При всій глибокій повазі до підписантів, один з яких – Семен Глузман, вже після оприлюднення Хартії, покинув цю ініціативу, дозволю собі викласти власну інтерпретацію тексту цього документу. Як один із тих для кого Хартія і написана.
Отже.
Людство зустріло початок двадцять першого століття як добу геополітичної кризи, творцями якої слід вважати наднаціональні банківські структури та корпорації.
Сучасна людина розчарована в розтиражованих “загальнолюдських” цінностях, котрими спекулюють для задоволення вузькокланових інтересів.
Розвал Радянського Союзу призвів до заміни ідеологічного гноблення на гноблення економічне, з підміною фальшивої комуністичної ідеології на, не менш фальшиву, демократію.
Люди, заколисані примарними гаслами, надалі чекають справедливості від влади, підконтрольної олігархату.
На заміну бюрокатизованій та ідеологізованій плановій економіці, так званого розвинутого соціалізму, українці отримали наскрізь корумповану економіку “дикого” капіталізму. Псевдоцінності загальної рівності та світлого комуністичного майбутнього замінили псевдоцінностями індивідуального збагачення та споживацьким раєм. Заборона віросповідання, та пошуків істини поза марксизмом-ленінізмом, трансформувались у комерціалізацію Церкви та поклоніння модним культам.
Падіння тоталітарної імперії не призвело до розквіту незалежних держав.
Людство стоїть на порозі ще страшнішого тоталітаризму, на цей раз загальносвітового, заснованого на монополії фінансового олігархату, котрий, через підконтрольні ЗМІ, встановлює ще й монополію на істину.
Найбільш цинічні та аморальні представники колишніх імперських владних структур, за підтримки міжнародного капіталу, захопили ключові позиції в новостворених державах. Національна буржуазія не встигла сформуватись і вже знищується наднаціональними структурами.
В Україні, серед найбагатших людей країни, етнічні українці практично відсутні.
По всьому світу щоразу більше людей усвідомлюють потребу кардинальних змін у всіх сферах буття. Разом з тим майбутнє людства залежить від кожного з нас зокрема. Ті, хто паразитують на мільйонах інших, нічого не віддадуть і нічим не поділяться. Маніакальна жадоба влади заплющила їхні очі і закрила серця до любові та співчуття. Тільки об’єднана добра воля критичної маси небайдужих людей здатна врятувати людство від самознищення.
Кожен здатен змінитись та змінити світ навколо себе. Такі позитивні зміни окремих людей та їхнього середовища змінять світ загалом. Немає однакових рецептів для всіх, у кожного своя стежина. Але, прямуючи в одному напрямку, з тих стежинок ми прокладемо широкий шлях.
Наріжними каменями моєї Хартії є три прості думки.
Перша: Ми творці свого майбутнього і ніхто , крім нас самих, кращим його не зробить. Кожен є унікальним і розкриття своєї унікальності, як творіння Божого, і є сенсом життя.
Друга: Міняти себе потрібно сьогодні. Завтра не існує. Воно просто може й не настати. Сомоусвідомлення себе, чуття поклику своєї душі, є наріжним каменем позитивної зміни особистості.
Третя: Бути вільним та шанувати свободу ближнього. Ніхто нікому нічого не винен, будь-яке почуття провини це рабство! Мислити критично та жити своїм розумом і чинити згідно своєї совісті – це не обов’язок, а природній стан вільної людини.

Прийнявши серцем такі думки, можна їх реалізовувати у всіх сферах свого особистого та суспільного буття…

Далі, за бажанням, можна заглибитись у філософствування, розмірковування над природою Добра та Зла, їх умовністю в безконечному Всесвіті, тлумачити категорії та поняття. Щось подібне і прописане у десяти розділах Хартії. Тут і визначення вільної людини, про що написані цілі філософські трактати, пояснення що таке “бути українцем”, громадянином, господарем та лідером, як мислити і як любити, а ще про “відрите суспільство” та “успішну державу” серед “демократичної спільноти народів”…
Вибачте, але від цього повіяло марксизмом-ленінізмом з пересічного радянського ВУЗу. Не по суті, по суті все вірно, а по формі. Такій собі аморфній, всеохоплюючій та з претензією на довершеність.
Зрештою, чи потрібно в Хартії декларувати наступні сентенції :
– “Не можна вимагати від когось виконання його обов’язків, не виконуючи власних.”
– “«Бути українцем» має означати подолання багатьох травм, страхів і стереотипів.”
– “Щоб бути активним громадянином, слід насамперед усвідомити, що державність і демократія — це не лише політичні, але й духовні цінності.”
– “Любити означає бажати ближньому добра.”
– “У понятті «любов» ми виокремлюємо національний, соціальний і культурний смисл.”
– “Господар починається з піклування про прості речі: порядок свого дому, під’їзду чи вулиці.”
– “Успіх повинен бути заслуженою винагородою за працю, і цей принцип мусить увійти в наше життя як норма здорового і справедливого суспільства.”…
Якщо покопатись у багатотомниках Маркса чи Леніна, переконаний що знайдемо дуже подібні фрази. Адже там теж все правильно написано…
Я пригадав курси письменницької майстерності неперевершеного Густава Водічки. Подібні тексти він називає виливанням на читача “богатого внутрєннєго міра”. Інакшими словами це просто компіляція своїх та чужих думок. У цьому немає свіжого повітря, ці слова не несуть енергетики внутрішнього зусилля, не пробуджують мозок та уяву, не зачіпають за живе. Вони мертві…
Я не сумніваюсь, що кожен із підписантів володіє Словом котре може запалити народ. Ще в студентські роки я з захопленням зачитувався самвидавом книги “Інтернаціоналізм та русифікаці” Івана Дзюби, висловлювання Кардинала Любомира Гузара стають афоризмами, а тисячі слухачів ловлять кожне слово Богдана Гаврилишина…
Кожен з цих, вельмишанованих в Україні й у світі людей, може особисто промовити щирі та мудрі слова. То чому ж їхній спільний текст такий німий?
Не хочу робити якихось висновків, тим паче ставити під сумнів авторитет людей, котрі справедливо його здобули своїм життям. Хочу лише почути від них те слово, котре так потрібне зараз мільйонам розчарованих українців. Живе слово, сповнене мудрої сили, здатне розсіяти пітьму зневіри. Щиро бажаю їм у цьому наснаги і чекатиму. А на разі намагатимусь жити за своєю Хартією. Як і кожна вільна людина маю на це право.