владними коридорами

Янків у припаркованому танку

Мирон Янків один із небагатьох місцевих політиків у «варязькій» команді губернатора Горбаля. Янківа дуже добре знають на Львівщині: саме тут він почав своє становлення як політик і державний діяч, і саме сюди знову й знову закидала його крива кожен раз, коли він намагався піднятися на якісь вищі щаблі.

Коли після парламентських виборів, наприкінці квітня 2002 року, Мирона Янківа було призначено губернатором Львівщини, більшість львів’ян сприйняли це призначення загалом позитивно. Хоча він і не був представником милої їм опозиції, але все-таки професор, колишній торговий аташе України в Польщі, та й область добре знає, адже перед дипломатичним призначенням Янків обіймав посаду заступника голови Львівської обладміністрації.

Саме перебуваючи на посаді голови Львівської облдержадміністрації Мирон Янків зробив перші кроки назустріч «донецьким». На початку 2000-х політичну ситуацію на Львівщині визначало протиборство двох політичних сил – «Нашої України» і СДПУ(о). Маневрувати між ними губернатору було надзвичайно складно. Тому в часи, коли на політичному небосхилі України все яскравіше почала займатися зірка «донецьких», Мирон Янків побачив для себе можливість опертися на цю третю силу і, ставши їх повноважним представником в області, здобути трохи більше політичної самостійності. Це була його гра ва-банк.

Глава Львівської облдержадміністрації відверто демонстрував своє бажання стати васалом прем’єра Януковича, мабуть все-таки занадто та й передчасно вже увірувавши в його президентське майбутнє. Відтак опоненти донецької політико-економічної групи перестали трактувати чинного губернатора як „свого” і почали підготовку його усунення з посади. Особистий візит Януковича на Львівщину примусив їх прискорити цей процес.

Попри те, що візит мав характер суто господарського, підкреслено неполітичного і що прем’єр-міністр, вказав губернатору області на ряд серйозних упущень в роботі, доручивши виправити ситуацію до жовтня 2002 року, саме під час цього візиту сталося щось таке, що примусило політичних противників прем’єра різко прискорити хід подій щодо відставки Янківа.

Не виключено, що незважаючи на підкреслену неполітичність візиту прем’єр-міністра на Львівщину, все-таки між Януковичем і Янківим мали місце якісь кулуарні домовленості, які мали би незабаром бути підкріплені президентським рішенням. Інформація про це якось просочилася і спонукала опонентів до блискавичних дій. Доля Янківа була вирішена.

В той день, коли у Львівському Палаці мистецтв готувались до урочистостей з нагоди Дня журналіста, працівник радіо "Свобода" Ганна Герман першою зателефонувала до Мирона Дмитровича за коментарем щодо його звільнення – саме в такий спосіб Мирон Янків дізнався про свою відставку. Звичайно, Мирон Янків мав підстави почувати себе жертвою і зрадженим.

Найбільшу прикрість викликала поведінка його найближчого оточення, які дуже легко «не помітили втрати бійця». А дехто постарався здобути певний публічний капітал на відставці свого патрона. Наприклад, керівник його прес-служби – Тарас Батенко – поспішив опублікувати у газеті "Поступ" серію "Записок". Їх зміст свідчив про те, що за період своєї роботи поблизу голови облдержадміністрації Тарас Батенко не лише носив портфель шефа, але й ретельно вивчав його вміст.

Невдовзі Мирон Дмитрович Янків, вірогідно не без допомоги прем’єр-міністра, отримав призначення Надзвичайним і Повноважним Послом України в Латвії. На цій посаді він перебував до поразки Януковича у 2005 році. Зі зрозумілих причин, з помаранчевими у Янківа «не склалося». Тим більше, що на президентських виборах 2005 року українці Латвії майже одностайно підтримали кандидата Януковича на противагу більшості іншим закордонним округам, виборці яких голосували за Ющенка.

Тому на початку 2006-го про Мирона Янківа знову заговорили у Львові. Цього разу він об’явився у статусі керівника штабу політичного проекту "ЕКО+25%", коріння якого проросло теж на Донеччині. На Львівському рівні патроном «політиків-екологів» був Петро Димінський. Мирон Янків очолив виборчий штаб цього політичного проекту та увійшов у першу п’ятірку виборчого списку «ЕКО+25%». Чи вірив він у те, що саме "відсотки за екологію" приведуть його до парламенту? Важко сказати. Мабуть, проте, більш перспективного варіанту в Мирона Дмитровича в той час не було.

Після поразки на виборчих перегонах Мирон Янків став віце-президентом з питань регіональної політики асоціації «Український національний комітет» міжнародної Торгової палати. Але його ім’я навіть і у міжвиборчий період не припиняло звучати в контексті претендента на посаду голови Львівської облдержадміністрації.

Так, з другим приходом прем’єр-міністра Віктора Януковича в липні 2007 року чимало високопосадовців Львівщини намагались навипередки привітати шановного Мирона Дмитровича з уродинами – цьому слід було завдячувати чуткам про те, що саме Янків змінить Петра Олійника на посаді губернатора. Навряд, що ці прогнози визрівали лише через літню спеку. Радше роль зіграло те, що й на той час «найдавнішим приятелем» Януковича у Львові вважали все ж таки Мирона Янківа.

Однак політична доцільність продиктувала інакше. В 2010-му представником "донецьких" на Львівщині став Василь Горбаль, а Мирону Янківу запропонували посаду першого заступника голови ОДА. Обоє опинилися в не дуже зручній ситуації: Горбаль, молодший за віком, без належного досвіду і контактів на рівні області виглядав весільним генералом за якого рішення прийматиме «дядько» Янків.

Проте новий губернатор швидко дав зрозуміти хто є хто, розподіливши повноваження в такий спосіб, що Мирону Янківу залишилася тільки політика, а економічні важелі опинилися в руках людей, яких привів сам Горбаль. Наразі так.