а потім додали, що зроблять так, щоб було добре і нам, і їм. Ми поїхали ні з чим. Тільки сьогодні подруга віднесла МРТ. Додам, що на неї також «наїхали», питали звідки вона, хто така мені, сказали чекати. То так говорили з людиною, яка просто передала знімки і мала забрати документи. Подруга їх трохи присадила, і вийшла з враженням, що в кабінеті, справді, сидять звірі», – каже Юлія

За словами дівчини, після стількох стресів їй зберегли групу 1а і дали її пожиттєво.

«Тепер запитання: нащо було тій комісії доводити нас до стресового стану. Маю відповідь: лікарі-гопники застосовують психологічний пресинг аби людина розгубилася і вела себе так, як вони цього хочуть. В паніці ви будете почуватися винним, а далі будете готові зробити те, що від вас хочуть. Захочете швидше позбутися гнітючого психологічного тиску, ніж доказувати свої права. Не ведіться! Якщо ви справді маєте право на групу, то відстоюйте себе. Почитайте закони про свої права, і нізащо не платіть хабарі. Давайте боротися з корупцією і бюрократією вже зараз. Ви маєте право на допомогу, то і отримуйте її, але не платіть і не дайте себе морально розчавити. Та комісія не платить з власної кишені, тому не слухайте про те, що дві пенсії ви віддавайте нам, а таки решта 10 будете мати собі. Ви не йдете за грошима, а за правдою», – підсумувала Юлія Крутяк.