Беріть, або валіть!

ЄС сьогодні переживає системну кризу, ключовим фактором якої є проблемні моменти спільної політики щодо мігрантів. Якщо такі локомотиви Євросоюзу як Франція та ФРН хотіли б розділити міграційний тягар з іншими країнами-учасницями, то інші члени ЄС категорично проти. Питання мігрантів також було визначальним для виходу Британії з ЄС. А деякі країни Єврозони навіть опинилася під загрозою європейських санкцій за відмову від прийому біженців на своїй території.

Багато нових членів ЄС хотіли б лише брати ресурси з європейського бюджету, розвивати власну економіку, не жертвуючи нічим натомість. Так наприклад, Польща, яка отримала від ЄС загалом близько 101 млрд доларів, відремонтувала за європейські кошти автодороги, школи, лікарні та культурні об’єкти. Завдяки щедрим фінансовим вливанням із Брюсселю, Польща цього року офіційно увійшла до групи 25 найбільш розвинених світових ринків за класифікацією агенції FTSE Russell, і перебуває в одній групі із США, Японією та Німеччиною.

Угорщина отримала від Брюсселю 60 млрд доларів, які також витратили на розвиток інфраструктури країни. Вирішивши за європейські гроші проблеми власного добробуту, ці країни не бажають ділити з європейцями спільні проблеми і рішуче заперечують проти розміщення таборів біженців на своїй території, навіть за кошти євробюджету. Французи та німці також не бажають не лише платити за всіх в Євросоюзі, але й тягнути на собі всі труднощі, в той час, як інші члени ЄС лише виграватимуть бонуси за їхній кошт.

Своєю чергою, Будапешт відмовляється втілювати міграційну політику Брюсселю щодо біженців із Близького Сходу й Африки у рамках програми ЄС, незважаючи на те, що Європейський суд зобов’язав країну зробити це. А 12 вересня Європарламент проголосував за введення санкцій проти Угорщини через загрозу підриву угорським урядом європейських цінностей — поваги до демократії, правової держави та прав людини. Країну можуть навіть позбавити голосу в Раді ЄС.

 

«Президент Франції заявив, «що країни-члени ЄС, які не виявляють солідарності щодо мігрантської політики, мають покинути Шенген»

 

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, «що країни-члени ЄС, які не виявляють солідарності щодо мігрантської політики Євросоюзу, повинні покинути Шенгенську зону, яка передбачає вільне переміщення всередині неї без віз і закордонних паспортів. Країни, які не хочуть більше Європи, більше не будуть причетними до структурних фондів». Ситуація щодо міграційної непоступливості поляків та угорців подекуди настільки напружена, що лунають навіть заяви наслідувати британський приклад і залишити ЄС.

У цій ситуації можна зробити кілька припущень щодо подальшого розвитку конфлікту в Євросоюзі між тими, хто платить і тими, хто хоче лише отримувати гроші без жодних зобов’язань зі свого боку, а також перспективи України в цій політичній грі. За умов жорсткого поглиблення конфлікту та непоступливості й упертості, традиційно притаманних полякам та угорцям, можна допустити, що західноєвропейським державам увірветься терпець, і вони поставлять перед східними партнерами питання руба: «Беріть мігрантів, або забирайтеся!».

Але розбагатілі за європейські гроші Польща й Угорщина, і, можливо, ще кілька країн, які наслідуватимуть їхній приклад, категорично відмовляться виконувати ультиматум, позаяк із Євросоюзу вони вже встигли взяти максимум корисного для себе, а втрачати щось своє не бажають. Тоді, теоретично, ці країни можуть бути позбавлені всіх преференцій членства в євроспільноті, аж до виключення з ЄС. Але хто ж тоді нестиме на собі тягар сотень тисяч африканських й азійських мігрантів?

Ми вам — квиток в ЄС, ви берете мігрантів

У цій ситуації ЄС може стати в пригоді країна, яка вже понад 20 років проситься до Євросоюзу, на будь-яких умовах, навіть на правах бідного родича. Країна, для якої вступ в ЄС став національною ідеєю, якщо оцінювати за змістом виступів всіх чиновників цієї країни, починаючи від Президента та закінчуючи директором сільської школи. Країна, в якій люди навіть революцію підняли заради інтеграції з ЄС.

 

«Україна в обмін на вступ до ЄС могла б погодитися на умови, які Польща чи Угорщина і слухати не стали б»

 

Європа могла б використати євроінтеграційні прагнення України зі своїм скрутним становищем із мігрантами. Причому Україна в обмін на вступ до ЄС могла б погодитися на умови, які Польща чи Угорщина і слухати не стали б. Тоді Брюссель гіпотетично пропонує Україні членство в ЄС в обмін на згоду офіційного Києва прийняти на своїй території десятки тисяч африканських і азійських біженців, яких нарешті знайдуть куди позбутися у Західній Європі.

Україні обіцяють приблизно таке: за кілька років ми з вас зробимо те, що зробили з теперішньою Польщею. В список пропозицій Україні входить: середня зарплата тисячу євро на місяць, ремонт українських доріг, шкіл, лікарень, культурних пам’яток за рахунок ЄС. Шенгенська зона, і мільйони українців отримають право працювати в країнах Західної Європи. Українська молодь отримує широкий доступ до різних програм навчання в європейських університетах, а потім — і право виїхати на високооплачувану роботу в ці країни. Для багатьох українців така пропозиція видасться привабливою, адже дозволить вирішити ряд наболілих матеріальних проблем і реалізувати давні побутові мрії — від купівлі «євробляхи», до роботи на будові в Німеччині.

Брюссель натомість отримує геніально виграшну комбінацію: кинувши бідній східноєвропейській країні 1 % своїх фінансових резервів (за який ця країна буде безмежно вдячна), ЄС отримує мільйони білих, християнських дешевих робітників і робітниць, які не будують мечетей і не влаштовують терактів, а швидко асимілюються, вивчають мови та старанно працюють за мінімалку, замість небажаючих працювати, агресивних мусульманських і африканських мігрантів. Програма пропозиції для України може навіть мати неофіційну назву «Членство в обмін на відстійник» — тобто територію для мігрантських мусульманських таборів і чорношкірих гетто у різних областях України, в яких вони житимуть десятиліттями.

А що скажуть українські націоналісти?

Влада та найбідніші верстви населення підтримують таку пропозицію Брюсселю — обома руками. Бідні підтримають, адже отримають можливість поїхати на заробітки і кілька тисяч євро та часті поїздки в Європу вгамують дискомфорт від напливу тисяч сомалійців, арабів та афганців на вулицях рідного містечка. Зрештою, від них можна буде відгородитися високим парканом, збудованим за гроші зі заробітків. Особливо будуть раді ті, хто після розпаду СРСР казав «Моя ідеологія така, щоб ковбаса була на столі» — такі люди з легкістю обміняють братвурст чи баварську сосиску на національні почуття до Батьківщини.

Влада ж буде «за» тому, що вступ у ЄС дозволить політикам ще цілих 20 років афішувати перед виборами своє мегадосягнення — віковічну мрію українців інтегруватися до ЄС. «Народ хотів — ми зробили! Зажили по-новому, як і обіцяли!» — приблизно такі написи писатимуть на білбордах по всіх вулицях та автотрасах. Крім цього, виїзд закордон активної та освіченої молоді та працьовитих і завзятих людей середнього віку, означатиме зниження в країні числа тих, хто був рушійною силою усіх антиолігархічних революцій.

А поява сотень тисяч найбідніших біженців створить для олігархічних підприємств пропозицію значно дешевшої робочої сили, ніж українці, які, бачте, за 200 доларів на місяць носом крутять працювати. А індійці, в’єтнамці та бангладешці будуть працювати й за 100 доларів, а дехто може навіть буде радий трудитися за їжу. Звісно, може зрости рівень злочинності в країні, але це також означає нові можливості: з найбільш «відбитих» мігрантських елементів можна буде формувати нові групи тітушок чи рейдерські бригади, які недорого та безкомпромісно розчищатимуть місце для бізнесу олігархів.

Певна річ, частина патріотично налаштованих українців, особливо націоналісти, будуть проти напливу сотень тисяч мусульман та африканців. Вони безперечно вставлятимуть палиці в колеса угоді з Брюсселем, блокуватимуть траси, пікетуватимуть чиновницькі установи та нападатимуть на табори біженців після кожного чергового зґвалтування чи вбивства місцевої українки якимось сомалійським головорізом чи конголезьким канібалом. Українські націоналісти терпіти не будуть і так залякуватимуть мігрантів, що багато хто відмовиться залишати Копенгаген чи Амстердам, де їх всі боялися і обходили стороною, на містечко в глибинці бандерівської Галичини, де їх уже чекатимуть зовсім не толерантні місцеві «праві».

Як привчити українців любити мігрантів?

Однак, аби цього уникнути, інформаційна боротьба з українськими націоналістами й ідеологічна підготовка української громадськості, завчасно почалася ще кілька років тому. Звісно, можливо це лише збіг і випадковість, але українців чомусь почали в організованому порядку за кошти європейських фондів привчати до етнічної та культурної толерантності, а найпопулярніші співаки, журналісти та письменники, фінансово пов’язані з європейськими ліберальними фондами, розказують українцям лекції «Чому націоналізм — це погано?».

 

«Такі слова як «расизм», «толерантність», «дискримінація» та «ксенофобія» підозріло масово заполонили український інформаційний простір»

 

Українські студентські активісти ліберальних грантожерських організацій наввипередки поспішають викладати у соцмережах фото зі смаглявими іноземцями з написами «Ми рівні, незважаючи на колір шкіри», «Між нами — ніякої різниці» і тому подібне, які виглядають так, наче ці активісти страждають від якогось расизму щодо африканців в Україні. Такі слова, як «расизм», «толерантність», «дискримінація» та «ксенофобія» підозріло масово заполонили український інформаційний простір, без жодного логічного підґрунтя.

Особливо підозріло активними європейські ліберальні фонди стали щодо зміни інформаційного іміджу циган, яких чомусь вирішили толерантно перейменувати на «ромів», мабуть, аби на рівні підсвідомості звучало подібно до столиці Італії. Кишенькових злодіїв із Привокзальної раптом оголосили «жертвами етнічної дискримінації» та почали боротьбу з тими українцями, котрі мають іншу думку з цього приводу.

Три-чотири роки тому в Україні масово з’явилися громадські організації та фонди, які на європейські гроші розгорнули широкомасштабну кампанію в медіа, надрукували тисячі брошур і поїхали в школи читати лекції та тренінги щодо толерантності до ромів. А лідери громадської думки з числа демократичних блогерів і журналістів узялися публікувати толерантні пости про недопустимість дискримінації ромів, пронизані ненавистю до націоналістів, яких зображають винятково твердолобими нацистами та куклукскланівцями.

Навіть на Lviv Book Forum цього року відбулося кілька заходів, присвячених толерантності до ромів. Здавалося б, чого це стало такою актуальною темою і чому раптом затримання циганських злодіїв або очищення околиць міста від звалищ нелегальних циганських поселень стали подавати як ксенофобію та расизм?

 

«Імовірно, українців почали цілеспрямовано налаштовувати бути толерантними до брудних, крикливих та агресивних чужинців»

 

Певна річ, можливо, це лише «совпадєніє», але імовірно українців стали цілеспрямовано  інформаційно «виховувати» та налаштовувати бути толерантними до брудних, крикливих та агресивних чужинців іншого етнічного походження, часто схильних до злодійства, крадіжок та шахрайства. Адже не можна в жодному разі думати, що всі роми — злодії, навіть після того, коли тебе в минулому десять разів обікрали особи ромської національності.

Якщо навчити українця, котрий бачить циганську шахрайку, думати, що він і справді не бачить різниці між нею й учителькою української літератури, котру щойно ця циганка обікрала, і треба бути толерантним до всіх, тоді ми отримаємо націю, готову до будь-яких мігрантів.

Якщо недорого переконати частину демократичних активістів і ліберальних журналістів у необхідності толерантності до циганської етнічної злочинності, то інформаційна хвиля звинувачень у расизмі, яку вони підіймуть в Інтернеті, дискредитуватиме патріотів і націоналістів як останніх фашистів і ксенофобів, яким не місце в цивілізованому світі. Якщо українці проковтнуть інформаційну наживку толерантності щодо циганської етнічної злочинності, ця нація буде готовою до прийому сомалійців, афганців, сирійців і марокканців.

Звісно, наразі все це лише гіпотеза, в якій, можливо, певні моменти є випадковими збігами, проте з огляду на кризу міграційної політики, схема «Членство в ЄС в обмін на табори для мігрантів» є найпереконливішим аргументом для Брюсселю щодо того, чим  Євросоюзові може бути корисною Україна.