Упродовж останніх двох років «ймовірну перемогу» на президентських виборах-2019 почергово прогнозують фронтменові «Океану Ельзи» Святославові Вакарчуку та керівникові художньої студії «Квартал-95» Володимирові Зеленському.

Обоє прямо не заявили про намір балотуватися, втім час до часу підкидають суспільству теми для обговорення: Вакарчук публікує статті про плачевний стан України та заплутує ЗМІ туманними відповідями на прямі запитання про президентство, Зеленський натомість розвішує двозначні білборди з рекламою «Слуги народу» й запускає жорсткі антивладні флешмоби в соціальних мережах.

Оцінити шанси артистів очолити Українську державу, пояснити їхні мотиви та спрогнозувати наслідки цього можливого «окультурення» верхівки української влади «Вголос» попросив політологів Юрія Ситника, Андрія Ніцоя та Віктора Небоженка, політтехнолога Тараса Загороднього й академіка Петра Масляка.

Наскільки ймовірною є перемога Зеленського чи Вакарчука на президентських виборах?

Андрій Ніцой:

Виграти вибори може будь-який кандидат. Зеленський і Вакарчук — тим більше, адже мають фінансування та добре відомі українцям завдяки своїм професіям.

Юрій Ситник:

Згадайте для початку, звідки взялися ці «політики». Ні слуху, ні духу — аж раптом з’явилися в соцопитуваннях, ще й відразу на чільних позиціях. Народ це відразу «схавав», бо то, мовляв, нові обличчя, і ніхто не задумався, що в них немає ні досвіду, ні власних політичних статегій, ні власних команд, ні політичних структур. Отак українцям знову впхали олігархічне меню: гроші в цих «кандидатів» вклали, рейтинги намалювали, а ви, телепні, голосуйте.

Петро Масляк:

Усі ці «соціологічні рейтинги» мають єдине завдання: перетворити українців на отару овець і змусити проголосувати за того, в кого вклалися олігархи-замовники соцопитувань.

Ви ж подивіться на них… Скоморохи! Ніяк не придатні для державного управління! Їхнє завдання — розважати людську спільноту, але аж ніяк не керувати нею. Клоунада і політика — це протилежні види діяльності, що ніяк не перетинаються між собою.

Але ж ми бачили чудові приклади в розвинених країнах світу, де «люди мистецтва» ставали політиками та цілком вдало виконували покладені на них обов’язки. Згадаймо Шварцнегера, Рейгана, Гавела… Невже ж Вакарчук чи Зеленський не зможуть повторити їхнього успіху?

Віктор Небоженко:

В тому ж і суть, що йдеться про розвинені країни. Там, де сильна інституціональна культура, де правлять закон, порядок і право, справді не станеться нічого страшного, якщо вибори виграє якийсь артист. От у березні цього року в Італії партія коміка Беппе Грілло виграла парламентські вибори, здобувши 32 % голосів. Але тут є два важливі моменти. Перший: Грілло взявся за політику 13 років тому, спершу як громадський діяч, за п’ять років заснував партію, зібрав добру команду, потім кілька разів брав участь у виборах і аж тепер переміг. Другий: міністри, поставлені цим коміком на посади, не виконують його забаганок, а дотримуються закону та працюють в інтересах італійського народу. От усе це якраз не можна прив’язати до України. У нас хвора держава, в нас не працюють порядок, закон і право, в нас немає політичних традицій, тому кожен, хто приходить до влади випадковим способом, стає для України смертельною та невиліковною хворобою — СНІДом.

Петро Масляк:

Українцям дуже характерний табунний інстинкт.

Я в своєму будинку бачив, як дві жінки середнього віку заливалися сльозами, бо чужа їм людина, акторка Поплавська, загинула. Я навіть не чув про існування цієї людини, а прості люди дивляться телебачення та починають асоціювати цих людей із чимось, вищим за них.

Українців просто зомбують через телебачення, а потім вони й голосують за гречку, або за надуті соціологами мильні бульки, на кшталт Зеленського та Вакарчука.

Пам’ятаєте, колись ще російський олігарх Борис Березовський казав: «Дайте мені хоч один телеканал і я з мавпи зроблю президента». От і вся суть.

Ні Зеленський, ні Вакарчук не заявили прямо про намір балотуватися в Президенти. Наскільки ймовірно, що вони таки підуть на ці вибори?

Андрій Ніцой:

Обидва ставляться до свого балотування серйозно. Тут головне питання: чи підуть вони саме на президентські вибори, чи зроблять паузу до парламентських.

У цьому розкладі поки немає Порошенка, тому все залежатиме від того, як зреагує його штаб на появу одного і другого не в соціологічних опитуваннях, а вже в реальній заяві до ЦВК. Тоді все і почнеться.

Хто з цих кандидатів має більше шансів на виграш?

Тарас Загородній:

У Вакарчука я перспектив взагалі не бачу. Він за своїм складом —узагалі не політик. Грантожерська каламуть, яку йому набили в голову в Стендфорді, взагалі не пристосована для українського життя.

Я от хочу побачити першу зустріч Вакарчука з виборцями та кількість валер’янки, яку йому доведеться потім випити, щоб заспокоїтись. Сам психотип Вакарчука показує, що він узагалі не спроможний бути в політиці. Політика — це критика, негатив, штурхани. Рузвельт казав, що той, хто хоче піти в політику, мусить мати шкіру товстішу, ніж у слона. У Вакарчука цього принципово немає. Як артист він хоче, щоб його завжди обожнювали, а в політиці так не буває. Політик — це людина, яка йде у владу, щоб лобіювати інтереси конкретного прошарку населення, а не балакає, щоб сподобатись всім і нікого не образити. 1…2 %, як на мене, він може набрати, якщо показово критикуватиме олігархічні кола, які його фінансуватимуть.

У Зеленського ситуація значно краща. Він має підвішений язик, має серіал «Слуга народу», який рекламує його саме як хорошого президента, і давно працює в цій політичній ніші.

За нього люди голосуватимуть на знак протесту, тобто за будь-кого, аби не за того, хто є зараз.

Андрій Ніцой:

У Зеленського шансів багато, адже його фабрика гумору величезна, впізнаваність стартова дуже висока, та й на відміну від Вакарчука він не був у парламенті і не кидав депутатство. Втім, за Вакарчуком є перевага в тому, що він здатен зібрати голоси більшої кількості національно-демократичного електорату, ніж це може зробити Зеленський, він працює на електоральному полі “Опоблоку” та Тимошенко.

Тут, до речі, необ’єктивно говорити про рейтинги Вакарчука та Зеленського, не згадуючи ще одне нове обличчя у передвиборчих рейтингах — екс-віце-спікера, свободівця Руслана Кошулинського. Він не настільки відомий, як Зеленський і Вакарчук, але завдяки своєму політичному досвіду та незаплямованості може набрати дуже велику кількість голосів.

Чого чекати українцям від Зеленського чи Вакарчука на посаді Президента?

«Що стосується Зеленського, то враховуючи головного бенефіціара цього проекту —пана Коломойського, варто чекати повернення скандального олігарха у велику політику»

Юрій Ситник:

Що стосується Зеленського, то враховуючи головного бенефіціара цього проекту — пана Коломойського, варто чекати повернення цього скандального олігарха у велику українську політику та велику українську економіку, з якої в цьому випадку буде серйозно посунуто його теперішніх опонентів, зокрема Порошенка.

Вакарчук — так само цілком олігархічний проект, за яким проглядаються український олігарх Віктор Пінчук і російський Михайло Фрідман. Останній, як відомо, засновник «Альфа-груп», один із фінансових стовпів сучасної РФ, якого США нещодавно внесли до санкційного списку найнаближеніших до Путіна осіб.

Якщо виграє Зеленський, вкрадені в українців гроші просто потечуть в інші кишені. Якщо виграє Вакарчук, Україна стане сировинним придатком в інтересах міжнародних корпорацій, адже Пінчук і Фрідман, які його фінансують, — представники глобального олігархату.

Для пересічного українця в кращий бік нічого не зміниться, зміняться лише вигодоотримувачі від ресурсів України.

Суть у тому, що Вакарчук і Зеленський — це лише бренди, клоуни, які розважають суспільство. За тими брендами стоять інтереси і гроші людей, які формуватимуть їхні команди та визначатимуть політику в Україні в разі виграшу.

Мільярдер Віктор Пінчук (ліворуч), Святослав Вакарчук (праворуч)

Тарас Загородній:

Економічних і політичних програм у них поки що немає, а обіцяти вони можуть усе, що завгодно, адже зараз суспільство хоче лише стабільності та аби когось посадили.

Чи можна припустити, з якими командами на вибори підуть ці кандидати?

Віктор Небоженко:

Ну, ви ж знаєте наших нардепів. Усі ці пики стануть страшно корисними для нового недосвідченого Президента. Вони заповнять усі місця в АП та Кабміні, там буде свій сірий кардинал, який керуватиме ними. Тобто чим неполітичніший, слабший і безвідповідальніший правитель, тим швидше там з’являться ті, хто зараз роздирають країну. Він же не може противитися. Він хороше знаряддя для отримання влади, але він ніколи не стане суб’єктом влади.

Можливо, вони приміряють собі ролі великих людей, але по факту потраплять в лапи найцинічніших політиків в Україні.

Юрій Ситник:

Допасувати їх до якоїсь політичної сили нескладно. По-перше, в Україні запросто можна купити якусь політичну партію — були б гроші. Другий варіант — долучитися до чийогось проекту.

У випадку з Вакарчуком це може бути Андрій Садовий, котрий товаришує з тим же путінським олігархом Михайлом Фрідманом: організація його фестивалів у Львові та кількість грошей, витрачених «Самопопміччю» на рекламу, свідчать самі за себе. Без Фрідмана «Самопоміч» цього, імовірно, просто не потягнула б.

Михайло Фрідман (посередині) та Андрій Садовий (праворуч)

Як оцей перерозподіл олігархів вплине на ситуацію в Україні?

Юрій Ситник:

«На випадок виграшу Вакарчука Пінчук так само візьметься за газ, а Фрідман найперше — за банківський сектор»

Коломойський втратив вплив на нафтовий ринок. Його позбавили контролю над «Укрнафтою», відтак він не може заробляти на Дрогобицькому та Надвірнянському заводах, де раніше успішно зберігав паливо, яке зливали з «Укрнафти» і на рівному місці перекачував державні кошти в приватні. Також під ним була найбільша мережа АЗС, що сьогодні невідомо як функціонує. Відповідно, щойно виграє Зеленський — Коломойський моментально повертає собі цей втрачений вплив.

На випадок виграшу Вакарчука Пінчук так само візьметься за газ, а Фрідман найперше — за банківський сектор.

Стосунки Вакарчука та Зеленського з цими олігархами давно відомі суспільству. Чому ж українці готові віддати їм голоси?

Андрій Ніцой:

За обранням Порошенка стояли Льовочкін, Фірташ, Коломойський та Ахметов, і це не зупинило 54 % українців проголосувати за нього. Щоправда, ми бачимо, чим це для нас обернулося.

Щодо Зеленського, то я не певен, що він настільки прив’язаний до Коломойського, як про це кажуть. Наразі він — темна конячка.

Чи можна назвати Вакарчука та Зеленського патріотами України?

Андрій Ніцой:

Щоб відповісти на питання, чи є Зеленський і Вакарчук патріотами України, треба відповісти на запитання, чи відстоюють вони українські національні цінності. У нашій ситуації і Зеленський, і Вакарчук відстоюють права російської мови в Україні.

Петро Масляк:

Вони є «людьми світу», себто космополітами. Тому патріотизму в них у принципі не може існувати. Вони звикли розважати публіку й їм байдуже, що це за публіка, аби платили гроші. Політик — це глобальна сутність людини, а Вакарчук та Зеленський нічим не відрізняються від усіляких винників і лораків. Всі вони одним миром мазані.

Якої ж тоді політики у стосунках з Росією від них чекати?

Юрій Ситник:

Коломойський «публічно» характеризується начебто як антиросійський. Утім, він доволі непогано продав свою банківську структуру Москві. Натомість начебто проукраїнськй Вакарчук, за яким стоїть Фрідман, підтримуватиме політику «умиротворення», тобто шукатиме домовленостей з Росією. В цьому сенсі дуже показовою є стаття Пінчука для американської ділової газети The Wall Street Journal, написана ним кілька років тому, за яку, до речі, було порушено кримінальну справу. У цій статті Пінчук писав, що заради миру на Донбасі треба відмовитися від Криму, ЄС і НАТО. А Фрідман — тут і ходити далеко не треба: він став олігархом при Путінові, то куди вже більші проросійські впливи?

Втім, наївно думати, що політика цих осіб взагалі спиратиметься на інтереси українського народу. Все залежатиме винятково від інтересів їхніх власних кишень.