У мажоритарних округах обиратимемо депутатів з-поміж, без сумніву, гідних людей. Кому віддати свій голос? До уваги варто приймати тільки один вимір – жертовність. Вченість, досвідченість, заслуги, професіоналізм і таке інше – все сьогодні має відійти на другий план.  Жертовність розпізнається за тими зусиллями, які Особа чинить, аж до готовності на самопожертву заради спільного блага, без вагань і претензій на славу чи будь-яку нагороду. Так, як це робили перші християни в ім’я любові до ближнього. У противагу цьому знаємо багато прикладів, коли вченість та досвідченість депутатів слугували не благу нації, і не знайдемо жодного прикладу, коли би ті, що не люблять ближнього, чимось жертвували. А визнання заслуг і професіоналізму – це вже само по собі є нагородою за них, навіть якщо кандидат і не отримував матеріальної нагороди, здобуваючи їх. Без жертовності героїв Небесної сотні не було би перемоги революції Гідності. Без жертовності вибраних нами депутатів не буде змін в країні.
   Для вибору з-поміж партій потрібен інший підхід. Тут варто задіяти два виміри: ідеологію і віковий ценз, які тісно переплітаються. Маргарет Тетчер  стверджувала, що партія лише тоді може називатися партією, коли проіснувала вже близько 30 років. Доти ж це, очевидно, просто об’єднання. Відразу постає питання: кого і для чого? Безумовно порядних, дієвих людей, фахівців, а для чого – не важко здогадатися. Чому 30 років? Бо стільки приблизно часу потрібно на зміну поколінь. Але оскільки Україна не існує ще так довго як самостійна держава, одружуються у нас статистично раніше, ніж у Великобританії, а живуть статистично значно менше, то 20 років можемо вважати  справедливим терміном для нашого суспільства.  До чого тут зміна поколінь? Міцність ідеології перевіряється часом, і якщо наступне покоління продовжує підтримувати ідеологію партії, то така ідеологія чогось варта. А от корисна для нас ця ідеологія чи шкідлива – це вже нам, виборцям, вирішувати. Хоча, безумовно, існує і зворотній зв’язок, але він не має великого впливу. 
   Не хочу робити поіменний аналіз, лише поставлю питання: а скільки у нас політичних сил віком близько 20 років? Я знайшов тільки одну, і вона справді має послідовну націоналістичну ідеологією. Всі інші у кращому разі дотягують до 10 років, замість ідеології пропонуючи або мету-обіцянку: "Ми знаємо, як зробити так, щоб усім було добре", або є іменними, тобто мають харизму лідера.
   За приклад візьмімо партії, які вже відійшли в історію, і нас ніхто ні в чому не звинуватить. Комуністична партія України. Мета цієї партії завжди була не конкретною, про харизму лідера годі й думати, але шкідлива комуністична ідеологія ще 20 років забезпечувала їй місце в українському парламенті. А "Наша Україна" з надзвичайно корисною метою і харизмом лідера, піднятим на Майдані до висот, про які тільки може мріяти політик, не мала виробленої ідеології.
   Так, потрібні нові обличчя в парламенті. Але якщо ідеологія підміняється метою або харизмом лідера, така партія живе не довше, ніж досягається мета або лідер зберігає харизму. Інтуїтивно це всі розуміють, тому і намагаються використати депутатство поповній, а процес досягання мети ніколи не набуває завершеної дії.  Про яку тоді стабільність розвитку держави чи відповідальність депутатів можна говорити?
   Я не хочу нікому нав’язувати свою точку зору, а лише прошу поміркувати над сказаним, бо розуміння дозволить уникнути багатьох помилок.