В українську мову пропонується повернути літеру «и» на початку іменників (индик, ирій). Остаточно заборонять вживати слово Вкраїна, як синонім Україна. Також повернеться йотування – тепер нам пропонують вживати проєкт замість проект. У словах грецького походження, літеру «ф» замінять «т»: замість Афіни – Атени, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра.

Чому для України є важливим відновлення правопису 1929 року?

Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався з мовознавцем, професором Іриною Фаріон, членом Міжвідомчої робочої групи з питань реалізації Концепції розвитку української мови, культури й виховання історичної пам’яті у жителів Києва Максимом Кобєлєвим та письменницею, громадською активісткою Ларисою Ніцой.

Повернення до правопису української мови 1929 року є важливим?

Лариса Ніцой:

Українські слова та їхнє написання за часів Сталіна були репресовані, як і культурні та історичні українські діячі. Правопис 30-х років, який прийняли замість харківського правопису, був максимально наближений до стандартів російської мови. Зроблено це було для того, щоб показати, що українська та російська мови мають багато спільного: у написанні, вимові. Хоча насправді – це була брехня. Українська мова більше схожа з польською, чеською та білоруською мовами.

«Радянська влада намагалася максимально наблизити українську мову до російської»

Максим Кобєлєв:

Питання українського правопису є дуже важливим. Його варто було вирішити ще на початках 90-х років. Проект правопису, який виставили на обговорення, дійсно пропонує часткове повернення до правил, які існували в українській мові до початку сталінських репресій та лінгвоциту. Тобто до «Харківського клясичного правопису», розроблено у 1929 році. Це той правопис, який напрацьовували науковці з усієї України, зокрема із Західної, яка тоді не входила у склад Радянського союзу. Він розроблявся ще тоді, коли не було тоталітарних репресій. Він був дійсно фаховим та науковим правописом української мови.

Але у 30-х роках розпочалися тотальні сталінські репресії та чистки. Було фізично знищено більшість із тих мовознавців, які брали участь у його розробці. А вже з початком Голодомору розпочалось і знищення українського правопису. Були зачищені багато норм, які мали різку відмінність від російського правопису. Радянська влада намагалася максимально наблизити українську мову до російської. І робила вона це не тільки, забороняючи українську мову, а й втручаючись у її внутрішню структуру, зокрема і у правопис, лексику та механізми словотворення.

Що передбачав правопис 1929 року і що із цього ми використаємо у нових правилах?

Ірина Фаріон:

Основне завдання цієї правописної комісії полягало у тому, щоб повернутися до питомих українських норм правопису 1929 року. Вони стосувалися фонетики та морфології. Великою перемогою буде те, якщо у правописі легалізують «матеріяльний» замість «матеріальний», Атени замість Афіни.

Ми переможемо, якщо вдасться в остаточному варіанті правопису закріпити такі слововживання, як «радости, незалежности та соли» у родовому відмінку іменників третьої відміни. Бо закінчення «і» у цих словах було нам нав’язане за часів Радянського союзу.

Важливим є і те, щоб звук [th] у словах грецького походження, ми почали передавати через т замість ф: Афіни-Атени, Марфа-Марта і так далі.

Потрібно, щоб в українську мову повернулась літера и в початкових позиціях слова. Адже Михайло Грушевський не уявляв би собі, що дожив би до часу, де би казали «інший» та «індик» Навіть сучасний словник показує вимову цих слів у фонетичній транскрипції, як наближення до и. Така українська фонетична риса має бути зафіксованою у правописі.

За чинним правописом від 1990 року ми легалізували літеру ґ. Новий правопис пропонує розширити застосування «ґ» у іноземних власних назвах, деяких іменах. Це не новація, це підкріплення того, що ми повертали у мову.

Є ще важливий нюанс стосовно слів іншомовного походження: ми не повинні дбати про те, як відтворити в українській мові іншомовне слово з точністю до того, як воно звучить у іноземній вимові. Ми повинні думати, як воно вписуватись у нашій звуковій матерії. Оскільки ми не володіємо звуковою системою іншим мов, а лише своєю.

Якщо ці норми введуть, то ми переламаємо радянські традиції українського правопису.

Максим Кобєлєв:

Важливим є і те, що норми українського правопису 1929 року повертаються, здебільшого у вигляді варіативності. Тобто, якщо ці зміни буде увалено, – то дозволятиметься написання і відповідно до теперішнього правопису, і до нового. Це робиться для того, щоб дати людям можливість звикнути до змін.

А що є негативним у новому правописі?

Ірина Фаріон:

Якщо врахувати перелік всіх членів мовної комісії, то притомні мовознавці мали дуже малий шанс щодо повернення до норм правопису 1929 року, оскільки їхня кількість була значно меншою.

Я знаю, що склад правописної комісії формувала Академія наук України. Процес її створення був не зовсім адекватним, оскільки людину, яка постійно говорила про повернення норм українського правопису 1929 року, а саме вже покійного члена-кореспондента НАН Василя Васильовича Німчука – було викинено із її складу.

Якщо подивитися на сам склад правописної комісії, то там надзвичайно мало фахівців із української мови. Там чомусь є представники з класичної філології; з Львова єдиним, хто увійшов у склад правописної комісії, є завідувач кафедри латинської мови.

 

«Варто було б більш системно відновлювати норми правопису 1929 року»

 

Максим Кобєлєв:

Варто було б більш системно відновлювати норми правопису 1929 року.  Той проект правопису, який було оприлюднено комісією, він не є достатньо радикальним. Там є деякі норми, які не повертаються із старого правопису.

Незрозумілою для мене є норма щодо вживання закінчення іменників у родовому відмінку, на «и», як: гідности, крови, незалежности, смерти. За чинним правописом передбачається закінчення на літеру «і», за «Клясичним правописом» має бути буква «и». У проекті, який зараз опубліковано, передбачається використання клясичної букви «и» лише у художніх текстах. Не бачу у цьому жодної логіки: чому не інші.

Незрозуміло, чому навіть у новому правописі заборонено відмінювати такі слова, як метро, кіно.

Покінчивши із нав’язаним нам радянським правописом української мови, ми віддалимось від «руского міра»?

Ірина Фаріон:

Ми повернули собі прапор, малий герб. Зараз потрібно повернути собі ще і мовні норми. Доки ми послуговуватимемось правописом Сталіна, Постишева та Кагановича?

Завдяки поверненню до правопису 1929 року, ми ще більше віддалимось від Росії. Наведу приклад: в українській мові, як і у польській та хорватській, характерна йотація. І якщо ми її повертаємо це явище, то ми автоматично відчужуємось від тої системи фонетики, яка нав’язана нам з московської мови. Так, йотація в українській мові характерна для слів іншомовного походження. І ті, які у 1933 році розробляли норми правопису розуміли, що повністю уподібнити українську мову до російської неможливо. Проте можна зробити уподібнення у царині іноземних слів, показавши, що вони у нас з російською мовою спільні. І московити це активно робили. Повертаючи у слова іншомовного походження українську фонетику, ми виставляємо мовний кордон та повертаємо собі традиції.

 

«Новий правопис повинні коментувати лише фахівці»

 

Натомість українці у соціальних мережах критикують новий правопис.

Максим Кобєлєв:

Я не бачу жодних проблем у тому, що ми переходимо до нового правопису. Мова жива і правопис, як одна із її частин, повинна змінюватись. Навіть за радянських часів регулярно змінювався український правопис.

Я вважаю, що нові правила написання української мови, повинні коментувати лише фахівці, а не усі бажаючі у соціальних мережах.

Зрештою, а що робили люди, коли знищували авторів харківського правопису 1929 року? Чи були обурення, коли мову руйнували зсередини: забороняли форми, слова. Коли вже за Незалежності ухвалювали «закон Колісніченка- Ківалова»? Очевидно, що нічого. А зараз усі починають обурюватися.

Лариса Ніцой:

Нам потрібно повернутися до харківського правопису. І це попри те, що будуть якісь складнощі, доведеться вивчати нові правила. Але заради великої мети та ідеї з відновлення українського правопису – це потрібно зробити. І ми мусимо потерпіти, переламати себе і перевчити.

 

Марія Бойко, «Вголос»