Вранці 21 листопада Спеціалізована антикорупційна прокуратура вручає підозру у зловживанні владою міському голові Львова Андрієві Садовому. А вже в обід на сторінках ЗМІ, що належать дружині Садового, з’являється його інтерв’ю із поясненням: оголошений прокурорами злочин – не злочин, а наполеглива праця в інтересах громади.

Наступного дня на цьому ж ресурсі з’являється «фактчек» Садового на цю ж саму тему. Міський голова переконує: керувався європейським досвідом, діяв винятково у межах закону, збирався розвинути промисловість, створити 3000 робочих місць і наповнити львівську скарбницю податками.

Можна було би в усе це повірити…якби не були відомими десятки фактів, що підтверджують цілком протилежне.

Про крадену землю, порушення закону, збитки бюджету, а також про прокурорів, суддівство, регіоналів, Андрія Портнова, «Слугу народу» і Порошенка – в деталях далі у матеріалі.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура підозрює високопосадовців Львівської міської ради, зокрема Андрія Садового, у завданні збитків державі на суму 93,5 млн грн. Справа стосується продажу ТзОВ «Сітіпарк Львів» (філія компанія «СТР») 23,49 га землі у мікрорайоні Рясне під будівництво індустріального парку.

Садовий заявляє: земля належала Львівській міськраді, продав законно і вигідно.

Але насправді? Трохи по-іншому.

Ще у червні 2016-го журналісти видання «Львівський портал» провели розслідування щодо продажу згаданої ділянки і з’ясували:

– Садовий продав землю, яка навіть не належала міськраді Львова

(Указом президії Верховної Ради УРСР у 1988 році до території Львова було включено землі промисловості та житлової забудови села Рясне Рясне-Руської сільської ради. Землі сільськогосподарського призначення залишилися у підпорядкуванні сільради. Згадана ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, відповідно, залишалася в межах сільради. Після того до Львова її не передавали.

Згодом, коли правоохоронні органи почали розслідування щодо можливої крадіжки землі чиновниками Садового, Державна інспекція сільського господарства у Львівській області провела перевірку і з’ясувала: у 2013 році мерія самовільно вивела цю земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення і наголосила, що вона перебуває у комунальній власності міста);

Садовий продав землю всупереч Земельному кодексу України

(Стаття 134 Земельного кодексу України визначає обов’язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). Стаття передбачає перелік винятків, за яких земельні ділянки можна продати без аукціону. До жодного з них ділянка у Рясному не належала, отже, за законом могла бути проданою тільки з аукціоном. Втім, мерія Садового продала її без торгів);

Садовий продав землю, занизивши її вартість у кілька разів

(Ділянку продали за вартістю 223 грн 58 копійок за метр квадратний (загальна сума – 52 млн грн за 23,49 га). Хоча 25 грудня 2014 року ухвалою Львівської міської ради було затверджено нормативно-грошову оцінку земель міста з розрахунку 423 грн за метр квадратний. Тож фактично, ділянку було продано за ціною, вдвічі меншою від нормативної оцінки земель міста.

І, більше того, вже після продажу за рахунок коштів міського бюджету до ділянки були підведені комунікації, що суттєво збільшило реальну вартість ділянки, яка сьогодні перебуває у приватній власності. Чиновники ЛМР у січні 2019-го звітували, що на це із міського бюджету вже витратили 20 млн грн і планують витрачати надалі).

У мережі донині зберігся відеозапис сесії Львівської міської ради від 17 грудня 2015 року, на якій і було проголосовано за продаж ділянки. На записові – депутат від ВО «Свобода» Андрій Карбовник звертає увагу на занижену вартість ділянки, запитує, на яких підставах її продають ТзОВ «Сіті парк Львів» удвічі дешевше, ніж іншим львівським підприємствам, і вказує, що таким чином місто недоотримує майже 47 млн грн.

А Садовий відповідає: «Треба молити Бога, щоби це сталося».

На записові – із 4.05.28.

Цікаво, що в договорі купівлі-продажу ділянки, укладеному між ЛМР в особі Андрія Садового та ТзОВ «Сіті Парк Львів» в особі Мар’яни Кондзелки, зазначено, що «вказана ділянка не є предметом спору, претензії третіх осіб щодо неї відсутні». Таким чином з’ясовується, що Садовий свідомо підписав неправдивий документ, адже з 2008 року між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою існує спір. Про нього розслідувачам розповідала голова Рясне-Руської сільської ради Емілія Смокоровська. Посадовець наголошувала, що мерія назвала землю своєю незаконно, адже ділянка належить до земель запасу сільської ради, є землею сільськогосподарського призначення, селяни садять там огородину і не збираються віддавати її під забудову.

І, зрештою, деталі про те, кому саме Садовий продав ділянку.

Юридична адреса покупця (ТзОВ «Сіті Парк Львів»), станом на 2016 рік, – вул. Героїв УПА, 72 (цьогоріч юридичну адресу змінили). Його співзасновниками є ТОВ “СІТІПІ УКРАЇНА” та ТзОВ “АЙКЬЮ ЛЬВІВ”, їхня юридична адреса – також Героїв УПА 72. Чоловіком Мар’яни Кондзелки (директора ТзОВ «Сіті Парк Львів»), як пише ЗМІ, є Максим Войцеховський – керівник офісу КПМГ в Україні, що, знову-таки, розташований на Героїв УПА, 72.

Власником всіх цих приміщень є власник концерну «Галнафтогаз» Віталій Антонов.

Про участь Антонова у президентській кампанії Садового можна дізнатися із розслідування  телеканалу «ЗІК», а про сумнівні дозволи на забудову у зоні охорони ЮНЕСКО та інші доволі «тісні» стосунки міського голови з бізнесменом – із відкритої інформації в мережі інтернет.

Але найцікавіше в усій цій історії – те, як користається нею сам Андрій Садовий.

В інтерв’ю своїм ЗМІ він називає повідомлення про підозру у вчиненні злочину – «дурістікою», заявляє, що «Садовий комусь не подобається», і не каже, кого звинувачує.

Тим часом підкреслює розбіжність у поглядах зі «Слугою народу» (щодо ринку землі), і, водночас, вказує на Порошенка, чиї прокурори зі зміною влади залишилися на посадах.

Отже: натяки і ніякої конкретики. Ні вашим, ні нашим…а в результаті – ідеальне становище з усіма.

По-перше, з львів’янами.

Читаючи ці публікації, хтось почне припускати, що Садовому з часів сміттєвого скандалу й донині мстить Порошенко (начебто через «своїх» прокурорів).

А інші подумають, нібито зі Садовим «розправляється» «Слуга народу» (що після того, як львів’яни єдиними в усій Україні її не підтримали, виглядає особливо ймовірно).

Коротше кажучи: Садового намагається посадити «злочинна влада». А колишня чи теперішня – вже не має значення.

По-друге, зі самою владою.

Садовий ніколи не критикував ні Зеленського, ні «Слугу народу». Навпаки – відкрито підтримував і, «як політик із досвідом», пропонував допомогу.

Після парламентських виборів ця підтримка конвертувалася у посади: нардеп від «Самопомочі» минулого скликання Альона Бабак очолила Міністерство розвитку громад і територій, а головний архітектор Львова Юліан Чаплінський став її заступником. Ще одна ексдепутатка, багаторічна соратинця Садового й колишня чиновниця його міськради Ірина Подоляк – пішла в заступники до Міністра культури.

Тим часом єдиний депутат від «Самопомочі», якому вдалося пробитися до Ради ІХ скликання, Павло Бакунець – відзначився голосуванням за уже згаданий ринок землі. На противагу позиції Садового і партії, він раптово проголосував «за» законопроект, голоси для якого давно не монолітна монокоаліція зі скандалами «виторговувала» в усього Парламенту протягом кількох днів.

Підстав для помсти, як бачите, не існує. Швидше, існують домовленості, за якими старі обличчя Садового й поповнили нову владу.

А ще вимальовуються два варіанти розвитку подій, одним із яких міг скористатися Садовий:

  • або найчесніший у світі міський голова замовив у влади піар-кампанію, бажаючи привернути до себе увагу, знівелювати усі корупційні справи завідомо безрезультатним розслідуванням не надто масштабної афери, а таким чином задекларувати свою «господарність» перед всією країною і в результаті переконати львів’ян обрати його на посаду вчетверте;
  • або, злякавшись реального тюремного терміну, він почав діяти за давно відпрацьованою схемою – «виторговування» невинності у центральної влади.

Щоб зрозуміти, як працює останнє, достатньо пригадати стосунки Садового із регіоналами.

Коли стало очевидним, що на виборах президента України у 2009-му переможе Віктор Янукович, Садовий не вигадав нічого кращого, як підтримати його кандидатуру публічно і кинути на допомогу власний медіа-ресурс.

Вже у 2011-му тісна співпраця політиків вийшла на новий рівень: Садового удостоїли «честі» гуляти на святкуванні дня народження Януковича у Криму в компанії найвідоміших регіоналів, комуністів і олігархів.

Після того Садовий періодично розсипався перед владою компліментами і на зустрічах із Азаровим не забував скаржитись на 55 депутатів-свободівців у міськраді, що домагаються відставки голови Уряду, а йому особисто «мішають жить».

«Ви розумієте, нас міліон, а їх – усього 55. Вони псують картину регіону», – чути голос когось із чиновників ЛМР, що звертається до прем’єра з-за кадру…

Один із цих депутатів, згаданий вище Андрій Карбовник, зрештою і подав заяву до правоохоронних органів, за яку тепер Садовому вручили підозру.

Такі реверанси у Януковича цінували, тому й обіцяли «не давати Садового в обіду» публічно.

Як розповідають у політичних колах, діяльність мера у ті часи курував особисто заступник голови Адміністрації Президента Андрій Портнов, він же, будучи керівником управління з питань судоустрою, начебто закривав очі судів на «косяки» Садового з корупцією.

Із початком Революції Гідності Садового критикували за, говорячи м’яко, пасивну участь в її подіях. Міський голова з’являвся на протестах рідко й обов’язково в супроводі камер свого телеканалу. Владу не критикував. Навпаки: в інтерв’ю ЗМІ радив опозиції єднатися із Януковичем.

Що, в принципі, і не дивно: за кілька місяців до Революції Гідності Садовий знову гуляв на святі у Януковича в оточенні його «елітних» соратників:

У часі розстрілів на Майдані львівські ЗМІ дивувалися також особливій цікавості російських медіа до Садового. Видання «Варіанти» перераховувало імена московських кореспондентів та давало посилання на низку публікацій, в яких путінські пропагандисти називали Садового «ефективним» й «толковим» політиком.

І навіть після втечі Януковича із країни Садовий не спішив називати його владу злочинною, а заявляв, що Україна вже програла війну через те, що українці «жили в ілюзіях». Мабуть, навіть тоді міський голова сподівався на повернення влади Януковича й такою поведінкою намагався гарантувати собі «недоторканність» від неї.

Втім, Янукович не повернувся – і Садовий почав будувати співпрацю з наступником, Петром Порошенком.

Перших два роки стосунки наче складалися. Порошенко під час візитів до Львова гуляв зі Садовим містом й усміхався на телекамери. Міський голова звикло лестив центральній владі…

А потім сталася Грибовицька трагедія. Політтехнологи Садового зробили із нього «жертву режиму», а з його експартнера – «злочинну владу». І сам Садовий регулярно та прямо звинувачував Порошенка у підпалі сміттєзвалища нібито задля знищення його рейтингу.

У результаті рейтинг Садовий таки втратив. Порошенко цим таки скористався. Але й об’єктивно: не Порошенко балотувався у мери Львова в 2006-му, обіцяючи закрити Грибовицьке сміттєзвалище у «турборежимі». Не Порошенко повторював цю обіцянку з року в рік, продовжуючи вивозити непотріб саме в Грибовичі. Не Порошенко заробляв на вивозі й підпільному сортуванні сміття. І не Порошенко «посилав» у далеку дорогу півсотні інвесторів, що пропонували Львову вирішити проблему.

Тоді мер пішов у жорстку опозицію до президента і почав нищити вже його рейтинг, зокрема, через свої ЗМІ.

Тим часом прокуратура почала розслідувати діяльність Садового й відкривати справи. Зокрема цю – про зловживання владою під час продажу земельної ділянки в Рясному. Але до кінця їх не довели. І не дивно.

У тому-таки 2016-му «Наші гроші» опублікували розслідування – «Обдаровані міськрадою». Журналісти з’ясували, що за останні десять років мерія Садового дала Прокуратурі Львівської області 75 службових квартир. Частину з них прокурори згодом приватизували, частину – почали здавати в оренду. Серед «обдарованих» розслідувачі виявили прокурорів із значними статками та таких, що після повалення режиму Януковича потрапили під люстрацію.

 

Про те, як Садовий розраховувався за «спокій із законом», писав і ЗІК. Видання розповідало, як коштами платників податків міський голова «стимулював» також Службу безпеки України та Міністерство внутрішніх справ. Їм не тільки давали квартири, а ще проводили ремонти, купували автівки й оргтехніку.

Та сама ситуація повторювалася і в 2017-му: прокурорам дали ще п’ять квартир. «Відзначили», зокрема, військового прокурора Західного регіону, який у той час якраз почав розслідувати масштабні зловживання на комунальному АТП №1.

Хоча на цьому відео, датованому 11 жовтня 2015 року, Садовий на зустрічі з виборцями у Тернополі розповідає, як нібито у першу чергу дає квартири тим, хто пройшов війну:

Цікаво, що значну кількість квартир правоохоронцям виділяли в будинках фірми «Ріел», що належить синові ексрегіонала Ростиславові Мельнику. Саме ця фірма, на що неодноразово звертали увагу львівські депутати й про що не менш часто писали львівські ЗМІ, отримує максимальне сприяння від Львівської мерії. А проекти більшості забудов для «Ріелу» розробляє компанія «Зелемінь», що перебуває у власності чиновників Садового.

Часом квартири у цих будинках отримують і самі чиновники Садового. У 2018-му, наприклад, повідомлялося, що дружина заступника міського голови Віктора Пушкарьова отримала квартиру за вартістю, у 4-5 разів нижчою від реальної.

Цьогоріч Ростислав Мельник, до речі, балотувався до Верховної Ради України як мажоритарник від «Слуги народу». Він мав усі шанси стати черговою «людиною Садового» у новій владі, але не склалося – львів’яни не вибрали.

Важко передбачити, як розвиватиметься історія із підозрою Садовому сьогодні. Можливо, і сам він цього наразі не знає. Утім, уже очевидно одне: міський голова дуже хоче на четверту каденцію. Це його єдина можливість залишитись у політиці після розгромного програшу «Самопомочі» на виборах всюди, навіть у рідному Львові. І заради цього Садовий не гребуватиме ніякими методами. Передусім – тиснутиме на жалість суспільству. Бо мучеників у нас, на жаль, люблять.

Яна Федюра, “Вголос”