На жаль, Україна хронічно хворіє на бідність. Її економіка, попри великий потенціал, уражена неефективним державним управлінням, олігархічними монополіями і корупцією.

28 років незалежності – абсолютно достатній період для того, аби попрощатися з колоніальним сировинним минулим і реформувати країну. За такий проміжок часу окремі держави світу впевнено долали шлях з бідності у багатство, демонструючи гідні подиву перетворення. Чого лише вартий ривок Південної Кореї, Сінгапуру чи Катаю. Інші стабільно нарощували і примножували свій потенціал. Але Україна не належить ні до першої, ні до другої категорій.

Наше суспільство привчили радіти з того, що є. Обмежуватися мінімальними соціальними стандартами. Виживати на низькі зарплати і пенсії в умовах високих цін і тарифів. І чекати кращого життя. Роки проходять, а істотних зрушень не настає. Нація поступово вимирає, або виїжджає. А влада все годує народ обіцянками поліпшення життя у майбутньому. Мовляв, ось-ось будуть проведені потужні реформи, прийдуть великі інвестори і українська економіка гігантськими кроками почне наздоганяти європейські країни. Але ви головне чекайте, мовчіть, терпіть…

У березні стало відомо, що ВВП України у 2018 році зріс на 3,3%. Ця не дуже видатна цифра стала приводом для значного оптимізму прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Глава уряду не забув відзначити, що економіка України невпинно зростає 13 кварталів поспіль. А минулорічний показник був найвищим на фоні 2016 і 2017 років. Однак, Гройсман скромно промовчав про свої неодноразові обіцянки забезпечити як мінімум 5%-ий ріст ВВП. А також про те, що, за його ж словами, зростання економіки у 2 – 3% не здатне суттєво покращити добробут українців. І в кінцевому підсумку прирікає нашу країну на все більше відставання від сусідів.

Але економіка – це пряме відображення політики. Падіння рівня життя, соціально-економічні кризи не трапляються самі по собі. Навіть під час циклічних спадів ринкової економіки нормальна влада здатна мінімізувати падіння доходів населення. А в країнах, якими керують бездарні уряди, такі спади обертаються знеціненням валюти і справжньою соціальною катастрофою.

Звісно, нинішнє місце української економіки – це результат не одного, не двох і не п’яти останніх років. Це закономірний підсумок правління усіх урядів, починаючи з 90-х років минулого століття. Якщо проаналізувати, де сьогодні перебуває наша економіка серед держав світу, з’ясується багато цікавих деталей.

ВВП України у 2018 році за даними МВФ становив близько 126,4 млрд доларів США. За цим показником Україна посідала 57 місце серед 186 держав світу. Це добре чи погано? Подивимося, на рівні яких держав сьогодні перебуває наша країна. Нашими найближчими сусідами за рівнем ВВП є такі держави як Марокко (118 млрд дол), Ангола (114,5 млрд дол), Еквадор (107,3 млрд дол). У маленької Словаччини з населенням 5,4 млн чоловік ВВП лише на 20 млрд дол менший українського. У Венесуели, яка кілька років поспіль охоплена жорсткою кризою із захмарною інфляцією ВВП не набагато менший України і становить 96,3 млрд доларів.

А хто наші сусіди зверху? Невелика Угорщина має ВВП на 30 млрд доларів більший, ніж в України. У Кувейту, площа якого менша за Львівську область, він становить 144 млрд дол. Нас впевнено обходить Казахстан (184 млрд дол), Алжир (188 млрд дол), Нова Зеландія (205 млрд дол). Це більш відчутний відрив від України Греції, Перу, Румунії, В’єтнаму, Чехії та Єгипту. ВВП Фінляндії та Бангладеш більш як удвічі перевищує український. Ми поки що безнадійно відстаємо від Чілі, Пакистану, Філіппін, Малайзії, Колумбії. Потужність економіки Данії майже утричі вища за українську. У наших сусідів поляків ВВП вже становить близько 550 млрд доларів. У Туреччини він 713 млрд доларів. А у стратегічного ворога Росії – 1 трильйон 576 млн доларів.

Може ми краще почуваємося за рівнем ВВП на душу населення? Та ні. За даними МВФ у 2017 році Україна посідала аж 113 сходинку серед 186 країн. Наш ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності становив 8656 доларів. Завдяки «роботі» урядів Яценюка та Гройсмана і звичайно їх попередників, ми опинилися на одній позиції з Гватемалою, Белізом, Філіппінами та Сальвадором. Нас обігнали Вірменія (9098 доларів), Ямайка (9212 доларів), Грузія (10644 долари), Албанія (12472 долари). Ми перебуваємо на космічній відстані від таких держав як Білорусь (18616 доларів), Румунія (24508 долара), Латвія (27291 долар), Росія (27890 доларів), Угорщина (28910 доларів), Польща (29251 долар), Естонія (31473 долари), Литва (31935 долара), Словаччина (32895 долари). Що вже говорити про країни, які входять до ТОП-20.

«Можливо, папуаси можуть собі дозволити розкіш не поспішати. А для України прискорений розвиток економіки є питанням елементарного виживання»

Розглянемо ще один індикатор економічної ефективності влади – темпи росту ВВП. Після обвального падіння на 6,8% у 2014 році та 9,9% у 2015 році, українська економіка мала б демонструвати впевнені показники зростання хоча б за рахунок фактору відновлення. Не кажучи вже про те, що Україні потрібно швидко наздоганяти інші країни світу. Але у нашому випадку ріст економіки дуже кволий. У 2017 році ВВП України виріс на 2,5%. Багато це чи мало? Серед 192 держав світу Україна за ростом ВВП посідала лише 117 місце на рівні з Папуа Нова Гвінея. Ось така результативність роботи псевдореформаторського уряду Гройсмана. Можливо, папуаси можуть собі дозволити розкіш не поспішати. А для України питання прискореного розвитку економіки є питанням елементарного виживання.

Сильна армія, технології, наука, рівень життя, зменшення трудової міграції і демографічна стабілізація неможливі без потужної економіки. Однак її точно не збудуєш зростанням у 2 – 3%. Та й інші держави не стоятимуть на місці, поки українська влада зміниться і буде працювати на суспільний інтерес, а не на олігархічні кишені. У 2017 році ріст ВВП Хорватії становив 2,7%, Австрії – 3%, Словаччини – 3,4%, Болгарії – 3,5%, Литви – 3,8%, Угорщини – 3,9%, Чехії – 4,2%, Латвії і Молдови– 4,5%, Польщі – 4,6%, Естонії – 4,8%, Румунії – 6,9%, Туреччини – 7,4%. Сьогодні Україна не лише не наздоганяє інші держави, вона навпаки поглиблює економічну прірву між нею та Європою.

Які висновки з цього випливають? Очевидно, що причини багаторічної слабкості української економіки в першу чергу об’єктивні і внутрішні, а не зумовлені тимчасовими труднощами чи вкрай несприятливою кон’юнктурою на світових ринках. Основним негативним фактором впливу на українську економіку і рівень життя українців є олігархічна модель влади. Для того, щоб вилікувати хворобу, треба лікувати її причини, а не симптоми. Допоки Україна хворітиме на корумповану олігархічну систему, яка інфікувала усі сфери життя, не варто чекати економічного чуда у найбільшій державі Європи.