В Ужгородському національному університеті відбувся круглий стіл представників громадських організацій на тему «Виклики на західних кордонах України: геополітичні, етно-культурні, ідеологічно-інформаційні

Центральними темами в обговоренні були агресивна політика історичної пам’яті, яку провадять ось уже друге десятиліття на теренах Західної України Польща й Угорщина, порушення норм українського законодавства при її реалізації, формування в Україні національних меншин (передусім угорців і румунів), які не інтегруються в українське суспільство через масове незнання української мови та історії України, не приймають української ідентичності.

Не секрет, що Закарпаття є дуже складним регіоном України, в якому створилася специфічна соціально-культурна й ментальна атмосфера (низький рівень національної ідентичності), тривають процеси в середовищі національних меншин, які не сприяють стабільності краю. Тож цей найзахідніший регіон України повинен особливо чутливо ставитися до тих викликів, які сформулювали учасники круглого столу: посилення недружності щодо України в політиці низки середньоєвропейських держав, особливо Угорщини й Польщі, використання з провокаційною метою соціальних запитів серед національних меншин регіону (поширення подвійного громадянства і роздавання паспортів інших держав мешканцям України), несприйняття української ідентичності.

Так, відомий закарпатський політик і культурник, нині ректор Карпатського університету ім. Августина Волошина, Єпископ Мукачівськитй і Карпатський УАПЦ Віктор Бедь навів численні факти, як угорські активісти відзначають пам’ятними дошками, символами, фестивалями, тощо, події і постаті з угорської історії, які не мали жодного стосунку до історії Закарпаття. По-суті, угорськими середовищами ведеться експансіоністська ідеологічна і культурна політика, яка нав’язує мешканцям Закарпаття свідомість, що цей край є нібито органічною частиною Угорщини. Доцент УжНУ Василь Шаркань прокоментував книжкові видання проугорських середовищ, які сповнені відвертою ідеологією імперіалізмом і шовінізмом, фальшуванням історії регіону.

Майже кожен учасник круглого столу увиразнював саме проблематику, з одного боку, відвертого ігнорування угорськими середовищами норм українського державного права й політики на прийняття української ідентичності, а з іншого боку, проблему байдужості влади й чиновництва регіону, яке, прикривається стандартними фразами про «дружбу народів», «толерантність ідентичностей», сповідує цинічний космополітизм в своїй ідеології. Реально теорія мультикультурності використовується в регіоні для утвердження чужих культур, для затирання українських ознак при проведенні офіційної культурної політики.

Наголошувалися й на тому, що українська громада часто залишається пасивною, неуважною до того, як протягуються в офіційне життя під машкарою полікультурності відверто антиукраїнські проекти. Водночас на круглому столі пролунала низка аналітичних, концептуальних узагальнень про актуальні потреби Закарпаття в соціо-культурному і націософському вимірах.

Процеси останнього десятиліття в усій Середній Європі, тобто у просторі між Фінляндією і Грецією, кардинально змінюють геополітичні настрої в цьому макрорегіоні, витворюють нові тенденції ціннісно-ідеологічного змісту, постають несподіваними викликами перед Україною.

 

«Раптом виявилося, що для середньоєвропейців ідеали єдиної Європи, цінності лібералізму, космополітизму виявилися другорядними»

 

Найнесподіваніший виклик – це поява в низці країн Середньої Європи, передусім у країнах, які безпосередньо межують з Україною, потужних правих, консервативних і націоналістичних рухів. Раптом виявилося, що для середньоєвропейців ідеали єдиної Європи, цінності лібералізму, космополітизму і прогресизму виявилися другорядними. Праві сили в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, прийшовши до влади, або здобувши вирішальні впливи, почали переглядати стратегію міжнародної політики своїх держав, пройнялися настроями великодержавництва, окремі з них почали відверто орієнтуватися на Росію, країну, яка вже давно позиціонує себе як антиєвропейську цивілізаційно-геополітичну субстанцію, є авторитарною і антидемократичною.

Особисту дружбу з В.Путіним демонструють і В.Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, і М.Земан, президент Чеської республіки. Щойно Чехія на законодавчому рівні розробила положення про можливість саме для жителів Закарпаття, колишніх своїх громадян у 1920-1930-і рр., здобувати чеське громадянство. На західних кордонах України раптом постали держави, які почали перешкоджати їй у стосунках із ЄС і НАТО, звинувачувати її за нібито неправильну політику національної ідентичності, заперечувати ті плани об’єднання в Європі, які довго вважалися в нас ідеально правильними.

Натомість сама Україна виявилася, навіть вже у своїй «постмайданній» формі, тотально скорумпованою державою і всуціль злібералізованою в своїй ідеології і загальній свідомості. А це означає, що вона не розуміє тих тенденцій, що ідуть в Середній Європі, і не може на них адекватно реагувати. Українці морально та ідеологічно виявилися неготовими до того правого світоглядного перевороту, який стався в країнах на її західному кордоні. Це може обернутися суттєвою геополітичною поразкою нашої держави.

 

«Закарпаття є тією платформою, з якої в Україну йдуть і можуть іти ще потужніше імпульси східноєвропейства в цивілізаційному значенні»

 

Закарпаття – це один із найунікальніших і найзначущіших регіонів України. Його історія, ментальність мешканців, культурні традиції, цілісне цивілізаційне звучання перетворюють цей край на своєрідну «лабораторію Середньої Європи». Інакше кажучи, Закарпаття є тією платформою, з якої в Україну йдуть і можуть іти ще потужніше імпульси східноєвропейства в цивілізаційному значенні. На прикрість, Україна ні не усвідомлює цього, ні не використовує цей фактор. Колись, на межі ХVІІІ—ХІХ ст. порівняно невеликий закарпатський край відігравав визначну роль в культурі та інтелектуальній історії величезної Російської імперії та бездержавної тоді української нації: саме із Закарпаття вийшли десятки і сотні культурників, митців, філософів, які кардинально вплинули на культурний простір на схід від Карпат (А.Бачинський, П.Лодій, І.Орлай, М.Балудянський, В.Довгович, М.Лучкай,  Ю.Гуца-Венелін  – найвизначніші з них).

Це стало наслідком того, що Закарпаття від ХVІІІ ст. було включене (нехай і частково) в якісні культурно-освітні процеси розвитку просвітницьких ідей в просторі Австрійської імперії, зокрема історичної Угорщини. Передові ідеї тоді проникли  в усі головні навчальні заклади Центральної Європи, в яких навчалися і вихідці із Закарпаття. Це приклад того, як невеликий регіон, живо вбираючи позитивні тенденції, може якісно впливати назовні

Тож сьогодні українська держава з її ненажерливим управлінським чиновництвом та мафійно-олігархічними мережами корисливих впливів повинна, нарешті, побачити в Закарпатті не тільки на гігантську прикордонну базу контрабанди, на якій збагачуються усі ці офіційні банди, а саме регіон для розвитку потоків соціально-інноваційних запозичень і змін в дусі середньоєвропейської співпраці.

Тобто Закарпаття мало б поступово вкриватися мережею інноваційних і технологічних центрів, консалтингових груп, культурологічних інститутів, інформаційних об’єднань, тощо, які, опираючись на ментальну, мовну, структурно-демографічну наближеність мешканців регіону до середньоєвропейських суспільств, розвивали б якнайширшу програму співпраці України з державами Середньої Європи.

У такий спосіб мав би відбуватися цивілізаційний зсув всієї України, яка б набувала нових якостей у культурологічних та націософських вимірах, паралельно долаючи свою постсовєтську, проросійську ментальну спадщину. Кожній країні, щоб ефективно розвиватися, потрібні нові ідеї, свіжі інтенції, продуктивні стратегічні кроки. Сьогодні якість розвитку кожної економіки в глобальному вимірі визначає не величина коштів і потуга робочої сили, вкладених в неї, а динаміка і системність втілення нових технологій та інноваційних ідей, засвоєння найпередовіших інформаційних потоків, передусім наукового змісту.

 

«Поряд із маргінальним становищем Закарпаття як контрабандної зони, воно несе в собі травму як національно поруйнований регіон»

 

Поряд із маргінальним становищем Закарпаття як контрабандної зони, воно несе в собі суттєву травму як національно поруйнований регіон. Від середини ХІХ ст. в ньому визначальну роль почали відігравати т. зв. «москвофіли» — переважно куплені за російські гроші громадські і культурні діячі, які фальшиво відмовлялися розвивати національну свідомість українців краю, їхню народну і живу мову, правдиву високу і якісну культуру, освіту.

Замість цього «москвофіли» пропонували орієнтуватися на «велику й осяйну» російську мову і культуру, які нібито мали врятувати закарпатських українців від асиміляції, провінційності і бідності. Результатом «москвофільської» агітації і роботи стала тільки цілковита денаціоналізація жителів краю. Зрозуміло, що до цього додалася ще й угорська імперська й шовіністична політика, яка ставала тоді з кожним роком щораз експансивнішою. На офіційному рівні угорський уряд заборонив використання інших мов на території угорського королівства, що повело до масової мадяризації мешканців Закарпаття.

 

«Русинство – наскрізь фальшива, примітивна, руїнницька ідеологія»

 

Ця травмованість закарпатських українців – через крайню соціально-господарську маргіналізацію краю, денаціоналізацію та обезкультурення – спричинила появу такого феномена, як русинство (кін. ХІХ ст. ). Це була наскрізь фальшива, примітивна, руїнницька ідеологія (розвинута вже на гроші угорців), яка переконувала, що закарпатські українці нібито становлять собою окрему, четверту, східнослов’янську націю, а їхніми головними ворогами є українці, які хочуть їх асимілювати, відібрати золоту самобутність Підкарпатської Русі.

«Русини», хоча й не стали яскравим і сильним суспільно-політичним рухом, нашкодили багато: вони паралізували волю закарпатських українців. Їхні руйнівні впливи відчуваються й до сьогодні: це знаменита закарпатська громадянсько-політична байдужість, втрата відчуття національного інстинкту й національної єдності українства, меркантилізм у свідомості, культурна примітивність.

Тож сьогодні Закарпаття потребує комплексної програми громадянської і національної перебудови краю, починаючи від кардинальної переміни засад освіти і закінчуючи створенням нових культурологічних центрів, для витворення ідеологічної та інтелектуальної основ при формуванні якісно нової інтелігенції, позбавленої ментальних комплексів малоросійства (русинська квазіідеологія і є найяскравішим прикладом морально-психологічого каліцтва малоросійського типу), провінційності, «вузькоколійної» етнографічності.

Важливим фактором у цьому процесі мало б стати витворення єдиного культурно-інформаційного простору в усьому Карпатському регіоні, від Дністра до Тиси. Не секрет, що закарпатська регіональна ідентичність сформувалася на основі глибокого ізоляціонізму. Такі ментально-організаційні принципи були ефективними в умовах потужного тиску угорської нації і держави, в яких Закарпаття перебувало близько 1000 років – це врятувало українців краю як субетнос.

Однак сьогодні, в умовах української держави, ізоляціонізм обертається на негативну інтенцію, яка постійно штовхає мешканців регіону до прихованого, тихого сепаратизму, який має різні форми і рівні: від блокування наукової літератури з інших регіонів, особливо з Галичини, до відкритої пропаганди потреби закарпатської відрубності в усьому.

Тому конче потрібними сьогодні є спільний телеканал, який би висвітлював суспільно-культурне життя всіх областей, які примикають до Карпат, і водночас концептуально подавав би  інформацію про країни Середньої Європи, спільні інтернет-видання, газети, тощо з такою ж програмою, спільні науково-освітні і культурологічні проекти.