крізь окуляри історика

Виборчий оптимізм

Раціональність людини – це вирішальна передумова її історичності, тобто, здатності творити історію. Іншим відповідником до слова творити, у даному випадку, буде прогресувати. Навіть, у позаприродному розумінні, ідея прогресу – це досягнення вищої форми, бажання божественного.

Людство прогресує, тому що прогрес – це наше призначення. Звичайно, прогрес може бути повільним, у різних історичних періодах його поступ є неоднаковим. Але його незмінною ознакою є тисячі вдосконалень, докорінні зміни, які відрізняють нове покоління від попереднього.

Відтак, історія людства – це, передусім, історія вдосконалення, навіть, якщо її поступ супроводжується чималою кількістю недоліків.

Понад 10 тисяч років тому люди започаткували фундаментальні зміни, які поширилися по всьому світу і докорінно змінили спосіб життя. Але цей процес, відомий як неолітична революція, хоча й спричинив виникнення землеробства і скотарства, виявив нові вади людської природи: війни, рабство та експлуатацію людини людиною. До подібних наслідків привела й промислова революція XIX століття. Від цього часу матеріальний прогрес набув небачених раніше швидкості та форм, але він привів також до надзвичайно нерівномірного розподілу багатства між окремими людьми, державами і континентами.

Та чи це дає нам підстави сумніватися у поступальному розвитку людства? Навіть найзавзятіші захисники навколишнього середовища, які слушно наголошують на складних екологічних проблемах нашого часу, стають оптимістами, одягнувши окуляри історика і порівнявши сучасність із минулим. Наприклад, сьогодні у всьому світі сьогодні близько 800 мільйонів осіб терплять від голоду і не вміють читати та писати. Ця цифра особливо вражає, якщо її подати як 13% або 1/8 від усіх жителів Землі. Але пів століття тому відсоток голодуючих і неграмотних був, щонайменше, утричі більшим.

Якщо тепер перейдемо від універсального до окремого, до України, то оглянувши лише два десятиліття нашої найновішої історії, побачимо великий поступ уперед. В українській історії ще ніколи не було стільки успішних звершень, як упродовж останнього двадцятиліття, хоча попереду ще дуже багато невирішених проблем. Ми змінилися на краще культурно, політично й економічно. Українська національна ідентичність є сьогодні значно міцнішою і поширенішою, ніж 20 років тому. Середньостатистичний рівень життя українців є значно вищим. Саме тому теперішня криза далеко не так відчутна, як криза середини 1990-х років.

Ми можемо мати стільки ж підстав для песимізму щодо незалежності України або здобутків "помаранчевої революції" скільки їх було у проданого в рабство античного грека, закабаленого українського кріпака чи безправного фабричного робітника в Європі середини XIX століття. Та все це не може заперечити національного, економічного і політичного розвитку України двох останніх десятиліть. Так, за рівнем економіки, політики, освіти, соціальних видатків, захисту навколишнього середовища ми відстаємо від багатьох країн світу. Але наш рівень не є сталим. Хоч і не так швидко, якби нам цього хотілося, ми рухаємося до кращого.

Візьмімо, наприклад, політику. Розпочавши з "червоних директорів" і на все готових "комсомольців", ми підійшли до критичної межі вузькопартійної виключності та політичного месіанства. Перший тур теперішніх президентських виборів показав, що в Україні з’явилася достатньо велика група виборців, яких не влаштовують кандидати, що тішаться своїми вдаваними або надзвичайно перебільшеними здобутками, що перебування при владі розуміють як вседозволеність робити, а в опозиції – критикувати, що завгодно. Тому що така політика є безглуздою, вона нагадує дитячі суперечки: ти дурний, а я розумний.

Подібним шляхом ми пройшли і в економічному розвитку. Після командно-адміністративної закритості та олігархічного свавілля, сьогодні вже сформувалася досить чисельна і впливова група середнього і малого бізнесу, що, як показали події 2004 року, здатна впливати на ситуацію в країні. Відтак, залишається найменше – аби ця група ще й набралася терпіння і навчилася змінювати цю ситуацію на свою користь.

Наведені приклади показують, що суспільство – це такий організм, який не лише прилаштовується до обставин, а й пристосовує ці обставини до своїх потреб. Воно прогресує незалежно від обставин і волі окремих індивідів.

Суспільний прогрес руйнує такі, здавалося б, непорушні імперії, як СРСР. Йому не здатний протистояти жоден правитель. Адже у плани "червоних директорів" чи олігархів ніколи не входило політичне та економічне звільнення людини, вони корилися необхідності змін, як і будь-який диктаторський режим.

Отож, перебуваючи сьогодні в очікуванні другого туру президентських виборів, не звертаймо уваги на збайдужілих песимістів. Жодні вибори не здатні радикально змінити ситуацію в країні. Вибори – це лише показник суспільних настроїв і бажань, до яких змушені прилаштовуватися теперішні кандидати. Вибори – це невід’ємне право вільної людини обирати таку владу, яка найкраще відповідає її баченню суспільного прогресу.