Як це виглядало на відбірковому турі “Євробачення”

Відбірковий тур “Євробачення” залишив напрочуд стійке неприємне враження. Стільки часу вже минуло, уже й власне конкурс “Євробачення” буквально за тиждень, а сильне відчуття страшенної несправедливості ніяк не вивітриться. Та й як йому вивітритися, якщо весь час надходять нові підтвердження цієї несправедливості?!

Як непорозуміння сприймалося те, що всюди в газетах і на телебаченні повторювалося, начебто єдиним конкурентом для силоміць проштовхнутих у конкурс “Гринджолів” є тільки і виключно Ані Лорак і ніхто крім неї. А фрази на кшталт “присутність серед низки невідомих пошукувачів пісенного щастя єдиної пристойної співачки Ані Лорак” є просто образою для львів’ян, та й для усіх шанувальників української пісні, зрештою, теж.

Самі “Гринджоли” я бачив. При всій повазі до земляків – після закінчення революції якось уже хочеться послухати щось інше. Тоді – так, то було клас, супер, cool, саме те, що й треба було. Але агітка є агітка: коли вона виконала свою місію, місце для неї – лише в музеї. Ні, звичайно, є у революції початок, та нема у революції кінця, Фідель Кастро підтвердить. Але то Фідель Кастро, а наші опозиціонери, поробившись міністрами, якось дуже швидко навчилися говорити “Тут вам не Майдан!”. І якось дуже швидко взяли на озброєння кучмівські методи – проштовхнути “кого треба”.
Не думаю, що реп – це те найкраще, що може запропонувати Європі наша співуча нація. Тим більше, що пісня “Гринджолів” (точніше, її рефрен) відома вже років тридцять, у набагато кращому виконанні й аранжуванні. Не пам’ятаєте? “El pueblo unido hamas sera vencido!” Навіщо пісню “Гринджолів” перекладати ще якимись загадковими “європейськими мовами”, якщо вона вже є почасти перекладом з однієї з них, — незрозуміло. Що, хіба українська мова – не європейська? Чи, може, англійською говорить більшість населення Європи? А німецькою? Лише для того, щоб почути “Ющенко, я! Дас іст Украйнер Фюрер”?

Ані Лорак на відбірковому турі я теж бачив. Видно було, що вона засвоїла досвід Руслани: оголеного тіла має бути багато. І його було багато. Але не питайте мене, що саме Ані Лорак співала: не запам’яталося. Запам’яталося лише, що це не звучало. Ну та ми живемо в такі часи, коли поет не повинен вміти римувати, художник – знати анатомію і закони перспективи, а співак – мати голос і слух. На відбірковому турі було чимало таких співаків, а особливо співачок, що просто щелепа відвисала: і як таке могли випустити на телеекран?!

Але зразу після Ані Лорак виступала “Таліта кум”. Оце було те, що називається “відчуйте різницю”. Голос, звук, пластика, текст, мелодія – усе на найвищому рівні. І лише один недолік: не досить попсова. Дається взнаки вища філологічна освіта в третьому поколінні – це все-таки не диплом “кузні зірок” Поплавського.
Був на відбірковому турі ще один виконавець, крім “Таліти кум”, який показав справді високий рівень, – Юрко Юрченко з групою “Юркеш”. Це був зовсім новий Юрко, і на мій нефаховий погляд, – набагато кращий від попереднього.
Тим більше вразило, наскільки виступ “Таліти кум” був проігнорований. А оприлюднені потім цифри рейтингу – просто шокували.

Що там співали “Гринджоли”? “Фальсифікаціям – ні! Ні брехні!”. А чи приємно їм усвідомлювати, що їхній успіх у відбірковому турі “Євробачення” зароблений приблизно такими самими методами, що й перемога Януковича у другому турі виборів Президента?

Голосування проводилося шляхом телефонування на певний номер, причому протягом дуже обмеженого часу. Набравши номер, який відповідав голосу за “Таліту кум”, я протягом двадцяти хвилин тицяв пальцем у клавішу передзвону – і щоразу чув короткі гудки. Як з’ясувалося пізніше, те саме робили й багато з-поміж моїх друзів, також не схильних вважати Ані Лорак “єдиною пристойною співачкою” в Україні. І жодному з нас не вдалося додзвонитися на той номер. А скільки таких людей було поза межами мого кола знайомств?

Як я дізнався потім, не було враховано і голоси тих, хто надсилав есемески. Повідомлення не проходили взагалі або згодом поверталися – на відміну від грошей за есемес.

Але те, що не було помічено офіційно, не залишилося поза увагою акул шоу-бізнесу – тих самих продюсерів, які з’являлися на екрані у перервах між піснями і чистою російською повчали глядачів, чого бракує українській пісні та як має виглядати українська естрада. Висновки вони зробили.

Як це виглядало на “Таврійських іграх”

Шанувальники “Таліти кум”, які зібралися перед телевізорами, щоб насолодитися її виступом, були дещо збентежені: феєричний виступ на “Євробаченні” це нагадувало не вельми.

А почалося з того, що перед самим виступом солістку “Таліти кум” Юлю Міщенко попросили дати інтерв’ю для телебачення.

Слід сказати, що інтерв’ю перед виступом загалом не практикується. Вихід на сцену потребує певного душевного стану, а інтерв’ю – зовсім іншого. І перемкнутися з одного на інший важко. Тому є правило, хоч і неписане, – брати і давати інтерв’ю після виступу.

Але й відмовити теж не можна. Телевізійники – народ уразливий: раз відмовиш – удруге не звернуться. Тому Юля, порахувавши, що трохи часу в неї ще є, стала відповідати на запитання. І тут нова несподіванка – раптом з’ясовується, що її виступ перенесли на десять хвилин раніше і що її група вже виходить на сцену. Обірвавши інтерв’ю буквально на півслові, Міщенко біжить коридорами на сцену. І тут раптом з’ясовується…

Трохи забагато отих “раптом з’ясовується”, чи не вважаєте?
…з’ясовується, що на сцені нема мікрофона. Чи то його “випадково” забрав попередній виконавець, чи “дбайливі” організатори – гадати марно. Однак така халепа для “Таліти кум” не першина, тому артисти підключили власний мікрофон, який мали при собі напоготові саме на таку оказію.

І ось так, не віддихавшись після інтерв’ю ні в прямому, ні в переносному значенні, і довелося львівській співачці відспівати першу пісню. А що мікрофон був не штатний, а свій, маленький і малопомітний, то довелося їй, щоб не допустити підозр у виступі під фонограму, особливо активно скакати і особливо часто звертатися до аудиторії із закликами піднімати руки, підспівувати та таке інше. Тому й до другої пісні Юлі не вдалося віддихатися як слід, і лише на третю вона більш-менш змогла ввійти в колію.
Але й персонал “Таврійських ігор” (я цілком свідомо не вживаю тут слова “організатори”) не дрімав і доклав чимало зусиль, щоб зіпсувати нам враження від виступу “Таліти кум”.

Головне на пісенному фестивалі звук. Звук був препоганий. Сьомого травня “Таліта кум” виступала на площі перед ЛНУ ім. Франка – навіть на такому провізоричному майданчику звук був на порядок кращим, ніж на “Іграх”. Моє визнання звукорежисерам – як тим, так і тим.

Що ж до “картинки”, то відеорежисери “Таврійських ігор” теж добряче постаралися, щоб, боронь Боже, не показати нам обличчя співачки великим планом. Хочете великого плану? А от вам нога барабанщика! Загалом ту ногу нам показували ледь не половину всього часу виступу. А другу ледь не половину – зал, що розмахував логотипами когось зі спонсорів.

Хороші режисери, досвідчені, знають, що можна, а що ні.

Епілог

Щодо “El pueblo unido”. Ці слова іспанською означають “єдиний народ”. Сама Юля Міщенко – зі Львова. Постійний гітарист “Таліти кум” Сергій Глушко (чоловік Юлії) – з Луганська. Отож ідея єдності чи то пак соборності українського народу у “Таліті кум” є не просто ідеєю – це реальність.

P. S. Дуже сподіваюся, що під час голосування у фіналі “Євробачення-2005” мені вдасться додзвонитися. На номер “Гринджолів”, ясна річ. Усе-таки їхня пісня займала перше місце в моєму особистому хіт-параді аж три тижні.