Академік Володимир Пилипчук переконаний: монополізм — чи не «найвдаліший» метод нещадного нищення громадян України цінами і зарплатами. Саме завдяки йому ціни в Україні завищені не лише на товари і продукти, а й на комунальні послуги. Причому на комірне — аж у два-три рази!

«Зарплата робітника-металурга в Україні 6…7 тисяч грн/місяць, в США — також 6…7 тисяч в місяць, але доларів. Але ж американські бізнесмени і наші «ахметови» на світовому ринку металів продають свою продукцію за однаковими з американцями цінами — світовими. Втім монополісти в Україні платять своїм працівникам в 26 разів менше (бо «навар» залишають в офшорах). І якщо в промисловості ще якось можна пояснювати вищим рівнем продуктивності праці в США — в результаті механізації і автоматизації виробництва, то в сільському господарстві крити нічим», — пояснює академік.

Відтак про проблему монополізму в Україні «Вголос» питав у економіста Олександра Охріменка, виконавчого директора Економічного дискусійного клубу Олега Пендзина й екс-міністра економіки України Володимира Ланового.

У яких сферах найбільше помітний монополізм в Україні?

Олександр Охріменко:

Найбільш тотальний монополізм в Україні — у найприбутковіших сферах, передусім це газ, енергетика та паливо. Те саме більш у сфері комунальних послуг. Яскравий приклад — «Київенерго», що належить олігархові Рінату Ахметову.

 

 

Олег Пендзин:

Крім олігархічних, у нас є достатньо багато державних монополій. І це, безперечно, вельми серйозно викривлює ціноутворення у країні. У сфері енергетики монополізм справді фактично повсюдний. Яскравий приклад — державний монополіст НАК «Нафтогаз України» та ДТЕК Ріната Ахметова.

Також доволі потужний монополізм — у сільському господарстві, зокрема, у сферах, пов’язаних із виробництвом курятини й яєць. Тут передусім йдеться про Юрія Косюка (ТМ «Наша ряба») й Олега Бахматюка (агрохолдинг «Авангард»), котрих називають «курячими баронами Порошенка».

Маємо монополістів також у сфері виробництва олії, на ринку тютюнових виробів, на ринку алкогольних виробів. На ринку олії — це «Кернел Груп», на ринку курятини й яєць — також є кілька потужних виробників, які зараз перекривають весь ринок України. Той же «Миронівський хлібопродукт» Косюка (за підсумками 2017-го холдинг «МХП» Юрія Косюка отримав 230 мільйонів доларів чистого прибутку, що в 3,3 рази більше, ніж роком раніше. “Миронівський хлібопродукт” (МХП) — найбільший виробник курятини в Україні. За оцінками самої компанії, вона займає 55 % українського ринку курятини).

Загалом  це відомі компанії-монополісти. Єдине, що вони не визначені у багатьох випадках саме як монополісти Антимонопольним комітетом.

2017 року більшу частину українських дотацій на агропромисловість отримали лише два аграрних холдинги — Миронівський хлібопродукт Юрія Косюка (2015-го був заступником голови Адміністрації Порошенка) та Укрлендфармінг Олега Бахматюка (942 млн грн та 236 млн грн відповідно). Інші аграрні компанії, на відміну від МХП і Укрлендфармінгу, не отримали більше, ніж 150 млн грн. 5 листопада ц. р. підприємство «Вінницька птахофабрика», яке входить до структури агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт», отримало ще 812 млн грн державних дотацій. Юрій Косюк та Олег Бахматюк — доларові мільярдери

Крім того, монополізм є й в інших сферах, причому, він не завжди чітко проявлений. Яскравий приклад локального монополізму — система рітейлу. У великих містах і промислових центрах є достатньо чітка конкуренція між різними рітейлинговими центрами. Зокрема, великими супермаркетами, які достатньо потужно конкурують при формуванні ціни. Якщо говорити про райцентри чи невеличкі міста, там, зазвичай, є один великий супермаркет чи один великий магазин. Біля цього, зазвичай, одного супермаркету в райцентрі формуються стихійні ринки. І там уже повністю формують ціни відповідно до тих, які пропонують у супермаркеті. І тут — дуже цікавий момент: коли порівняти ціни, до прикладу, у Києві та певному райцентрі, виявиться, що ціни у районних центрах вищі, ніж у столиці. І, як наслідок, ці невеликі стихійні ринки підлаштовуються під ціну супермаркету. І це питання Антимонопольного комітету: відстежувати такі проблеми. Бо якщо в енергетичній сфері відчувається ще більш-менш вплив держави, то на маленьких локальних ринках впливу держави у формуванні ціни немає, і присутні елементи монополізму.

«Наша держава стала на бік монополістів і корупціонерів»

Володимир Лановий:

В Україні монополізм — всеохоплюючий на різних рівнях і на різних ринках. Починаючи від місцевих ринків сільськогосподарської продукції, де є свої власники, які самі диктують, кому можна торгувати й якими продуктами, закінчуючи найбільшими енергетичними ринками країни, де форсовано підіймають ціни, досягаючи монополістичних надприбутків. Це стало правилом: будь-який приватний бізнес намагається забезпечити собі монополію. А завдання держави — врівноважувати бажання приватних бізнесменів, які для суспільства і споживачів шкідливі. Але наша держава стала на бік монополістів і корупціонерів. У нас зовсім не заглядають ні у Конституцію країни, ні у законодавство й усіляко цьому сприяють. Де таке бачено, аби уряд підіймав ціни монополісту абсолютно безпідставно?

На скільки через монополію збагачуються олігархи? Та на скільки  у цьому плані завищені ціни на продукти і тарифи?

Володимир Лановий:

У НАК «Нафтогаз України», наприклад, прибуток становить понад 100 % порівняно з витратами. Тому нормальної економіки тут бути не може. В інших країнах — 5…10 % прибутку максимум. А у нас всі монополісти аплодують, адже надприбуток — 100 %.

Що ж стосується цін, то наша сусідка Польща, наприклад, має значно нижчі ціни на продовольчі товари, починаючи від м’яса. А у нас ціни — вищі. Хоча середня зарплата у них — уже 700…800 доларів. А у нас — 200 доларів. Різниця — в рази.

Також країни, які мають власний видобуток нафти, газу та вугілля і використовують його на внутрішньому ринку, всі для власного споживача тримають нижчі ціни, ніж на міжнародних ринках. Тобто видобуту нафту чи газ продають за кордоном за світовими цінами, а на внутрішньому ринку — за цінами у два-три рази нижчими. Так у Туркменістані, ОАЕ, Саудівській Аравії і навіть у Росії. Та скрізь. У США бензин дешевший, ніж вони продають за кордон. Тому, якщо всередині країни дешевші енергоресурси, то і всі ціни є дешевшими. Адже енергетика не є чисто ринковою та конкурентною галуззю. Тому держава має регулювати ринкові умови всередині країни. Бо всі інші галузі матимуть певні переваги щодо випуску своєї продукції.

Олег Пендзин:

У кожному конкретному випадку є певний сценарій збагачення. Якщо говорити про енергетичних монополістів, то тут, мабуть, хіба ледачий не знає про питання, пов’язані зі схемою «Роттердам+», скільки там грошей додатково отримали компанії.

До слова, ми моніторимо ціни на продукти харчування в інших країнах та в Україні. Яскравий приклад — олія. Уявіть собі: в Іспанії зараз соняшникова олія дешевша на 10…12 %, ніж в Україні. Причому наша країна зараз є одним із найбільших експортерів олії в тому числі до Європи. Якщо говорити про ціни на продукти харчування, то на яйця і курятину у нас давно вже вищі ціни, ніж в Естонії чи взагалі в усіх прибалтійських країнах, навіть у Польщі й Угорщині. Хіба це не ознака того, що щось не так у ціновій ситуації, у вільній конкуренції в країні?

Ще одна ознака монополізму — шалене «хитання» вартості яєць в Україні. Як на гойдалках: то за місяць — подешевшання на 20 %, то наступного місяця — подорожчання на 30 %. Це якраз яскрава ознака монополізму. Тому що в ринковій економіці, де є конкуренція, таких цінових гойдалок немає в принципі. Тому, щойно розпочинається цінова гойдалка, саме з такими амплітудами, — це перша ознака монополізму.

«Олігархи завдяки монопольним цінам отримують надприбутки»

Олександр Охріменко:

Монополізм — це грабунок населення. Олігархи завдяки монопольним цінам отримують надприбутки. І навіть якщо ми будемо сперечатись про те, яка зараз ринкова ціна на паливо, все одно первинні документи і дані може отримати лише Антимонопольний комітет. Тільки там можуть побачити, яка первинна ціна, яка націнка, скільки залишається прибутку тощо. Антимонопольний комітет має боротися з цим явищем. Не допускати, аби була неадекватною ціна на газ, паливо тощо.

Чому не реагує Антимонопольний комітет?

Олександр Охріменко:

В Україні Антимонопольний комітет не виконує своїх функцій. Наскільки я розумію, йдеться про постійні хабарі та махінації. Тому там і не намагаються боротися. Хоча, якщо розглянути досвід інших країн світу, зокрема, США, то цього органу бояться в усьому світі. Адже сталою є думка про те, що Антимонопольний комітет має бути жандармом для бізнесу, має боротися з монополіями, які дуже негативно впливають на економіку.

У нас, на жаль, так не є. Часто виникають скандали через здорожчання цін на паливо, бо справді помітно, що продавці палива просто домовляються. А причина в тому, що Антимонопольний комітет — ручний орган Петра Порошенка, хоча мав би бути жорстоким і неприємним жандармом. Але ж цього ніхто не хоче, бо це нікому «нагорі» не вигідно, хіба українцям.

Олег Пендзин:

На сьогодні 80 % роботи Антимонопольного комітету — це розгляд скарг щодо проведення тендерів. А основну роботу щодо виявлення та боротьби з монополізмом там відкладають на другий план.

Як борються з явищем монополізму в інших країнах? Та як мали би викорінювати його в Україні?

Олександр Охріменко:

У США Антимонопольний комітет справді незалежний. Там Президент не може просто так зателефонувати і щось наказати. Там система проста. До прикладу, Антимонопольний комітет знає, що компанія Трампа — монополіст. Покарає, і Трамп нічого зробити не зможе. У США є факти, коли одна з компаній продавала електроенергію і збанкрутувала через штрафи, бо мусила їх заплатити, а відтак закрилася взагалі.

Тому треба, аби і в нас Антимонопольний комітет просто бив по руках. У нас штрафи великі, але Антимонопольний комітет ніколи не бачить реальної проблеми. У нас навіть люди кажуть: «Подивіться! Що робиться!». Варто згадати той же скраплений газ. А комітет відповідає: «Це не актуально!». А куди ви дивитесь? Або час від часу знаходять змову в якомусь районі, але це просто другорядні та смішні проблеми. А там, де реально проблеми у цьому плані, вони їх не бачать.

Олег Пендзин:

Сценарій боротьби з монополізмом у всіх країнах однаковий. Є дуже потужна структура, яка має фантастичні повноваження. Називається вона Антимонопольний комітет. У нас законодавство щодо антимонопольної діяльності списане з європейського. Інша справа, наскільки в Україні користуються тими повноваженнями, які має Антимонопольний комітет. А де ви бачили такі штрафи в Україні? Єдине, що трохи борються з ціноутворенням на ринку моторних мастил, — картельними змовами. Але це лише невеликі прояви. А великі прояви монополізму, на жаль, Антимонопольний комітет не відстежує.

Володимир Лановий:

Коли «Майкрософт» не погоджувався розкрити свої програмні засади, що дало б змогу іншим включатися в розробку програм, вони отримали мільярд доларів штрафу від американської Феміди й антимонопольних органів. А далі вони отримали мільярд євро штрафу в Європі через ці обставини.

«Дойче Телеком» на початковому етапі монопольно заволодів Інтернетом і приховав певні речі, а в результаті отримав мільярд євро штрафу! Дев’ять лондонських супермаркетів, які на Новий рік у змові підвищили ціни на певні товари, отримали на всіх штраф обсягом 900 млн.

Загалом монопольні зловживання є найгіршим і найшкідливішим моментом в економічних взаєминах. Це шлях до загнивання. А те, що у нас руйнується економіка, падає рівень життя і виробництва, — це наслідки такої політики вже, мабуть, років 20. Причому в Україні через усі ці обставини немає інвестицій. А без інвестицій жодна країна не розвивається. Монополісти ж і так мають надприбутки й їм не треба інвестувати у розвиток, не треба нічого модернізувати. Бо у них і так будуть високі ціни і великі прибутки.