Під час першого засідання нової Верховної Ради відбулась подія, яка не має аналогів в історії незалежної України: за одну сесію був призначений спікер, утворені коаліція та опозиція і усі міністерства отримали своїх очільників. Коаліція була сформована фактично з однієї партії – «Слуга народу». Міністрів, як відомо, призначає Рада, отже, і їх обирали згідно з проханнями президента. До того ж левова частка новопризначеного Уряду є друзями або співробітниками Володимира Зеленського та Ігоря Коломойського, який фінансує усю «Слугу народу».

Також нещодавно гарант заявив про плани скасувати державне фінансування політичних партій, які на виборах не подолали бар’єр у 2% голосів. А «на носі» ще й місцеві вибори, на яких партія Зеленського також матиме підтримку серед суспільства.

Крім того, стало відомо, що президент хоче вивести Національну гвардію з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ і передати президенту, що теж стало причиною суперечок та дискусій серед депутатів та експертів.

Всі ці речі вказують на те, що влада в країні повністю опинилась в одних руках – руках Володимира Зеленського. Його партія має більшість в Уряді, усі міністри були призначені за його «порадами», а сам він є президентом України. Такі повноваження роблять можливою узурпацію влади та можуть стати кроком до диктатури. З іншого боку, така необмежена влада може бути необхідною для швидкого втілення реформ в Україні.

То чи можна такі речі вважати ознаками надмірної влади в одних руках, які шанси у Зеленського стати диктатором і який лідер зараз потрібен українцям? Про це ІА «Вголос» дізналось у політологів Олександра Антонюка і Сергія Гайдая та у директора соціальної студії «Український барометр» Віктора Небоженка.

Чи можна ці приклади вважати ознаками надмірної концентрації влади в одних руках? Які переваги та недоліки має така ситуація?

Олександр Антонюк:

З приводу надмірності я зараз не готовий говорити, оскільки це відносне питання. У кожного надмірність чи поміркованість визначається певними своїми критеріями.

Давайте говорити відверто: кожен політичний учасник, який є гравцем і претендує на владу, намагається різними шляхами сконцентрувати у своїх руках максимальну владу. Інше питання – навіщо. Для проведення реформ, для розвитку країни чи для особистого збагачення? У кожного політика тут є своя гра. Зеленський отримав високий кредит довіри або легітимність на свої дії у вигляді 73-х відсотків голосів на президентських виборах і 60% парламентарів. Тому він по-іншому діяти у своїй ролі та парадигмі не може, і це було б нелогічно. Виборець теж повинен відчувати відповідальність як за здобутки, так і за провали. В іншому разі суспільство не може трансформуватися у громадянське в якісному аспекті.

Такі переваги є очевидними для виборця, який не дуже вникає у різні складнощі і отримує інформацію способом з телевізора чи Інтернету. Є Зеленський, і він є повною владою. Президенту зараз немає, до кого апелювати, він несе повноту влади і відповідальності.

Щодо недоліків, то хочу зазначити, що Володимир Зеленський у разі якихось чи то соціальних загострень, чи то зовнішніх ризиків (ескалація конфлікту з Росією, світова криза тощо) є дуже вразливим. У разі змови олігархів або геополітичних гравців Зеленського дуже легко «знести» і кинути країну у громадянське протистояння.

Чому в Зеленського сьогодні такі великі повноваження? Тому що, за всієї поваги до інших політичних фігур України опозиція є роздрібненою, ба більше, переважно декласованою. Нові політичні проєкти поки що не набрали достатньої ваги, щоб конкурувати із Володимиром Зеленським і тими образами, які були сформовані «95-м кварталом». «Слуга народу» – це своєрідний маркетинговий хід зведеного аналізу суспільних потреб українського громадянина. Соціальна справедливість, посадки корупціонерів і все решта потрапило в одну картинку, тому воно і «вистрелило». Попередні політики показали себе «у всій красі», і голосування на обох виборах стало протестом. Тому перших пів року, що б ця команда не робила, суспільство буде все сприймати схвально або лояльно, а це створює загрозу. У цей час можна зробити такі речі, які будуть незворотними. Прикладом може служити те, як ми колись відмовились від ядерної зброї. На перший погляд нічого надзвичайного, але наслідки ми маємо і сьогодні. Ми отримали зовсім інший політичний істеблішмент, зовнішні гравці ставляться до нас, умовно кажучи, як до меншовартісних партнерів, і, як наслідок, ми дійшли до тієї історії, яку ми маємо сьогодні – агресія Російської Федерації.

Сергій Гайдай:

Україна потребує перезаснування і нової Конституції

Якщо б у нас була стабільна країна із розвиненою демократією, стабільним економічним станом та рівнем життя, то, можливо, б це був такий аномальний стан речей. Навіщо тоді ризикувати і давати одній групі політиків таку велику владу? Це нелогічно і небезпечно. Але у нас зовсім інша ситуація. Наша країна потребує величезних змін. Фактично Україна потребує перезаснування і нової Конституції. Якщо бути відвертим, то наша сучасна Конституція має багато недоліків. Проблема навіть не в тому, що вона написана формально і там є дуже багато різних фейлів, які необхідно виправити. Проблема в тому, що ця Конституція не працює, бо вона не приймалась населенням. Її написала Верховна Рада з комуністами і «рухівцями». Цей документ постійно використовувався як інформаційна ширма для того, щоб олігархат будував собі державу і експлуатував Україну. Грубо кажучи, Конституція писалась заради них, а не заради народу. Тому ця країна потребує величезних змін.

Якщо у тій групі, яка називається командою Зеленського, є такі амбіції і таке бачення, то для них це дуже правильний хід – мати таку повноту влади і змінювати все, починаючи із Конституції. Наприклад, нещодавно відбулась конституційна зміна і був змінений дуже важливий параметр, який стосується прав і свобод. У результаті зняли недоторканність із народних депутатів. Я вважаю, що потрібно не зупинятись і братись за суддів, самого президента, робити закони про довіру депутатам і розпуск Верховної Ради на всенародному референдумі.

Такі зміни можливі лише за наявності повноти влади, і, як нам показало це голосування, вона наразі є. Тому у нашій ситуації такі речі є плюсом.

Віктор Небоженко:

Перш за все, треба звертати увагу на те, як влада використовує отримані повноваження і чи має стратегію виходу країни із кризи. Якщо влада використовується для збагачення конкретних осіб чи встановлення певних авторитарних режимів, то це погано. Зараз активно відбувається концентрація влади, причому швидше як президентська республіка. Якщо у Зеленського і його команди не буде програми виходу України із кризи, то це ще гірше, ніж авторитаризм. Але зараз важко щось сказати, подивимось.

Наприклад, якщо приймуть закон про націоналізацію телебачення і радіо, побачимо, як ці ресурси будуть використовуватись: для знищення вільної преси чи для боротьби з російськими ЗМІ. Другий варіант є дуже важливим і люди готові трішки потерпіти, щоб ЗМІ нашого ворога менше впливали на Україну. Російська преса є банально сильнішою, ніж наша.

Тому ще раз підкреслю: якщо влада заради влади і встановлення авторитаризму, то будь-які спроби і намагання закріпити за посадою президента все більші повноваження ми повинні розглядати виключно як негативні процеси. Якщо це пов’язано із боротьбою проти Росії, то це позитив. Тому мені складно сказати, чи концентрація влади є абсолютним злом чи трішки «добрим».

Чи може такий стан речей стати передумовою узурпації влади, а пізніше і диктатури?

Олександр Антонюк:

Я не вбачаю в Зеленському диктатора. Узурпатора – можливо, так, але він все здійснює у дуже демократичний спосіб. У нього під контролем все: парламентська більшість, Кабінет Міністрів і посада президента. Фактично він тримає Україну в одних руках. А диктатора із нього не вийде.

В Україні складно уявити повноцінну диктатуру

Зеленський може створити передумови диктатури для наступного президента. Ми розуміємо, що ті повноваження, які сьогодні він переводить на президентську вертикаль влади, залишаться. Ціна народного депутата дуже падає, а ціна посади президента буде дуже високою. Наступний президент може це використати, і зараз є така загроза. Хоча в Україні складно уявити повноцінну диктатуру. У Зеленського «замашки» диктатора є, гра в диктатора теж, але реальним диктатором він точно не стане.

Сергій Гайдай:

Так, справді, Зеленський і його депутати можуть це використати заради влади, а не заради населення. Але в Україні це важко, і я б сказав, що це не так небезпечно для українців, як для самої влади. Пам’ятаємо, що усі наші президенти, які пробували її узурпувати в той чи інший спосіб, нічого в результаті не добились. Це було і з Януковичем, і з Кучмою. Дещо меншою мірою це було із Ющенком, але там була зовсім інша ситуація: реальну владу мав тоді Кабмін, який називався «любі друзі». Кожен раз усі ці президенти втрачали довіру, це приводило до маленьких і великих бунтів. Це погано і для українців, адже на останньому Майдані ми втратили багато людських життів, а країна зайшла у кризу і війну. Але я не бачу можливості у тому суспільстві, в якому ми живемо, реально узурпувати владу. У президента є така влада, поки йому довіряє народ. Будьмо чесними, навіть Петро Порошенко сконцентрував владу у своїх руках. Якщо не за допомогою виборів, то за допомогою кулуарних маніпуляцій і розстановки своїх людей на всіх напрямах влади. Але це йому допомогло? Ні.

Віктор Небоженко:

Єдине, що нам реально загрожує, це поглинання нас Росією

Ми перебуваємо в середині Європи, який тоталітаризм? Єдине, що нам реально загрожує, це поглинання нас Росією. Ви коли-небудь бачили українця, який комусь підкоряється повністю? Я не бачив таких. Щоправда є одна «каста», вона так і називалась «донецький народ». Вони дійсно вірили у своїх вождів та феодалів і заплатили за це страшну ціну. А всі інші жителі України, крім «донецького народу», завжди були дуже волелюбними. Тому я не вважаю, що нам загрожує тоталітаризм, і я ще не знаю, в який бік піде розвиток політики України. Але те, що йде в бік сильної президентської республіки, чого ми не очікували, – це правда. Парламент надзвичайно низької якості, надзвичайно. Мені здавалось, що після Парубія вже гірше не буває, а виявляється, може бути і таке.

Чи потрібен Україні зараз жорсткий лідер із повнотою влади?

Олександр Антонюк:

Думаю, що так. Це необхідно для структурування суспільства і, відповідно, кристалізації політичного істеблішменту у вигляді навіть якісної опозиції, змістовної і сильної. Те, що було останні десять років, показало, що наш політичний істеблішмент є у своїй суті в’ялим. Він не був здатен ні на що здебільшого. Відповідно, ми повинні зараз пройти усі ці процеси для того, щоб стати сильною державою. Якщо ми витримаємо, то будемо потужною демократичною країною, якщо ні…

Сергій Гайдай:

Коли ми кажемо «жорсткий лідер», нам необхідно чітко розуміти це поняття. Якщо це жорсткий лідер заради реальних реформ і всього, що я вже назвав, то так, такий президент нам зараз дуже потрібен. Харизматичний, але це в жодному разі не означає, що недемократичний. У будь-якому разі без залучення людей до влади, людської думки і громадського суспільства навряд чи щось вийде у будь-кого. А у всьому решта він має бути жорстким.

Є такий приклад людини, яка має громадянство України. Я маю на увазі Міхеіла Саакашвілі. Його вважають дуже жорстким лідером. Авторитарним, радикальним, і він так себе поводив. Але саме завдяки його характеру Грузія майже перезаснувалась. Так, у таких людей важка доля, таких людей не люблять, такі люди інколи роблять величезні помилки, але завдяки його радикальності Грузії вдалося зробити декілька дуже важливих спроб. Звісно, вдалось не все, проте важливі реформи, починаючи з МВД, державного сервісу і боротьби з корупцією, у них вийшли.

Якщо ж це буде жорсткий лідер, який лише демонструє свою жорсткість, то у нього просто нічого не вийде.

Віктор Небоженко:

Нам потрібен харизматичний лідер, але Зеленський поки що таким не є. Не варто плутати популярність і знаменитість із харизматичним лідером. Поки що ми бачимо лише президентську боротьбу як метод викидання Порошенка із президентства. Харизматичний лідер каже, що жити стало веселіше і краще, а люди щасливі. Я не бачу поки у Володимира Зеленського потужного впливу на рівень життя в Україні. Так, він – талановита людина, але про талановитого політика поки що говорити рано.

Чи є у нашого суспільства запит на такого лідера?

Олександр Антонюк:

Звісно, що є. В іншому разі народ би просто не проголосував за цього лідера. Суспільство проголосувало за образ Голобородька, який у чомусь збігається із тим образом, який ми зараз бачимо у Зеленського. Тільки то було кіно в ігровому жанрі, а це вже життя. Тому так, суспільство мало такий запит, який бігався із тим, що Зеленському нав’язували на порядок денний. Йдеться про боротьбу із корупцією, наприклад, передусім із фарисейством.

Сергій Гайдай:

Відповідь очевидна. 73% людей проголосували за такого лідера і поки що повністю його підтримують. Його підтримка зростає разом із тим, як він демонструє цю свою жорсткість.

Віктор Небоженко:

Так, але лише на справедливого і не злодія. Поки що ми не знаємо, за якими критеріями формуватиметься оточення Зеленського. Якщо там з’являться талановиті крадії, то це означатиме, що українцям такого лідера не потрібно. Якщо там з’являться справедливі люди, які будуть проти «заробітчанства» і злодійства у владі, то, звісно, такого президента ми хочемо. Але поки я не бачу цього всього. Наразі ще немає жодного політика, про якого я б міг сказати, що він соціально близький Україні.