Ще у жовтні минулого року у Раді зареєстрували проект закону, відповідно до якого депутати-свободівці запропонували вести відлік незалежності Української держави з дня проголошення IV Універсалу Центральної Ради Української Народної Республіки — 22 січня 1918 року. Відповідно, відзначати цей день як державне свято. Натомість 24 серпня 1991-го святкувати як День відновлення Незалежності України. Адже саме 22 січня 1918 року було проголошено самостійну суверену державу — Українську Народну Республіку, а Україна є її правонаступницею.

Тож напередодні цієї дати «Вголос» поцікавився в істориків Романа Грицьківа та Миколи Посівнича, а також директора Недержавного аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрія Сиротюка, чи варто змінювати дату святкування Дня незалежності України.

«Це визнання усіх традицій українського державотворення»

Микола Посівнич:

Це рішення набуло актуальності у націоналістичному середовищі та середовищі українських істориків ще 20 років тому. Ще тоді в Україні хотіли перенести святкування Дня незалежності країни на 22 січня. Адже на цей день випадає відразу дві важливі дати: День Соборності та проголошення незалежності УНР 1918-го. З іншого боку, як казав тодішній український Президент Кучма, «Україна — не Росія». І відповідно задля того, аби не пропагувати фейк про те, що Україна — нова держава і постала лише 1991 року як продукт радянської системи. Причому з ласки Сталіна та Леніна.

Також таким чином, у стані гібридної війни, яка триває проти України, ми б могли чітко показати як східному, так і західному сусідам, що є старою нацією. І держава наша своє модерне літочислення розпочинає з 1918 року. А відновлення державності сформоване на традиціях УНР та Української революції, що, своєю чергою, ґрунтувалася на багатовікових традиціях княжої та козацької доби.

Тому таке поєднання двох визначних дат у день 22 січня було б дуже знаковим. Те, що свого часу хотів і Левко Лук’яненко. Адже ми б посилалися на столітні традиції та дії наших попередників у 1918-1919 роках, у час Карпатської України 1939-го, 1941 року, коли бандерівці проголошували відновлення української державності тощо. І цю державотворчу традицію ми б яскраво демонстрували Росії й іншим, додаючи до автокефалії Церкви, яку, до слова, ще 1918-го розпочав Скоропадський, однак завершили аж тепер. Поєднання усіх цих традицій було б дуже символічним. Водночас 24 серпня відзначали б як День відновлення української державності.

На мою думку, таке рішення не спричинить значних суперечностей у суспільстві. Адже це визнання всіх традицій українського державотворення. Тому маємо завершити будівництво державотворчої традиції, як у тих же Польщі та Росії. Бо в іншому випадку, виходить, що ми — нова нація, яка постала 1991 року на базі Української Радянської Соціалістичної Республіки з головними її будівничими Леніним і Сталіним. Те, що й хочуть нам зараз нав’язати наші північні «брати».

Роман Грицьків:

Саме 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада проголосила незалежність УНР. А 22 січня 1919-го проголосили Акт Злуки УНР і ЗУНР. І це рішення про перенесення, гадаю, було пов’язано з тим, аби поєднати ці українські державотворчі традиції. З одного боку, це один із перших проявів відновлення української незалежності у ХХ столітті, а з іншого — аби засвідчити єдність українських земель.

Щодо того, чи варто це робити, то в Україні загалом багато різних історичних дат і ми останнім часом дуже активно й успішно їх святкуємо. Звісно, що чим більше ці дати об’єднують націю, тим краще. Однак треба розуміти, що у кожну дату маємо закладати певний зміст. І якщо кілька дат об’єднаємо в одну, цей зміст буде дещо розмитим і не до кінця зрозумілим.

Якщо говорити про 24 серпня, всі розуміють, що мова йде про відновлення сучасної Української незалежної держави 1991 року. І ця подія має досить символічне та знакове місце в українській історії. Й є достатньо знаковою для сучасного українського суспільства, адже дуже багато людей були свідками цих процесів.

Тому, мабуть, сьогодні, немає сенсу переносити  дату святкування незалежності, адже всі сучасні юридичні та державотворчі акти Української держави відштовхуються саме від цієї дати — 24 серпня 1991-го. А далі, як підтвердження, Всеукраїнський референдум 1 грудня. Тобто у суспільно-політичному, історичному й юридичному плані це абсолютно обґрунтована дата.

А 22 січня як дата Акту Злуки не обмежена політичними й юридичними аспектами і має загальнонаціональний характер і духовніше наповнення. Адже українці, котрі століттями були роз’єднані між різними імперіями-окупантами, зуміли консолідуватися та об’єднатися в єдиний народ та одну державу та далі продовжувати боротьбу за свою незалежність. І ця дата має перш за все слугувати для об’єднання сучасної української нації і у контексті сучасних викликів — у боротьбі з московською агресією. Адже українці після років боротьби з Московською державою по-справжньому зуміли консолідуватися й об’єднатися.

Однак ми розуміємо, що наша державність має тисячолітні традиції, і конкретно прив’язуватися до столітньої дати не варто. Тим більше, що в Україні ухвалюють дуже багато різноманітних постанов, однак не всі виконують. Хоча маємо також наголошувати, що 100 років тому українці попри те, що століттями були поневоленими, зуміли повстати та відновити свою державність. А ми зараз є правонаступниками всіх цих держав.  Ми великий український народ, який має дуже сильні традиції державотворення, що сягають ще князівських часів. І лише через певні геополітичні умови й інші обставини не мали можливості реалізувати своє право на власну державу та самовизначення. І зараз варто наголошувати, що наша держава не виникла просто так, маючи на озброєнні всі ці державотворчі традиції, які зараз і продовжуємо.

«Україна не народилася на розвалинах Радянського Союзу. Ми давня нація»

Юрій Сиротюк:

Маємо пам’ятати: 24 cерпня 1991-го Україна не здобула, а відновила свою незалежність. Тобто відновила незалежність після 70 років радянської окупації. Натомість дата 22 січня є досить важливою в офіційному правовому полі країни. Аби розуміти, що Україна не народилася на розвалинах Радянського Союзу. Що ми — стародавня нація, яка має давні державотворчі традиції ще з княжих і козацьких часів. І в тому числі період державності УНР, який закінчився окупацією Росії та військовими злочинами. І тому, крім того, що маємо уточнити поняття та 24 серпня 1991 року святкувати відновлення української незалежності, також маємо здійснити й інші відповідні заходи.

По-перше, визнати період Радянського Союзу періодом радянської окупації. Здійснити всі заходи щодо декомунізації та подолання наслідків цієї окупації та колонізації. Бо до радянської окупації ми мали російсько-царську окупацію, в певних регіонах України — польську, румунську, чеську й угорську окупації.  І тому маємо пам’ятати, що в історії України було кілька дат і періодів, коли ми створювали чи відновлювали свою державність. Починаючи від Русі з центром у Києві.

А 22 січня маємо дві дати: проголошення IV Універсалом незалежності УНР та Акт Злуки як проголошення соборності всіх українських земель, які до цього часу були роз’єднані. Тому й завдяки тому, що Українська держава мала княжий, козачий періоди, період УНР і ЗУНР, період Карпатської України, час, коли проголосили Акт 30 червня 1941-го та відновили незалежність 1991 року,  усвідомимо свою тяглість. І відповідно те, що були періоди нашої окупації, які зараз виражаються русифікацією, олігархатом, духовною окупацією російської Церкви, які треба подолати та змінити.

А 24 серпня буде однією зі святкових дат відновлення нашої незалежності. Хоча також рівнозначною є дата 30 червня 1941-го та 22 січня 1918 року. Тому це більше уточнення термінів, а не радикальна зміна дати святкування Дня незалежності.