Українці відступають

Одним з ключових спірних питань в зоні конфлікту на Донбасі стала проблема розведення військ, яку Зеленський вирішив сумлінно виконати. Станом на 18 вересня командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко заявив, що за наказом міністра оборони та Глави Держави уздовж всієї лінії розмежування на Донбасі вже проводяться підготовчі заходи з відведення військ. Тобто Україна планує відведення військ по всій лінії розмежування, а першими населеними пунктами, “вільними” від наших військ повинні бути Станиця-Луганська, Петровське й Золоте. Подальші кроки з деескалації конфлікту будуть доповнені домовленостями на зустрічі із лідерами РФ, Франції та Німеччини до кінця вересня.

Президент Зеленський заявив, що має намір покласти край війні в Луганській і Донецькій областях, і де-факто погодився на сумнозвісну “формулу Штайнмаєра”, за якою після розведення сил Київ дозволить провести вибори «в тих районах Донбасу, які зайняті сепаратистами». Хоча переговори за пунктами цієї формули ще тривають, але готовність до її прийняття загалом вже озвучена міністром МЗС Пристайком.

Політика попередньої влади частково заморозила конфлікт, але не завершила його. Тож Зеленський прагне розв’язати цю проблему, пішовши на поступки і заплативши ціну, якої не хотіла платити попередня влада, пояснюючи це державними інтересами. Очевидно, що нова влада вважає вирішення наявної ситуації на Донбасі старими, воєнними методами безперспективною справою і хотіла б спробувати новий, компромісний варіант розв’язання донбаського гордієвого вузла.

Зелена логіка

Логіку президента, як людини, яка хотіла б позбутися проблеми війни для країни, можна зрозуміти. Зеленський хоче, щоб на Донбасі припинили нарешті стріляти і наголошує на необхідності покінчити зі щоденними втратами наших хлопців на фронті.

Зрештою, для багатьох виборців, які голосували за Зеленського, особливо з південно-східних областей, мир навіть ціною поступок з боку України є цілком прийнятною подією. Чимало громадян не задумуються над змістом заплутаних дипломатичних домовленостей, формул штайнмаєрів та нормандських форматів. Вони бачать лише, що політики роками плещуть язиками, а на Донбасі не стихають бої та гинуть люди. Багато людей в Україні навіть переконані, нібито рішення щодо припинення війни може залежати від української влади, а не від російської. Дехто з них навіть готовий заради “миру” погодитися і на особливий статус Донбасу, і на офіційний регіональний статус російської мови. Логіка таких людей зводиться до фраз типу “ну и пусть разговаривают на русском, пусть живут в ДНР, лишь бы больше не стреляли”. Чимало представників такого середовища не вбачають жодної загрози у інтеграції сепаратистського Донбасу до складу України разом з бойовиками, як і не вважають проблемою поступки у національних інтересах. Головне – люди, а не політичні інтереси – вважають багато виборців на п’ятому році війни.

Усвідомлюючи, що донбаський конфлікт може тривати ще і п’ять, і п’ятнадцять років, багато українців хотіли б його завершення навіть шляхом компромісів та поступок. Окрім того, влада, яка зуміє закінчити війну, безумовно, в очах телеглядачів виглядатиме в ореолі успішних кризових менеджерів, які прийшли і зробили те, що не вдалося “старим професіоналам”. Натомість питання ціни такого миру, який дехто з патріотів назвав би зрадою, завжди знайде прихильників серед тих, хто апелюватиме до збереження життя наших хлопців в окопах.

Навіть якщо команда Зеленського піде на значні поступки сепаратистам: оголосить загальну амністію бойовикам, визнає терористичні збройні формування, включить представників так званої ДНР до українського парламенту, частина виборців вважатиме, що це краще, аніж продовження війни. Тих, хто вийде на акції протесту проти поступок з боку України, завжди можна нейтралізувати слоганами в стилі: “хочете продовження війни – їдьте на Донбас, а ми тут хочемо миру”. За умови широкої медійної кампанії навіть провальні поступки влади можна подати телеглядачам як перемоги, причому зумовлені насамперед турботою про життя простих українців. Головне – здобути мир, а політики між собою домовляться і т.д. І Зеленський, схоже, готовий спробувати зробити ставку на мир, керуючись приказкою “краще поганий мир, аніж хороша війна”.

Донбаський кидок

Однак Зеленському за всіх його мирних намірів не слід забувати, що й Порошенко свого часу хотів миру на подібних умовах і навіть теж називав бойовиків повстанцями. Але ні Кремль, ні сепаратисти не хотіли миру. Не для того вони починали цю війну.

Відводячи війська, Зеленському слід враховувати ймовірність ситуації, за якої українська армія може залишити позиції та покинути села і містечка лінії зіткнення, а російські бойовики просто захоплять ці вже беззахисні території. Бойовики порушать взяті на себе зобов’язання, як вони робили десятки разів раніше, а ОБСЄ висловить чергове глибоке занепокоєння та наголосить на важливості виконання Мінських домовленостей. І що тоді робитиме Зеленський? Можливо, новий гарант накаже військам йти в наступ та повертати захопленні села “сірої зони”?

Водячи Україну за носа на безкінечних переговорах, російські терористи можуть частинами захоплювати українські землі хоч до Дніпра

Чи, може, після чергових міжнародних переговорів Україна знову підтвердить вірність “формулі Штайнмаєра” і знову першою відведе свої війська вже з нової лінії розмежування, яка пролягатиме вже ближче до Дніпропетровської області. А тоді бойовики знову захоплять чергову нейтральну зону – адже їм за це абсолютно нічого не буде, окрім європейського занепокоєння. Так, водячи Україну за носа на безкінечних переговорах і демонструючи згоду до компромісу, російські терористи можуть частинами захоплювати українські землі хоч до Дніпра. Адже поки Україна буде готовою йти на поступки – доти Кремль може користуватися нашою наївністю та захоплювати залишені напризволяще українські території. Не досить просто хотіти миру – потрібно мати засоби цей мир захищати чимсь ґрунтовнішим, аніж пацифістськими намірами.

Програшний мир?

Водночас навіть за умов виконання Москвою домовленостей безоглядна реалізація плану Штайнмаєра може призвести до створення в Україні двох окремих республік зі своїми судами та арміями, які контролюватимуться РФ. Україна одержить декілька мільйонів українофобськи налаштованих громадян, які звинувачуватимуть нас у руйнуванні їхніх регіонів та вимагатимуть компенсацій. Окрім того, звільнення терористів від судових переслідувань за воєнні злочини спричинить різкий сплеск криміногенної ситуації в країні та зумовить справжні перестрілки в містах.

Загальна амністія бойовиків та сепаратистів й особливий політичний та економічний статус Донбасу може настільки обурити суспільство, зокрема патріотів та ветеранів АТО, що такий крок стане фатальним для владної коаліції й уряду та призведе до загальної кризи влади. За подібних умов повернення Донбасу та Криму Україна стане фактично слабкою та крихкою державою, яка будь-якої миті може розвалитися за вказівкою чиновника з Москви. Зайвим буде нагадувати, що проросійський Донбас стане якорем, який утримуватиме Україну від інтеграції до ЄС та НАТО. Повернення окупованих територій на запропонованих умовах «реінтеграції» є насправді бомбою сповільненої дії, закладеною під саме існування незалежної та економічно-успішної України.

Між іншим, російські медіа, коментуючи процес відведення українських військ, вже радісно сповіщають, що “українська армія відступає та здає позиції”, зображаючи це як черговий епізод своїх перемог та “звільнення Донбасу від фашистів”. Хоча для росіян будь-який варіант на Донбасі – мирний чи не мирний – буде перемогою.

Валерій Майданюк, політолог