Розкол у НАТО?

Між європейськими й американськими союзниками Північноатлантичного альянсу випливають на поверхню дедалі більше суперечностей, які дозволяють стверджувати про наявність певного геополітичного розколу і навіть різного розуміння головних загроз. Зокрема, президент Дональд Трамп у ході саміту НАТО в Брюсселі, що відбувся 11-12 липня ц. р., закинув союзникам по альянсу, що вони занадто багато платять Російській Федерації за газ і навіть звинуватив присутніх у тому, що вони “годують Росію” і водночас надіються на американський захист від Москви в рамках НАТО.

Американський лідер безуспішно намагається переконати ЄС купувати американський зріджений газ замість російського, наголошуючи на російській енергетичній загрозі Європі. Але європейці, зокрема ФРН, не бачать жодних проблем у енергетичній співпраці з Кремлем. Глава федерального об’єднання німецької промисловості Дітер Кемпф заявив, що Німеччина не має наміру відступати перед тиском США, які закликають відмовитися від газогону “Північний поток-2”.

«Західноєвропейські держави готові на суттєві поступки Кремлю
в обмін на дешевшу ціну енергоносіїв»

Російський трубогінний газ для Німеччини буде дешевшим і вигіднішим, аніж зріджений американський. Крім цього, Путін пообіцяв Берліну профінансувати “Північний потік-2” у випадку санкцій США. Західноєвропейські держави готові на суттєві поступки Кремлю, готові заплющувати очі на дії РФ в обмін на меншу ціну енергоносіїв і шукають компромісів із Москвою, в той час, як США займають жорсткішу позицію щодо РФ.

Різні геополітичні інтереси у США та країн Західної Європи і щодо Ірану, який Вашингтон вважає чи не найбільшою загрозою миру в світі, а Західна Європа натомість воліла б вільно торгувати з цією ісламською країною, заплющивши очі на його ядерну програму. Між союзниками доходить навіть до відвертої колізії: Вашингтон заявляє, що Тегеран порушує умови ядерної угоди та не виконує її, а керівництво ЄС заявляє, що Іран ядерну угоду виконує та не порушує . Європейський Союз навіть анонсував створення спеціального фінансового інституту для того, щоб забезпечити фінансові операції з Іраном в обхід американських санкцій.

Геополітична різновекторність членів НАТО ставить під сумнів актуальність неухильного слідування статті 5 статуту НАТО про військову взаємодопомогу, який був складений ще 1949 року для захисту від експансії комунізму. Зараз Європа не бачить у РФ значної загрози, прикладом чого стали кілька країн-членів НАТО й ЄС, що заявили про необхідність зняття санкцій із Москви. Все це зумовлює ситуацію, коли на Європейському континенті більшість західноєвропейських членів НАТО не бажають загострення відносин із Росією і не вважають її загрозою.

«В Альянсі лише США та низка східноєвропейських країн
мають спільне бачення російської експансії»

В Альянсі лише США та низка східноєвропейських країн мають спільне бачення російської експансії. Це насамперед Польща, три країни Балтії, а також країни-партнери Альянсу: Грузія, Україна та Молдова. Така ситуація актуалізує потребу створення нового антиросійського військово-політичного блоку в Східній Європі за участі США, в якому всі учасники будуть зацікавленні в захисті від РФ, а не платитимуть Москві мільярди доларів, та зміцнюватимуть російську економіку й обороноздатність, як це робить Німеччина чи Італія.

Близнюки Північно-Атлантичного Альянсу

У часи Холодної війни для захисту від Росії за участі США було створено кілька аналогів НАТО в інших регіонах планети. Так, 1955 року за ініціативою США і Великої Британії був створений військово-політичний блок СЕНТО — «Організація Центрального Договору», у складі Іраку, Ірану, Туреччини, Пакистану та Великої Британії. Оформлений у столиці Іраку «Багдадський пакт» мав на меті створити стратегічний пояс блоків держав (НАТО — Багдадський пакт — СЕАТО) біля кордонів соціалістичних країн. Крім цього, у 1955-1977 рр. існував Договір колективного захисту Південно-Східної Азії (СЕАТО) або “Манільський пакт” у складі США, Таїланду, Філіппін, Пакистану, Австралії, Нової Зеландії, Великої Британії та Франції.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні також був створений «міні-НАТО» — Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) у складі Австралії, Нової Зеландії та США. За участі Об’єднаного Королівства був створений подібний оборонний союз АНЗЮК (походить від заголовних літер назви трьох країн Australia, New Zealand, United Kingdom) до складу якого входять Австралія, Нова Зеландія, Велика Британія а також Малайзія та Сінгапур.

Членство в НАТО не заважало країнам-учасницям створювати та входити в інші військово-політичні союзи на інших континентах, тож і дійсні члени блоку у Східній Європі, які мають особливі причини турбуватися про свою безпеку, також могли б дійти до створення додаткового договору безпеки. Таким міг би стати новий військово-політичний союз у складі США, Польщі, Литви, Латвії й Естонії, який би був недовершеним у плані захисту від російської агресії без таких східноєвропейських держав як Україна, Грузія та Молдова. Ці вісім країн як ніхто в Європі зацікавленні у створенні такого оборонного союзу.

Навіть литовці та латвійці зараз переконані лише на 70…80 %, що НАТО й ЄС їх захищатиме, а не вимагатиме від країн Балтії поступок і компромісів, якщо, наприклад, в латвійській Латгалії з’являться «зелені чоловічки». Зараз ціла низка країн Східної Європи зацікавлена у додатковій безпековій підтримці, щоб не почуватися самотніми, як Грузія чи Україна, коли РФ знову розпочне чергову фазу воєнної агресії.

Східноєвропейський НАТО

«Виглядає дивним, чому країни одного регіону, які кілька років тому стали жертвами російської агресії, досі не створили якогось оборонного союзу»

Такий договір, що передбачав би реальну воєнну взаємодопомогу країн Східної Європи на випадок російського вторгнення, міг би почати формуватися з найбільш зацікавлених країн: України, Грузії та держав Балтії. І навіть виглядає дивним, чому країни одного регіону, які кілька років тому стали жертвами російської агресії, і навіть сьогодні воюють з російськими окупантами, досі не створили якогось оборонного союзу взаємодопомоги?

Підтримка учасників такого союзу могла б бути присутня хоча б на мінімальному рівні: масового та негайного постачання медикаментів, озброєнь, боєприпасів і військової техніки країні, в яку вторглася російська армія. Навіть якщо не всі країни-учасниці такого договору наважаться відправити свої війська проти російських окупантів, то військово-технічна допомога буде суттєвим засобом зміцнення обороноздатності та додатковим шансом вистояти, коли росіяни нападуть.

Між іншим, така ідея вже має деякі діючі військові формування, зокрема, у вересні 2014 року було створено спільну військову бригаду трьох країн — ЛитПолУкрбриг, загальною  чисельністю майже 2,5 тис. військових. Бригада створена з метою участі в міжнародних операціях, які проводитимуть на підставі мандата Ради безпеки ООН і рішень уповноважених органів Литви, Польщі й України.

Ідея «Східноєвропейського НАТО» принципово відмінна від популярної ідеї формування Балто-Чорноморського союзу або «Міжмор’я», оскільки передбачає участь у такому блоці США, за прикладом СЕАТО.

«У безпековій політиці Вашингтон зараз знаходить спільну мову зі Східною Європою значно швидше, ніж зі Західною»

Це б перетворювало такий блок на реальну силу стримування РФ на чолі зі США, уряд яких втомився від пасивності та бездіяльності західноєвропейських союзників перед Росією. У безпековій політиці Вашингтон зараз знаходить спільну мову зі Східною Європою значно швидше, аніж із Західною. Причини вступу США в такий Східноєвропейський оборонний блок можуть бути такими ж самими, як і в процесі створення СЕНТО, АНЗЮС і СЕАТО — додаткова протидія російській експансії рішучими діями, але без тих, хто «ще не визначився», він за оборону від Росії чи за співпрацю з нею.

Звісно, Вашингтон погодиться на такий блок лише тоді, коли в Конгресі переважатимуть американські «яструби», які рішуче надаватимуть допомогу будь-якій країні, що протистоїть Росії. Але на відміну від НАТО, цей блок був би групою реально зацікавлених у безпеці країн, які б не перекладали фінансування своєї оборони на США, як це роблять тепер європейські учасниці НАТО.

Звісно, для такого оборонного союзу потрібне й українсько-польське порозуміння, і реальна воєнна співпраця з країнами Балтії та Грузією, і зацікавленість Вашингтона, який знаходить дедалі менше розуміння щодо безпеки зі західними європейцями. Однак поки країни Східної Європи не виступлять спільним фронтом на захист одна одної, навіть НАТО не може бути панацеєю оборони кордонів своїх східноєвропейських учасниць.