Багато критиків вже встигли назвати рішення кількох обласних рад про тимчасовий мораторій на публічне використання російської мови «недемократичним». Однак досвід європейських країн підтверджує, що в процесі заборони мови колишнього окупанта ми ще навіть не наблизилися до справжньої демократії.

А як же права людини?

Вже три області в Україні рішенням обласних рад прийняли мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на своїх територіях до моменту повного припинення окупації території України. Це зробили Львівська, Тернопільська та Житомирська облради. В тимчасовому обмежуючому мораторії йдеться насамперед про заборону трансляцій фільмів російською мовою, виступів російських акторів, продаж книжок мовою агресора тощо.

Незважаючи на те, що це рішення покликане насамперед захистити права українців від засилля російської мови, рішення трьох облрад уже встигли назвати порушенням Конституції, прав людини, утиском нацменшин і навіть викликом європейським цінностям. Прихильники «русскава міра» та ліберальні єврооптимісти об’єдналися одним фронтом, тавруючи українських націоналістів як «фашистів», називаючи такі дії «дурістю» та «недалекоглядністю», і навіть «підіграванню Москві».

Як же ж з демократичної точки зору розцінювати такий акт заборони публічного використання російської мови? Чи буде це порушенням української Конституції, де начебто всім мовам гарантовано право на вільний розвиток? Чи не є це порушенням громадянських свобод і, зрештою, європейських конвенцій? Що нам скаже Європа у відповідь на такий націоналістичний крок?

Однак ситуація з мораторієм публічного використання російської ускладнена історичним та теперішнім контекстом, з огляду на який російська не може вважатися звичайною мовою, яка раптом зазнала «дискримінації». Адже такої дискримінації у тій же Франції щоденно зазнає англійська мова, використання якої французи законодавчо обмежують, щоб захистити свою мовну ідентичність. І ніхто у Франції не закине, що це «порушення мовних прав людини», це не назвуть навіть націоналізмом, позаяк французька мовна політика сприймається абсолютно справедливо і з розумінням.

Мова національної меншини, яка займає більше половини ефіру розважального контенту радіо та телебачення, газет, журналів, книжок, Інтернет-видань усупереч усім принципам демократії дискримінує мову більшості — корінного народу та титульної нації. Навіть після численних законодавчих квот і запізнілої українізації теле- і радіоефіру, в нашій державі й досі домінує російська в шоу-бізнесі, в усіх популярних телешоу, в бізнесі, в українському сегменті Інтернету.

Мовну проблему в Україні слід розглядати ширше та сприймати українську не як панівну, а реалістично — як мову, що перебуває на межі зникнення, тому потребує особливого захисного статусу. Українською у світовому масштабі, в т. ч. діаспора, розмовляють близько 25…30 млн. осіб, адже ні для кого не таємниця, що з умовних 42 млн. теперішнього населення України близько половини спілкується російською. Російською ж у РФ, Україні, Білорусі, Казахстані, Прибалтиці та діаспорі загалом розмовляють до 170 млн.

Українці повинні використовувати для своєї мови сучасні європейські концепції так званої позитивної дискримінації

Особливий статус повинен передбачати особливі пільги та квоти як для мови, яку в недавньому минулому колоніальні імперії дискримінували та пригноблювали. Українці повинні використовувати для своєї мови сучасні європейські концепції так званої позитивної дискримінації, згідно з якими соціальна група, статева, расова чи етнічна категорія населення, які в минулому зазнавали утисків, повинні мати ексклюзивні, ширші, ніж у решти, права, аби отримати гарантоване право гідного суспільного статусу. Тому це позитивна дискримінація, яка має на меті допомогти тим, хто потребує допомоги та захисту. Українська мова після століть гонінь і заборон зараз потребує такого ж захисту, як єврейський іврит, як афроамериканці чи індіанці у США. І ніхто їх навіть не наважується назвати «фашистами», усвідомлюючи справедливість захисту їхніх демократичних інтересів.

Ізраїльський прецедент

Під час скандалу, пов’язаного зі спробою Польщі заборонити будь-які згадки причетності етнічних поляків до Голокосту й убивств євреїв у роки Другої світової війни, один ізраїльський журналіст сказав польському міністру дуже важливі слова. Його бабуся, будучи малолітньою дівчинкою, бачила загибель батьків від рук поляків під час німецької окупації, і після побаченого жахіття пообіцяла, що ніколи більше в житті не скаже й слова польською. Особисто для неї, в її свідомості польська мова зазнала дискримінації, чим була порушена рівноправність мов. Так справжні ліберали не вчинили б.

Але якщо відкинути ліберальну точку зору і подивитися на ситуацію справедливо, то ніхто не має права засуджувати цю жінку за ксенофобію чи нетолерантність. Хоча, зрештою, ліберальна громадськість й не наважилися засудити слова ізраїльського журналіста, усвідомлюючи їхню слушність. Нікому на думку не спало назвати жертву Голокосту фашисткою й усі в глибині душі розуміють, чому для цієї бабусі польська стала мовою вбивць і головорізів.

Ідентична ситуація — з російською мовою в Україні, де багато людей постраждало від довготривалої російської окупації та колонізації. І це не лише люди, котрі пережили Голодомор, до кого в оселі приходили російськомовні з центральних російських областей і вишукували останній хліб і зерно. Від жодної окупації — ні від польської, ні від німецької — українці не постраждали більше, ніж від перебування під п’ятою Москви, а кількість убитих і загиблих українців за ХХ століття, в т. ч. жертв репресій та радянських концтаборів, становить десятки мільйонів людей. Ніхто в цьому світі не має морального права дорікати українцям за те, чому російська часто сприймається як мова вбивць, головорізів і катів.

Євреям ніхто не наважився дорікнути за пережите, а нас, країну яка втратила у Другій світовій 14 млн людей, намагаються назвати фашистами»

Саме такий трагічний досвід мали українці, зустрівшись із першими носіями російської мови. Ще досі у Західній Україні дідусі та бабусі пам’ятають, як у 1944-1954 роках приходили російськомовні військові, і воюючи проти українських повстанців, вбивали, катували, грабували і жорстоко знущалися з українців. Ми всі сьогодні переживаємо те, що пережила єврейська бабуся, для якої польська мова стала ненависною. Лише з тією різницею, що євреям ніхто не наважився дорікнути за пережите, а нас, країну, яка втратила у Другій світовій 14 млн людей, із яких 8 млн загиблими, намагаються назвати фашистами за те, що нам морально важко чути мову колишніх окупантів і вбивць.

Чому від російської потрібно захиститися?

Не лише в минулому, але й сьогодні є чимало українців, котрі постраждали в АТО, чи були в російському полоні на Донбасі. Багатьох українських солдатів сепаратисти катували в полоні під російську попсу, комусь відрубали руки, багато українців пережили психологічне насильство російською мовою. Навіть після звільнення з полону, в цивільному житті, люди, котрі боронили Україну, найгостріше відчувають взаємини мовного характеру.

І коли хлопці, котрі воювали з російськими терористами на сході, по кому стріляли за російською командою, глибоко в запіллі, в кафе чують російську музику, з якою в них пов’язано стільки смертей товаришів, це не може залишатися без відповіді.

Ініційований патріотичною частиною українства мораторій на публічне використання російської мови, причому суто до закінчення російської окупації та агресії проти України, також сприятиме вирішенню конфліктів, які можуть статися в публічних закладах через російську музику. Українська мова довго була заборонена, пригнічена, зазнавала утисків, тож нині повинна бути всебічно захищеною.

Афроамериканці у США не турбуються про права білих: вони довго страждали від дискримінації, тому тепер безкомпромісно йдуть напролом. А в Україні ж натомість, на четвертому році російської воєнної агресії та окупації, ліберальна громадськість піклується про права носіїв мови колишнього окупанта.

За останні століття українці зазнали дискримінації чи не найбільше з пригноблених народів. Однак поводимося сьогодні так, наче ми ще щось винні колишнім гнобителям.