Політологічні роздуми

Специфіка першого туру президентської кампанії 2010

Різні учасники цьогорічної виборчої кампанії ставили перед собою різні завдання.

Дехто – як Ющенко, Симоненко і Мороз – продемонструвати, що вони все ще перебувають у вищій лізі української політики.  Інші  – як Тігіпко, Яценюк, Тягнибок або Гриценко – намагалися увійти до цієї ліги і зарекомендувати себе у ній якомога серйознішими гравцями. Але і перші, і другі  усвідомлювали, що для них другого туру не буде і намагалися максимально викластися вже на першому етапі.

Інакше з Януковичем і Тимошенко. Прогнозовані фіналісти цьогорічної виборчої кампанії намагалися пройти перший тур максимально ефективно, але при цьому не викладаючись до кінця. Перший етап це ще не фініш, різкий спурт потрібно буде забезпечити у другому турі виборчих змагань, а тому для кампанії як Януковича, так і Тимошенко був притаманний крайній прагматизм та «відсікання» будь яких нераціональних витрат. Вони також мусили вести порівняно обережну боротьбу проти ідеологічно близьких конкурентів, з тим, аби різкими нападками не озлобити їхніх виборців, котрих розраховують залучити на свій бік у другому турі.

Як відомо, виборча кампанія загалом подібна до бойових дій. Армії кандидатів мають свою «піхоту» (агітатори, роздавачі листівок і розклеювачі плакатів, члени виборчих комісій), «артилерію» (т. зв. адмінресурс (працівники держадміністрацій та місцевої влади, міліції, пожежної охорони, санстанції, прокуратури і т. ін), який може посприяти «своєму» кандидатові і завадити «чужому») і «авіацію» (ЗМІ, особливо телебачення).

Завжди вважалося, що для перемоги на виборах треба досягти переваги над противником у якомусь одному середовищі і, як мінімум, не поступитися у двох інших.

Почнемо з «артилерії». Насамперед належить відзначити абсолютно оригінальну роль адмінресурсу. Завдяки приватизації влади головними політичними гравцями (йдеться про політичні сили, які висувають основних претендентів на пост президента), адмінресурс певних галузей та адміністративних регіонів від самого початку був чітко «заточений» під конкретних осіб. Ті ж його представники, які не були посаджені в крісло Януковичем або Тимошенко, в першому турі намагалися максимально дотримуватися нейтралітету. Вірогідно, у другому турі вони вже не будуть мати таких порівняно комфортних умов і зиушені будуть визначатися на користь якогось із кандидатів, їм чітко дадуть зрозуміти, що третього не дано: хто не з нами, той проти нас.

Не такою, як звичайно, була роль цариці полів – «піхоти». Ні розклейки та роздавання агітаційної продукції, ні кампанії «від дверей до дверей», ані зустрічей з виборцями по-суті не було. Кольорові намети та зрежисовані виїзди кандидатів «на місця» мали радше ритуальний характер. Їхня роль в кампанії була майже нульовою. Фактично, завдання місцевих штабів звелася до організації контролю на виборчих дільницях. Про мізерну агітаційну роль «піхоти» свідчить і приблизно однакова кількість голосів, набраних тим самим кандидатом у областях, які складають той самий регіон (наприклад, Галичина, Волинь, Донецьк тощо) Те, що кандидати набрали приблизно такий самий відсоток голосів у різних областях одного регіону  свідчить, що виборців в основному «накривало» телевізійною агітацією, а точкової роботи на місцях з ними ніхто особливо не проводив.

«Авіація». Основні кандидати в президенти намагалися достукатися до виборця головним чином через електронні ЗМІ. Ті ж із претендентів на президентське крісло, котрі не отримали доступу до ТБ – не мали жодних шансів. Достатньо порівняти хоча б результати двох досить подібних політиків, які обидва позиціонували себе як «нові» – Тігіпка і Гриценка. Другий, не отримавши доступу до телеефіру, пробував компенсувати його поїздками по країні. Однак Україна не Грузія, вона надто велика, щоб ефективно замінити електронні мас-медіа особистим спілкуванням. Результат красномовно свідчить – чий телеефір, того й електорат.

Боротьба у другому турі буде запеклою. Противники варті один одного. За три тижні, що залишилися до другого туру, їм обов'язково треба активізувати своїх дійсних прихильників і залучити нових. Але ідеологічний ресурс уже практично вичерпаний. Ні одна, ні друга команда не здатна сказати країні щось нове. Мобілізувати потенційних прихильників можна хіба що апелюванням до помаранчево- синьо-білого протистояння. Однак  ця тема вже занадто зачовгана.

Проте, резерв ще є. У фіналістів президентських перегонів залишаються ще 2 організаційних ресурси, котрі вони не включили на повну силу, а саме: використання владних важелів, тобто т. зв. "адмінресурс" і потужніше задіяння «піхоти», тобто стимулювання регіональних штабів, активізація їхньої діяльності. На нашу думку, саме від ефективності роботи низових партійних ланок значною мірою залежатиме результат другого туру. Звичайно, за умови, що «авіація» обох армій не поступатиметься одна одній.