Поки у десятьох областях України мешканці та військові вчаться жити за законами воєнного стану, у суспільстві і триває дискусія: що ж такого планує зробити головнокомандувач за ці 30 днів, чого він не міг зробити впродовж майже п’яти років? Яким чином запровадження воєнного стану посилить українську обороноздатність? Адже з початку конфлікту 2014-го його в Україні не оголошували жодного разу, хоча були часи, коли ситуація на східному фронті була значно напруженішою.

Що ж нам дадуть 30 днів воєнного стану? Про це «Вголос» питав у директора Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, військового експерта Михайла Жирохова, заступника директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайла Самуся й екс-заступника голови Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенанта Ігоря Романенка.

Чи доцільно з точки зору обороноздатності країни було запроваджувати воєнний стан на 30 днів?

Ігор Романенко:

Після інциденту з нападом на українські катери наша бездіяльність дозволяла б росіянам й надалі агресивно поводитись і захоплювати територію. Причому, якщо порівнювати потенціал Збройних сил України та Росії, то у росіян він у рази більший, зокрема, щодо літаків, бронетехніки, ракетних комплексів тощо. Ми ж не можемо швидко й адекватно покращити свій військовий потенціал, аби зрівнятися з російським. Тому натомість ми могли запропонувати об’єктивні закони військової справи. А воєнний стан — це  попередня підготовка країни до війни. Для Збройних сил і силових структур — це приведення їх у повну бойову готовність.

«Запровадження воєнного стану на 30 днів — це політичне рішення»

 

Михайло Жирохов:

З військової точки зору запровадження воєнного стану на 30 днів було недоцільним. Потрібно було щонайменше на 60. Тому що на 45 днів можна призвати резервістів першої хвилі. І ще 15 діб треба на те, аби сформувати для них частини. А запровадження воєнного стану на 30 днів — суто політичне рішення.

 

І все ж: яким чином запроваджений воєнний стан посилить обороноздатність країни?

Михайло Жирохов:

Воєнний стан — це гра на випередження. Зараз триває перевірка готовності у відповідних десяти областях щодо можливого відбиття атаки ворога. У деяких частинах, до слова, ввели казармове положення. Ще один момент, який підсилює обороноздатність країни, — це перепідпорядкування деяких частин Нацгвардії армійському командуванню.

Олександр Мусієнко:

Воєнний стан — це дуже хороший час, аби провести військові навчання. А також навчання для органів місцевої та районної влади щодо координації дій і зусиль в умовах воєнного стану. Мають бути створені ради оборони в регіонах, де запровадили воєнний стан, аби посилити обороноздатність областей, а також цивільний захист населення. Зокрема, важливо перевірити стан усіх сховищ, об’єктів укриття, бомбосховищ. Органи місцевої влади натомість мають скоординувати свої дії з військовими.

Військові при цьому отримують більше повноважень, притаманних для воєнного стану. Мають можливість створювати додаткові блокпости на дорогах державного та місцевого значення, право перевіряти документи громадян, автомобілі, речі і навіть, якщо потрібно, обшукати людей і будинки. А якщо існує ще й загроза життю військових чи громадян, мають право застосовувати вогнепальну зброю на ураження. Таким чином воєнний стан корисний у плані знешкодження агресивних, терористичних, диверсійних ворожих проявів тощо.

Зараз також можлива передислокація окремих рот, батальйонів для виконання завдань щодо посилення обороноздатності на лінії кордону, посилення охорони стратегічно-важливих об’єктів України. Крім цього, звісно, це можливість перевірити, як швидко і в які терміни з моменту оголошення повної бойової готовності бригади, роти, батальйони здатні розвертатись і передисколокуватись у потрібних напрямках для виконання бойових завдань.

Михайло Самусь:

Воєнний стан потрібен для відпрацювання дій щодо переведення держави з мирного стану на військовий. Це сприятиме певним чином підвищенню її обороноздатності. Адже стосується алгоритму переведення промисловості на воєнний порядок роботи. Куди евакуйовуватимуть зі східних областей підприємства оборонної галузі, до прикладу. Як працюватиме транспорт, медичні заклади. Є величезний комплекс заходів, які треба відпрацювати для того, щоби держава почала діяти як обороноздатна система в умовах зовнішньої агресії. Після закінчення воєнного стану зроблять висновки й усуватимуть виявлені проблеми. Та й після цього ніхто не заважає продовжувати роботу у цьому напрямку.

 

«Для наших військових це можливість вдосконалити майстерність передислокації, контратак, контрнаступів»

 

Ігор Романенко:

Для наших військових це додаткова можливість вдосконалити майстерність передислокації, відпрацювати елементи оборони, контратак, контрнаступів тощо. Причому на півночі, сході та півдні ми фактично оточені російськими військами, які перебувають у Придністров’ї та Білорусі. Тому треба ставити війська на кордонах. А якщо їх розтягувати, то просто не вистачить особового складу. Тому необхідні резерви — оперативні та стратегічні. Аби на тих напрямках, де супротивник буде зосереджувати сили, концентрувати зусилля оборони. І направляти туди оперативні і, можливо, й стратегічні резерви. Тому впродовж цих тридцяти днів і мають відбутися відповідні практичні навчання, які підвищать рівень бойової підготовки і, відповідно, воєнного потенціалу держави. Що ж до збільшення кількості одиниць нашої військової техніки, це питання за 30 днів не вирішать. Адже ця справа потребує ресурсів і часу.

На вашу думку, ці заходи будуть здійснені?

Олександр Мусієнко:

Якби воєнний стан тривав 60 днів, було б більше часу для проведення певних організаційних заходів і військових маневрів. Зокрема, більші можливості мали б оборонні ради регіонів, аби краще налагодити координацію з військовими. Хоча не думаю, що це б дуже щось змінило, враховуючи ще й велику політичну складову цього питання.

Тут варто зазначити і те, що зараз порівняно з 2014 роком, стан Збройних сил покращився. Хоча він ще далекий від бажаного. Є проблеми і зі забезпеченням сучасним і модернізованим озброєнням наших бійців. І це серйозна проблема усього військово-промислового комплексу України. Тому треба було б здійснити повний аудит діяльності «Укроборонпрому», проаналізувати підприємства, які працюють і які не працюють. Подивитися, скільки ще треба додаткового фінансування і чи можна його знайти на потреби виробництва нової військової техніки, до прикладу, для завантаження наших виробничих потужностей у Херсоні та Миколаєві для виробництва кораблів. Адже там у нас — великих потенціал. І ця тема зараз, у зв’язку з російською агресією в Азовському морі, є дуже актуальною. І тоді вже вирішувати, чи реформувати сам «Укроборонпром», реструктуризуючи якісь підприємства, об’єднуючи їх, або частково приватизуючи.

Та цих 30 днів для глобальних заходів явно не достатньо.

Михайло Жирохов:

За тими даними, що є, загострення на фронті цілком можливе. І швидше за все — на Донбасі. Та для розгортання військ потрібен час. І якщо Путін ухвалить рішення про початок військової операції, то йому знадобиться щонайменше 15…20 діб, аби лише розгорнути війська.

Якщо говорити про те, чому воєнний стан не запровадили ще 2014 року, то  у нас тоді просто не було армії, яка могла б підтримувати воєнний стан. Та за чотири роки ми все ж вибудували бодай якусь систему територіальної оборони, систему призову. А 2014-го у нас не було навіть списку резервістів.

Ігор Романенко:

В Україні впродовж усіх років незалежності не було досвіду проведення таких заходів. Тому, якщо абстрагуватися від політичних мотивів, цей досвід нам потрібен, аби побачити недоліки. І після цих тридцяти днів має підвищитися стан обороноздатності як країни, так і ЗСУ — певна річ, за умови, якщо усі ці заходи будуть запроваджені (а це ми ще побачимо). І тоді, якщо справді розпочнеться широкомасштабна операція Москви, ми будемо краще до неї готові.