6 червня 2014 року лідери України, Росії, Німеччини та Франції вперше зібрались у рамках Нормандського формату для вирішення проблеми війни на сході України. Після того на таких зустрічах регулярно обговорювались й інші нюанси відносин між Україною та Росією. Насправді, цей формат себе не виправдав: немає жодних конкретних дій та загального розуміння ситуації.

Нещодавно Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що Нормандський формат має альтернативу. Крім того, міністр закордонних справ Вадим Пристайко в інтерв’ю для одного із телеканалів України розповів, що є розробка «операції, яка підтримуватиме мир і відповідну ініціативу реалізують, якщо чинні угоди не дадуть результату». Пристайко також наголосив, що така операція не передбачена Мінським процесом. Якщо і це рішення в ООН заблокує Росія, тоді запроваджуватимуть третій варіант, який теж мають у запасі.

Той факт, що Мінські угоди, як і Нормандський формат, не працюють, є очевидним. Україні дійсно необхідна якісна альтернатива, яка допоможе зобов’язати Росію повернути Крим та деокупувати Донбас.

Чи зможе Україна покинути Нормандський формат, що для цього необхідно і якою може бути дієва альтернатива? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли керівник політичних програм Інституту майбутнього Юрій Романенко, міжнародний експерт Юрій Олійник та військовий експерт Олег Жданов.

Чому Нормандський формат не працює?

Юрій Романенко:

Не працює тому, що Україна не хоче розривати відносини із Росією. Ми не можемо вийти без згоди Москви, а Москві не вигідно «знімати з гачка» Україну. Мінський і Нормандський формати – це наслідки поразок 2014 року. Якщо ми реалізуємо те, що було задекларовано у Мінських угодах, то ми отримаємо «Боснію і Герцеговину», але площа вже буде у 600 тисяч квадратних кілометрів.

Юрій Олійник:

По-перше, він не працює тому, що був орієнтований на інтереси Росії і посилення її впливу на Україну. Ще коли не було ніяких переговорів, ми мали війну на Донбасі та окупацію Криму, вже тоді велись розмови про створення Мінських домовленостей і їх реалізацію. Відповідно, були запрошені представники Франції та Німеччини, які могли тільки стати посередниками між Україною, Росією і російськими силами на окупованих територіях. Це все робилось для того, щоб останніх ввести у міжнародні переговори.

Зараз ми маємо ситуацію, де формат то збирається, то не збирається і нічого ніхто не вирішує. Вони оцінюють умови розведення військ, це ні до чого не призводить і навіть шкодить національним інтересам України.

Олег Жданов:

Ми обороняємось від РФ, а нас змушують помиритись «самих із собою»

Нормандський формат не працює тому, що позиція Росії є невірною і в неї «впираються» усі переговори. Ні Мінські угоди, ні будь-який інший формат, який засновувався на них, ніколи не буде працювати. Я так кажу тому, що у цих домовленостях Російська Федерація виступає у якості країни, яка висуває мирні ініціативи. У Меморандумі ОБСЄ по Мінську вказано, що це «мирний план президента Порошенка» і «мирні ініціативи президента Путіна» щодо врегулювання «кризи на сході України». РФ не повинна виступати миротворцем. У таких перемовинах Москва повинна бути другою стороною конфлікту і нести відповідальність. Поки ми цього не змінимо, будь-який формат чи платформа для перемовин не буде дієвою. Ми обороняємось від РФ, а нас змушують помиритись «самих із собою».

Наскільки можливо, що Україна вийде із Формату і що для цього потрібно?

Юрій Романенко:

Ніхто нікуди виходити не буде. У всякому разі, поки Зеленський та Путін не зустрінуться на рівних у рамках Нормандського формату. Якщо вони у такому варіанті про щось домовляться, то потім може бути якась певна спроба створити щось альтернативне. А всі розмови про вихід України з Формату зараз – це просто нісенітниці, якими постійно займається наша  влада.

Юрій Олійник:

Для такого рішення потрібна політична воля. Мінські угоди, як і Нормандський формат, не є ніяким зобов’язанням, оскільки ні український парламент, ні президент нічого не ратифікував і не приймав. У нас є документ, який підписав експрезидент і на тому все.

З іншого боку, документ про регуляцію ситуації на Донбасі  був прийнятий із порушенням регламенту і фактично без голосування. Це теж проблема 2014 року. Тому 1 січня 2020 року ми можемо просто не укладати нових домовленостей, заявити, що мінські угоди не працюють і піднімати питання про перегляд Нормандського формату як складової Мінських угод. Тоді ми повинні вимагати переформатування таких зустрічей та участі у них США. Але для цього потрібна політична воля.

Олег Жданов:

Для цього потрібно лише, щоб президент Зеленський заявив, що нас це не влаштовує і ми шукаємо інший формат. До речі, я хочу нагадати, що Мінські домовленості закінчилися 31 грудня 2015 року, вони були підписані до кінця 2015 року. Нам про це забули нагадати або взагалі повідомити. Тому, я так розумію, що Зеленського змусили підписати формулу Штайнмаєра для того, щоб була якась підстава для зустрічі у Нормандському форматі.

Чи  погодяться Британія і США брати участь у переговорах?

Юрій Романенко:

Ні, поки Трамп при владі, то ні. А стосовно Британії, то чому не Бразилія чи Китай? Таку ж лояльність, як Туманний Альбіон, до нас проявляли і Литва,  і Польща, і Латвія. Ключове питання не в тому, щоб підключити нового перемовника, а як на це відреагує Росія, за якою останнє слово. Єдиний реальний перемовник – це Штати, бо Москва готова з ними говорити у контексті інших питань. Але, знову ж таки, для Трампа ця тема є токсичною, у нього слово «Україна» викликає печію і це абсолютно закономірно. Ми просто поводили себе, мов ідіоти, і продовжуємо так себе поводити. Тому Штати долучаться до діалогу, якщо ми самі домовимось із Росією. Президент США, звісно, хотів би отримати Нобелівську премію в області миру перед виборами у США, але мені здається це малоймовірним. Тому зараз Америка перебуває у режимі «hold», мовляв, ви собі домовляйтесь із росіянами, а ми потім це підтримаємо. А якщо ми не домовимось, то навесні з РФ знімуть санкції, адже це передбачалось Мінськими домовленостями.

Тому санкції знімуть у будь-якому випадку, але ціль України – не санкції, а увійти у більш стабільну фазу ситуації. Я не можу зараз говорити навіть про розвиток, треба просто стабілізувати всі процеси, припинити обстріли, зупинити цю криваву «м’ясорубку» таким чином, щоб ми не брали ОРДЛО на умовах Росії.

Юрій Олійник:

Я думаю, що погодяться. Для Дональда Трампа ця тема є цікавою в аспекті передвиборчої боротьби з демократами. Якщо він виступить тут миротворцем, це може позитивно позначитись на його рейтингу на виборах. Також у США вже давно піднімають це питання, але це буде не відразу, вони будуть придивлятись і думати. Росії цей діалог теж цікавий, бо вони мають свої «точки дотику» у геополітиці зі Штатами.

Олег Жданов:

Польща двічі просилась до Нормандського формату, але Петро Порошенко зробив вигляд, що він цього не почув

Думаю, що так. Британія навіть може погодитись брати участь у цих перемовинах напряму. Вони, якщо я не помиляюсь, у 2016 році пропонували свою допомогу щодо участі у цих переговорах. Один раз це було через посла, а один раз була пряма заява, що Великобританія не заперечуватиме, якщо Україна її запросить до Нормандського формату.

Що стосується Сполучених Штатів, то думаю, що вони теж можуть взяти участь, але не напряму. Вони швидше підтримають одну із країн, яка буде на цих перемовинах. Цією країною, швидше за все, буде Польща. До речі, наші західні сусіди також двічі просились до Нормандського формату, але Петро Порошенко зробив вигляд, що він цього не почув.

Які є реальні альтернативи Нормандському формату?

Юрій Романенко:

Альтернатива для України є одна – іти на замороження конфлікту, перестати займатись дурницями і будувати інфраструктуру зі своєї сторони. Нам треба поводитись, як поводиться будь-яка суверенна держава, яка думає про наслідки. Україна за 5 років на Донбасі не зробила нічого, аби навести порядок хоча б із нашого боку, а ми хочемо повернути «ту» сторону. Соціологія нашого Інституту майбутнього показала, що ніхто нас там не чекає, нікому ми там не потрібні, а кількість людей, які хочуть повернутись в Україну, є мінімальною. Тому ми повинні перестати будувати ілюзії, що ми щось контролюємо, що за нас хтось підпишеться, а самі за 5 років навіть не придумали нормального сценарію, як себе адекватно поводити.

Україна або подорослішає, або розвалиться, бо ця ситуація вже всіх втомила: і суспільство, і західних партнерів, і всіх решта. Ми на даному етапі є недодержавою, яку не змогла привести до тями навіть війна.

Отже, нормальний сценарій – це заморожування конфлікту. Нам би підійшов навіть придністровський варіант, це набагато краще, ніж повернення ОРДЛО на умовах Росії. Такий варіант призведе або до громадянської війни, або до аналогічної ситуації, яка склалась у Боснії та Герцеговині. Там регіони живуть самі по собі, центрального правління, фактично, немає, величезне безробіття і країна живе в режимі хворого, який лежить на столі в реанімації, де йому просто не дають вмерти. Тому Україна і українці повинні прийти до тями, а я цього поки що не бачу.

Юрій Олійник:

Єдиним правильним шляхом для України є початок прямих перемовин із США і Британією

Ми вже говорили про весь негатив, який несуть у собі всі ці «формати» і «домовленості», тому єдиним правильним шляхом для України є початок прямих перемовин із США і Британією, щоб робити формат із їхньою участю. Ми тоді зможемо не реагувати на представників «недореспублік» і на рівних вести діалог із Росією.

Це нагальна потреба і ми це мали робити вже давно. Зараз є змога це здійснити, треба починати із дипломатичних відносин, залучення Штатів та Британії, але починати перші переговори слід вже сьогодні.

Олег Жданов:

Наше суспільство вже розуміє, що єдиний шлях до врегулювання конфлікту на Сході України та повернення Криму – це визнання Росії стороною конфлікту. Проте чомусь цього не хоче розуміти наша влада. Росію треба визнати відповідальною за все, що зараз коїться на Донбасі та в Криму. Поки ми не визнаємо факт збройної агресії, доти ми не зможемо припинити цю агресію. Неможливо припинити те, чого не існує. Декламація чи силовий варіант завершення конфлікту – це вже інструментарій вирішення проблеми, але почати треба із її визнання.