Через чотири роки лист загиблого українського «кіборга» дійшов до своїх адресатів. 19-літній Святослав Горбенко після практики вчителем у школі написав послання дев’ятикласникам, але не встиг його відправити, пішов на війну і загинув у Донецькому аеропорту у 2014 році, йдеться в сюжеті ТСН.

Леся і Сергій Горбенки – батьки кіборга з позивним “Скельд”. Коли загинув син, вони не змогли  далі жити в будинку на Полтавщині та переїхали під Київ. “У тому самому приміщенні, він тут ходив, спав, його кімната була, його речі стояли – просто божеволієш”, – пояснили вони. У свій рідний дім поверталися на кілька днів. До війни син навчався у двох вишах, закінчив військову кафедру, брав участь у харківському Євромайдані, а у вересні 2014 року поїхав на Донбас добровольцем. Батькам він лишив прощального листа, вони навіть не знали, на яких позиціях стояв Святослав, поки їм не подзвонили і не сказали, що син загинув у Донецькому аеропорту 3 жовтня.

Батько згодом по крихтах збирав інформацію про сина. “Скельд” загинув під час переламного бою за летовище.

“Те, що він протримався з вересня до жовтня – це Божа ласка. Хлопці – дорослі чоловіки, всі, хто був на під’їздах до аеропорту, знали, що це смерть”, – каже він.

Чотири роки батько не наважувався торкатися речей сина, але нещодавно відкрив його улюблену сумку. Там побачив конверт із листом до учнів 9-А класу харківської школи, де Святослав перед війною проходив практику та викладав англійську. Батьки підозрюють, що син передбачав, що може не повернутися, тому лишив сумку на видноті та хотів, аби конверт потрапив за адресою.

Сергій Горбенко в Харкові йде до колишніх учнів свого сина, але прочитати вголос листа не може.

“Це занадто тяжко”, – каже він. Колишні школярі тепер студенти – їм уже по 19, рівно стільки було Святославу. Цей лист про те, що в житті все можливо, якщо для досягнення мрії докладати зусиль.

Батько Святослава, слухає слова свого сина поруч з учителькою – і втішений,  що через чотири роки лист потрапив, куди хотів його син.

“Виконав одну з його воль, я коли виконую – відчуваю, що від нього ніби йде подяка”, – каже батько героя.