Нещодавні соціологічні прогнози, за якими комік Володимир Зеленський названий найрейтинговішим кандидатом у Президенти, засвідчують хворобливі тенденції українського суспільства.

Перший у рейтингу

Українців здивувало й шокувало нещодавнє соціологічне дослідження групи “Рейтинг”, за яким за актора та гумориста В. Зеленського у першому турі готові проголосувати найбільша частка електорату — 19 % виборців. Друге і третє місця — за Юлією Тимошенко (18,2 % голосів) і Петром Порошенком (15,1 %). Громадяни могли б пояснити такі показники Зеленського випадковістю соціологічної вибірки чи навіть підкупом впливової агенції, однак того ж дня подібну градацію кандидатів продемонстрували інші авторитетні соціологічні компанії. У спільному дослідженні КМІС, СОЦІС та Центру Разумкова перше місце так само посідає Володимир Зеленський із 15,9 %.

За опитуванням “Рейтингу”, у разі проведення другого туру виборів  у протистоянні з Володимиром Зеленським Тимошенко має 24 %, тоді як лідер “Студії 95 квартал” — 29 %. У спарингу з Петром Порошенком Зеленському прогнозують 34 %, в той час, як гаранту — 20 %. Такі числа роблять коміка серйозним конкурентом політичних важковаговиків, один із яких може опинитися за облавком другого туру через Зеленського.

При цьому найдивніше є також те, що рейтинги Зеленського зросли навіть після оприлюднення інформації про три працюючі медіа у Росії, деякі з них навіть одержали урядове фінансування від Кремля. І навіть хамська розмова Зеленського з журналістом, коли він з агресивним обличчям кричав «Я вам ничего не должен!!!» у відповідь на прохання пояснити свій російський медіабізнес, збільшила, а не зменшила рейтинг шоумена. Хоча, здавалося б, відверта брехня, хамство та бізнес у ворожій країні мали б поховати рейтинг комедійного актора, але після цього він став найпопулярнішим кандидатом у Президенти.

Хоча не виключено, що опитування респондентів проводили на кілька днів раніше, ніж зазначенні скандали набули масових обертів у медіа та досягли аполітичних категорій виборців і молодь, які найбільше схильні підтримувати коміка. Однак навіть це не дає вичерпної відповіді на зростання підтримки кандидатури Зеленського. То ж хто ті виборці, котрі готові довірити управління країною в стані війни актору-коміку?

Протестний електорат

«Навіть якщо кандидат когось пошле чи зніме публічно штани, в нього завжди буде 2-3 % голосів виборців»

В кожному суспільстві є стабільних п’ять і навіть до 10 % протестного електорату, який голосує за будь-якого антисистемного та нестандартного кандидата, який при цьому може навіть жартувати з виборців, або ж грати на банальному популізмі. Навіть якщо кандидат здійснить епатажний і шокуючий аморальний вчинок, наприклад, когось пошле чи зніме публічно штани, в нього завжди буде 2-3 % голосів виборців, яких це потішить і вони віддадуть свій голос, керуючись почуттям внутрішньої симпатії. Такі громадяни зазвичай підтримували Дарта Вейдера, Олега Ляшка й інших епатажних кандидатів, витівки яких ставали приводами для новин. Дехто підтримує таких популістів, керуючись особистими симпатіями в стилі «та він такий класний!», вбачаючи у кандидатові близький по духу образ.

У такому корумпованому й олігархічному суспільстві, як українське, чисельність протестного електорату навіть вища за норму — адже практично всі політики корумповані та причетні до непрозорих схем, тож вірити їм виборець більше не хоче. Більше того, в українців є вагомі підстави недовіряти політикам, адже за останню декаду ми пережили дві революції, у кожній з яких політики обіцяли народу провести реформи в країні. І щоразу українці виявлялися обдуреними та використаними політиками. То ж не дивно, що розчаровані люди готові проголосувати за будь-кого, аби не представника корумпованої політичної еліти.

Політтехнологи вже зрозуміли, що на фоні дискредитованих політиків, будь-яке нове і популярне обличчя — чи то співак, чи спортсмен — може мати на старті вже від 10 % рейтингу, оскільки головним аргументом для українського виборця є те, що «він сам заробив свої гроші у спорті/ шоу-бізнесі тощо, а не вкрав у бюджеті». Для значної кількості українців це є вирішальним у виборі, кому довірити президентську булаву. Саме тому величезні рейтинги довіри здобували і боксер Віталій Кличко, і співак Святослав Вакарчук, і, нарешті, комік Зеленський. Однак протестний електорат становить лише частину прихильників шоумена.

Серед готових голосувати за Зеленського близько 40 % — це особи віком до 30 років, тобто переважно молодь, часто аполітична, не орієнтована в політиці і невдоволена теперішнім політичним бомондом, а тому готова голосувати за будь-кого з нових людей. «Молодіжний, протестно-деполітизований електорат», — зазначає доктор соціології Олександр Вишняк. Студенти і молодь найбільше готові підтримати когось не формального, не забюрократизованого і, що найголовніше — «чесного», «незаплямованого політикою» кандидата, і саме таким виглядає на сцені актор Зеленський, коли жартує та викриває політиків.

Ще близько 30 % прихильників коміка — 30-44-річні громадяни, які часто дивляться канал «1+1» та фільми й телепередачі Зеленського, вбачаючи у них форму протесту проти несправедливої політики та влади. Це також неполітизовані громадяни, які мало орієнтуються у політичних та економічних проблемах і шукають простих та позитивних рішень для країни — приблизно таких, як показані у серіалі «Слуга народу».

«Рускій мір» за Зеленського?

«До Зеленського «перетекла» частина електорату колишніх регіоналів, враховуючи російськомовність коміка та недвозначні русофільські висловлювання»

Водночас, до Зеленського «перетекла» частина електорату колишніх регіоналів, враховуючи російськомовність коміка та недвозначні русофільські висловлювання, сказані шоуменом у серіалі та на сцені. Найбільше Володимира Зеленського підтримують саме у південних і східних областях, а також у Києві, де мешкає чимало російськомовного електорату. Російськомовний електорат також втомився від своїх корумпованих політиків, які здобували мандати, експлуатуючи проросійські гасла. Ці виборці розчарувалися у Партії регіонів, «Опозиційному блоці», чи партії «За життя», очолюваної одіозним олігархом В. Рабиновичем, і шукають когось не заплямованого корупцією та розкраданням держави, і водночас виразника проросійських поглядів, на противагу проукраїнським кандидатам.

Фрази та жарти коміка про непотрібність декомунізації та проти перейменування вулиць комуністичних лідерів під приводом того, «што людям жрать нєчєва» чи критика українізації, яку актор вважає «абсурдною», знаходять симпатії в серцях невдоволених Українською державою. З жартів та слів Зеленського зрозуміло, що він противник українського націоналізму, томосу для української церкви, який глузливо називав «термосом» й уособлює російськомовного громадянина, для якого на першому місці соціально-економічні проблеми та захист російської мови, що й подобається електорату південно-східних областей. До того ж Зеленський сам зазначав, що не є українцем за національністю, а це вагомий аргумент для тих, хто не хотів би продовження проукраїнської політики в східних регіонах.

Навіть той факт, що Зеленський усерйоз взявся за вивчення української мови лише місяць тому, засвідчує його тривалу байдужість до українців, котрих він у серіалі часто називав «хохлами». Це й викликало симпатії в значної частини тих виборців, хто поділяв такі самі погляди, до того ж, озвучені коміком весело, та позитивно, висміюючи «дурних хохлів».

Однак сам факт, що п’ята частина респондентів соцопитувань готова голосувати за коміка Зеленського лише через його жарти про політику та роль в комедійному серіалі, засвідчує, що велика частина народу є наївною та інфантильною телевізійною аудиторією, яка легко маніпулюється режисерами. Якщо такий відсоток громадян вдалося переконати, що варто підтримувати шоумена лише тому, що він гарно зіграв роль чесного президента у серіалі, то завтра у бюлетенях можуть з’явитися і Термінатор, який обіцятиме боротися з корупцією, і Рембо, який пообіцяє завершити війну на Донбасі, і Супермен, який гарантуватиме вирішення усіх наших проблем.

Лише нещодавно, після Революції гідності та початку війни на  Сході, українці почали називати себе нацією, виявивши силу загальнонародної мобілізації та волонтерства, аналогів яким немає в сучасних європейських націй. І тут знову величезна частина нації скочується до рівня телевізійної аудиторії, голосуючи за актора та гумориста з амбівалентними поглядами. А це означає, що незважаючи на всі попередні перемоги та жертви, олігархи ще довго будуть правити таким народом.