Сендак Михайло Дмитрович народився 5 лютого 1948 року у селі Соснівка Старосамбірського району Львівської області.

Освіта: Соснівська восьмирічна школа, Бориславське професійно-технічне училище №7, Новороздільський політехнічний технікум (спеціальність "Технічне обслуговування та ремонт автомобілів), Львівський політехнічний інститут, Український транспортний університет.

Науковий ступінь, звання: кандидат технічних наук, академік (член-кореспондент Транспортної академії України).
Працював водієм, слюсарем, механіком автоколони, начальником автоколони, заступником директора, директором (Дрогобицького АТП-14607), головою правління ВАТ "Дрогобицьке АГП-14607".
Вдівець. Має 2 дітей.

Політична біографія Михайла Дмитровича почалася 30 квітня 2002 року, відколи його обрали головою Львівської облради від блоку „Наша Україна”. Кандидатуру Михайла Сендака тоді підтримали 48 депутатів облради із 81, які брали участь у голосування. Слід відзначити, що його суперником виступав заступник глави облдержадмiнiстрацiї з питань економiки Анатолiй Данилишин, однак адміністрація до силового тиску не вдавалася, намагаючись ситуацію не нагнітати, натомість „нашоукраїнці” зібрали під стінами облради тисячний мітинг своїх прихильників, які вимагали обрання головою облради директора Дрогобицького АТП.

З посади директора дрогобицького автотранспортного пiдприємства у крісло керівника представницької влади у Львівській області — непогана кар’єра. Поінформовані люди говорили, що кандидатура Михайла Сендака на посаду голови облради з’явилася не випадково. За нею чітко проглядалася фігура Петра Димінського - народного депутата від 122 виборчого округу (Дрогобиччина), голови спостережної ради НПК "Галичина" і на той час одного із головних спонсорів „Нашої України” на Львівщині.

Тарас Чорновіл: „Голова Львівської облради Михайло Сендак починав як стовідсоткове протеже Димінського, і його витягували на цю посаду, вважаючи, що він буде маріонеткою”. (січень 2003 року).

У фарватері Петра Димінського.
Перебуваючи у команді Петра Димінського керівник Львівської обласної ради працював над декількома важливими завданнями: намагався посилити вплив групи Димінського у „Нашій Україні”, старався змусити рахуватися з цією групою обласну виконавчу владу і, нарешті, захищав бізнес свого патрона та інших „нашоукраїнців” від СДПУ(О) і львівської податкової.

Сказати, що на цих напрямах Сендакові вдалося добитися помітних успіхів – було би перебільшенням.
Насамперед Михайло Сендак програв змагання за контроль над представництвом „Нашої України” у Львівській області. За його підтримки, на противагу кандидатурі Петра Олійника, президія фракції „Наша Україна” Львівської обласної ради запропонувала на посаду керівника представництва „Нашої України” на Львівщині кандидатуру народного депутата Олега Тягнибока. Як зазначив з цього приводу голова обласної ради: „Львівська обласна рада просто не бачить на цій посаді іншого кандидата, крім Олега Тягнибока”. Під Тягнибока була навіть сформована структура, яка мала стати базою для розбудови системи місцевих виборчих штабів, а саме: на базі обласної ради була утворена асоціація Рад Львівщини, куди увійшли голови районних рад та міст обласного підпорядкування, голови міст районного підпорядкування, а згодом – і голови сільських та селищних рад. Але, як відомо, керівником представництва „Нашої України” став все-таки Петро Олійник.

Деяких успіхів вдалося досягти у змаганнях із Львівською ОДА. За останні п'ять-шість років у Львівській області склалося так, що виконавча влада розглядала представницьку - обласну раду - як один зі своїх відділів, який має виконувати всі її розпорядження. Це, зрештою, не дивно: згадаймо хоча б, скільки часу голова облдержадміністрації Степан Сенчук обіймав і посаду голови облради... З перемогою в області на минулих виборах блоку "Наша Україна", за який віддали голоси сімдесят відсотків виборців, і після обрання головою ради представника цього блоку, облрада стала не лише самостійною, самодостатньою у вирішенні своїх проблем, але й почала змагатися за політичну першість із обласною адміністрацією.

Приводом до відкритого протистояння стало оприлюднення 24 січня народним депутатом Ярославом Кендзьором з трибуни сесії облради аналітичної довідки обладміністрації про ситуацію у львівському регіоні, скерованої до Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента України, яку один із депутатів назвав "доносом 37-го року". Про нашого героя у цьому документі зазначалося, що "Керівництво облдержадміністрації постійно працює з головою обласної ради М.Сендаком. якого вдається утримувати в полі нормальної неопозиційної діяльності". Керівник обласної ради був обурений і висунув голові ЛОДА Мирону Янківу ультиматум у якому був і такі пункти: для залагодження конфлікту той мав узгоджувати зі Сендаком всі кадрові зміни в облдержадміністрації. По-друге, адміністрація не повинна тиснути на обласних депутатів. Щоб змусити голову ОДА прийняти ультиматум, обласна фракція „Нашої України” навіть ініціювала винесення на обговорення сесії облради питання „Про вплив ОДА на суспільно-політичну ситуацію в області”. Проте дві інші фракції облради – „Соціальна справедливість” та „Ділова Львівщина”, які в сумі переважають фракцію „Наша Україна”, не підтримали звернення своїх колег, і взагалі запропонували висловити недовіру голові Львівської облради Михайлові Сендаку.

Чи варто писати про те, що відстояти НПК „Галичина” від податкової Сендак також не зумів. Голова облради не зміг забезпечити голосування за звернення депутатів до голови ДПА України та Президента щодо усунення Сергія Медведчука з посади голови обласної державної податкової адміністрації, а згодом з тим самим успіхом Михайло Сендак скерував лист до керівництва ДПА України, Генпрокуратури, Вищого господарського суду України та Львівського апеляційного господарського суду з вимогою зупинити розгляд судових спорів між "НПК "Галичина" та Дрогобицькою податковою інспекцією. І врешті-решт не зумів організувати навіть якихось поганеньких пікетів, коли податкова міліція України наклала арешт на все майно НПК „Галичина” через несплату податків на суму 138 млн. грн. Кажуть, останній факт особливо засмутив Петра Димінського.

Львівський "новоукраїнець" №1.
Ще до літа 2003 року шляхи Димінського і Сендака розійшлися. Петро Димінський, намагаючись врятувати свій бізнес пішов на зближення з донецькими, а Михайло Сендак все більше входив у смак перебування у ролі однієї з головних політичних фігур області. Однак, мало відчути у собі вождівський потенціал, потрібно, щоб склалися умови за яких його можна було би проявити. Такі умови настали на початку червня минулого року, коли громом з ясного неба пролунала звістка про усунення з посад голови Львівської ОДА, начальника управління Міністерства внутрішніх справ та прокурора Львівської області. Попри те, що до їхнього звільнення „нашоукраїнці” конфліктували з губернатором і представляли його та екс-начальника обласної міліції як ставлеників СДПУ(О), вони тут же вирішили піднятися на захист чиновників у яких раптово виявили масу позитивних якостей і захистити їх від інтриг ... соціал-демократів.

6 червня Сендак терміново скликав позачергову сесію Львівської облради, котра уже увійшла у новітню історію Львівщини як „Довга сесія”. Минуло вже понад півроку, а ця сесія все ще триває, позаяк голова облради відмовився її закрити, доки не буде виконане рішення сесії про висловлення недовіри начальнику ДПА у Львівській області Сергію Медведчуку. Практично відтоді боротьба проти есдеків та Львівської податкової набула для Михайла Сендака такого значення, що стала головним сенсом і змістом його політичного життя.

Михайло Сендак у розмові з кореспондентом „Львівської газети” 22. 09. 2003:

"У хамстві податкової адміністрації на Львівщині немає меж. - Це я заявляю офіційно. Податківці себе почувають королями, яким все дозволено. Вони не тільки таке собі дозволяють щодо "Львівської газети". На дрогобицькому підприємстві, де я працював свого часу, вони зараз кожен день тероризують колектив і щось постійно перевіряють. Але я домагатимуся того, щоб керівництво ДПА у Львівській області було змінено. Після сесії зустрінуся з президентом і прем'єр-міністром і порушу це питання. Якщо ми хочемо досягнути стабільної ситуації на Львівщині, треба задуматися, хто цьому заважає. А на заваді стоїть Львівська податкова адміністрація на чолі з паном Медведчуком".

Олексій Сторчило, начальник об'єднаної ДПІ у Дрогобицькому районі, депутат Львівської обласної ради в коментарі газети „Ратуша”, 09.10.2003:

"Михайло Дмитрович ніколи не належав до тих, хто відповідає за свої слова. Він не навів жодного конкретного факту, який би підтверджував його заяви про відмивання брудних грошей податковими органами. Якщо говорити офіційною мовою. то це недостовірна інформація, а якщо висловитися більш по-простому - це просто брехня".

В процесі змагання з податковою і Сергієм Медведчуком, керівником ДПА у Львівській області та лідером фракції „Соціальна справедливість” Львівської обласної ради, Михайлові Сендаку таки вдалося створити депутатську більшість в обласній раді і переділити комісії облради на свою користь, позбавивши впливу депутатську групу очолювану Сергієм Медведчуком. Він також зумів захистити представників виконавчої влади, котрі, будучи одночасно членами облради, насмілилися проголосувати проти вступу України в ЄЕП та проти проведення „так званої конституційної реформи”. Голова Львівської облради навіть запланував провести у Львові Асамблею областей Західної України за участю депутатів обласних рад із Галичини, а також і з Волині, Рівненщини, Чернівеччини та Хмельниччини, заручившись підтримкою своїх колег із цих областей.

А після того як голова Львівської обласної ради Михайло Сендак з парламентської трибуни змалював ситуацію, що склалася на Львівщині, і запевнив, що добиватиметься виконання ухваленого його колегами рішення: добитися усунення з посади головного податківця області Сергія Медведчука, стало зрозуміло, що в Україні з’явився новий публічний и добре пізнаваний політик.

Загалом, можемо відзначити, що самостійна політична діяльність Сендака була радше успішною і, відповідно, принесла голові облради немалі політичні дивіденди, перетворивши Михайла Дмитровича на головну політичну фігуру області із табору „Нашої України” і примусивши рахуватися з ним його політичних опонентів. Разом з тим, ті особи з табору „Нашої України”, котрі ще недавно зі скепсисом ставилися до „начальника АТП”, вважали його занадто простим і наївним, щоб скласти їм політичну конкуренцію, також почали вбачати в ньому свого політичного конкурента, що очевидно обіцяє Михайлові Сендакові цікаве і непросте політичне майбутнє.