«Він розганявся і бив мене ногою в груди»: як мешканку Донбасу карали за проукраїнськість

Косметолог із Ясинуватої Ірина Довгань спершу намагалася пояснити своїм землякам, що приєднати частину України до іншої держави не можна за жодних обставин. Згодом жінці довелось замовкнути, а ще пізніше - заплатити за свою патріотичну позицію.

В інтерв'ю Радіо Свобода мешканка Донбасу розповіла про побиття, катування і зґвалтування, а також про те, як проросійські бойовики повністю розграбували її будинок і влаштували лінчування на площі Донецька.

Із початком війни жінка активно взялася за волонтерство. Спочатку усе вдавалося, навіть зав'язалися контакти із волонтерами підконтрольної Україні території. Але згодом однодумець «здав» Ірину окупантам.

«Доказами моєї провини для тих, хто приїхав мене арештовувати, були український прапор з кімнати моєї доньки, вінок і смішні вушка в національних кольорах, які ми купили на чемпіонат Євро-2012. Я і не пам’ятала про їхнє існування», - каже Ірина Довгань.

Після детального обшуку дому жінку привезли до її місця праці - знову-таки з метою пограбування.

«Мене лишили перед під’їздом – на голову одягнули українську символіку, обв’язали українським прапором і поставили посеред двору. На мене дивилися старенькі сусідки, які були шоковані. Вони не розуміли, що відбувається, мої руки були в наручниках, було видно, що мене били. Ці жінки були дуже перелякані. Була ще жінка, вона підбігала та плювала мені в обличчя, хоча до того ми чудово спілкувалися з нею. «Якщо ти думаєш, що мені тебе жаль, то це не так. Так тобі і треба!» Я не витримала і сказала, що не потребую її жалості. Вона вдарила мене ногою по нозі за це», - розповідає Ірина.

Після того жінку доправили до міліції, де її допитували двоє слідчих - бійці «батальйону «Восток», молоді чоловіки від 30 до 35 років.

«Вони мене тиснули на мене психологічно, погрожували, розповідали, що станеться зі мною найближчим часом...

Якось я залишилася в кімнаті сама, і через якийсь час увійшли п’ять чи шість чоловіків кавказької зовнішності, між собою говорили не російською мовою. Вони мене дуже грубо взяли і потягнули вниз із третього поверху по сходах. Завели в якусь кімнату, ввійшло ще кілька чоловіків східної національності, не можу сказати, скільки їх було.

Хтось виходив, хтось заходив. І в цій кімнаті, за термінологією, зі мною був проведений більш суворий допит. Ці чоловіки мене роздягали, роздягалися переді мною, говорили, що будуть мене ґвалтувати, задавали питання в матеріальному плані», - каже жителька Донбасу.

До рук бойовиків потрапив і планшет Ірини Довгань, на якому була світлина із чоловіком, який у той момент прийшов до неї на допит:

«Цей чоловік, коли побачив себе на фото, дуже рознервувався, почав кричати: «Ты за мной следила, собирала обо мне сведения!». Він дістав з кишені пістолет, я лежала на підлозі, почав стріляти в підлогу і прострелив мені вухо. З того моменту я дуже погано на нього чую. Мені надали медичну допомогу вже у Києві після звільнення. На те вухо я не чую, не можу говорити по мобільному».

«Потім вони зрозуміли, що більше я нічого сказати не можу, - зазначає Ірина, - і сказали фразу «оброблений матеріал» і вирішили повести на ДНРівський блокпост, сказавши, що «твої хохли добре обстріляли це місце, ми тебе там прив’яжемо і твої дружки там же тебе і «кокнуть». Хлопець з моїм планшетом приніс табличку, яку мені повісили на шию, пов’язали український прапор, на голову одягнули символіку з Євро-2012 з мого дому...Врешті мене повезли на площу в Донецьку, яка була завалена мішками з піском та бетонними плитами. Мене поставили в центрі площі біля стовпа з табличкою на грудях. Ці військові почали кликати людей, що проходили поруч і кричали, що я навідниця та коригувальниця.

Люди підходили – на грудях у мене була табличка, що я «каратель» та «фашистка», що я вбиваю дітей – і, в основному жінки, били мене ногами, кулаками, били по голові, по вухах. Була літня жінка, яка прийшла зі спеціальною палицею, нею вона била мене по голові і по плечах. Люди повністю вірили у те, що я «наводжу снаряди» на Донецьк».

Пізніше Ірині довелося побувати навіть у «військкоматі» бойовиків. Туди її відвезли із площі Донецька чоловіки кавказької зовнішності.

«Завели у маленьку кімнату, де було два тапчани. Там був старий чоловік, який просив його відпустити, бо в нього був туберкульоз і йому треба було пити ліки, він уже пропустив прийом і погано бути з ним в одному приміщенні.

На якийсь час мене посадили з цим чоловіком, потім мене постійно витягували і ставили на вході у цю камеру. Той чоловік кавказької зовнішності, що на фотографії зі мною біля стовпа і що питав мене про «лексус», мав розвагу: розганявся і бив мене ногою в груди. У нього була гарна спортивна підготовка і я летіла і вдарялася в протилежну стіну камери.

Через якийсь час я не могла дихати, в мене лилася слина з рота та носа, а всі сміялися. Здавалося, що я зараз помру, але легені дихали і було відчуття, ніби ти вдихаєш вогонь. У мене був пошкоджений хрящ, були великі гематоми на грудях, довго боліло», - каже Ірина.

Тепер жінка вважає, що розказати всю цю історію - її обов'язок. Ірина Довгань хоче, щоб цього в світі більше ніколи не повторилося, Донбас нарешті звільнили і перестали гинути люди, через яких вона свідомо ризикувала своїм життям - українські військові.

 

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Завантаження...
RedTram