Запит на «нові обличчя» сформувався в українському суспільстві ще у 2014 році після Революції гідності. Зараз ми бачимо, що це стало головним брендом виборчої кампанії багатьох політичних сил, які балотуються до Верховної Ради України. Склад чинного Уряду майже на дві третини складається із людей, які до цієї каденції не мали досвіду роботи у Парламенті, а відсоток довіри до депутатів зараз становить близько 2,5%. ІА «Вголос» запитало у політтехнолога Олександра Антонюка, політичного експерта Олександра Мусієнка та політолога Олеся Донія, у чому полягає проблема «нових облич» в українській політиці.

Чи потрібні нові обличчя в Парламенті?

Олександр Антонюк:

Нові обличчя – це тренд

Теза перша: нові обличчя у політиці – це еволюційний шлях у будь-якому разі. Тепер виникає така дилема: нові обличчя – це маркетинг, на який купується виборець, чи це просто компетентні люди, які раніше не були в політиці і які здатні на самостійні рішення? Зараз ми маємо таку виборчу кампанію, де нові обличчя – це тренд, це маркетинг. Якщо дивитись у списки різних політичних проєктів, будь то «Слуга народу» чи «Голос», ми розуміємо, що у нас насправді є не так багато якісних кадрів у плані політики, які могли б відповідати за свої дії, розуміти причинно-наслідкові зв’язки, розуміти, як працює апарат державного правління і тому подібне. Будь-який політик, який не був у національній політиці, але працював у міській чи обласній раді, потрапляючи у Верховну Раду, сприймається як нова особа. «Нове обличчя» не повинне бути метою, це радше мало б бути засобом для того, аби політична система не застаріла.

Наступний момент, про який варто згадати, викликає відчуття небезпеки. У нас нові обличчя з’являються виключно із новими політичними проєктами, а в ідеалі це мав би бути природний процес сталих політичних партій на логічній основі. До прикладу візьму партію «Свобода». У цього проєкту є чітка ідеологія, партійна структура і таке інше. Всередині партії відбуваються різні процеси: конкуренція, міняється лідер тощо. У 2014 році у них був один список і вони пройшли у Парламент, через чотири роки відбулись зміни, список став іншим. У результаті ми отримали чітку досвідчену політичну систему із новими обличчями. Але частіше ми бачимо проєкти одноразової дії, де «нові обличчя» згодом стають «старими» і розбігаються по інших партіях, а народ потрапляє у чергову маніпуляцію.

Олександр Мусієнко:

«Новим обличчям не варто влаштовувати «ідолопоклонство»

Я вважаю, що оцим «новим обличчям» точно не варто влаштовувати «ідолопоклонство» і не потрібно із них робити панацею, мовляв, якщо це нова людина, то вона обов’язково на наступний день зробить у нас «рай на землі». Далеко не кожен представник професій, які не пов’язані з політикою, навіть дуже успішний, може стати політиком, зрозуміти політичні процеси і добре себе зарекомендувати у цій царині. У цьому, звісно, немає нічого поганого, не кожен має іти в політику. Але сьогодні ми отримуємо певне нівелювання значення та ролі державних інституцій. Створюється образ а-ля «Чому б і мені не піти у Парламент чи якесь міністерство, там же зовсім не важко працювати?». Тому у нас виникають такі ситуації, де народ впадає в крайнощі, коли якщо є нове обличчя, то має бути 100% оновлення. Я хочу нагадати, що Парламент, каденція якого добігла кінця, теж на дуже великий відсоток складається із «нових облич». Сучасний рівень довіри до нього очевидний – суспільство хоче, щоб його розпустили. Треба розуміти, що нові люди в політиці не є панацеєю. Звичайно, потрібно балансувати склад партій та Уряду в цілому. Необхідно змінювати еліти, оновлювати їх. Партії мають дбати про те, щоб з’являлись нові покоління, які виросли у цих партіях, але я вважаю, що «нові обличчя» вкрай необхідно «збалансовувати» досвідом. У будь-якого молодого керівника на його посаді повинен бути досвідчений спеціаліст у тій чи іншій сфері для того, щоб він йому банально допомагав. Нові обличчя мають з’являтись поступово і так само поступово вливатись у владу.

Також можна додати, що наші сучасні «нові обличчя» – це переважно співаки, спортсмени, танцюристи, гумористи і різного роду артисти. Було б зрозуміліше, якби вони у своїй переважній більшості були супер-фахівцями у різних галузях і мали на меті ухвалювати потрібні для держави закони. Поки що це більше схоже на якесь кастинг-шоу, коли ми вибираємо не представників ВР, а учасників конкурсу «Україна має талант». Тому оце «ідолопоклонство» новим обличчям я повністю не підтримую і вважаю, що поряд з оновленням необхідно зберігати досвід.

Олесь Доній

Питання полягає не в новизні облич, а в новизні ідей

Особисто я підтримую максимально прискорену ротацію представників української політики і Верховної Ради зокрема. На мою думку, було б правильно, якби наступні п’ять каденцій Уряду обирались на два роки і тільки потім цей термін варто збільшити до чотирьох років. Тоді була б швидша замінність. Але замінність – це ще не означає, що кожен раз повинні приходити повністю нові люди. Склад  чинного Уряду України приблизно на дві третини складається із «нових облич» , а теперішній відсоток довіри суспільства до них знаходиться на рівні 2-3%. Ми бачимо понад 50% нових політиків, а рейтинг,  утім, втрачено. Тому очевидно, що питання полягає не в новизні облич, а в новизні ідей, які є запитувані народом. Нові люди прийшли до влади і вчиняють так само, як їхні попередники. «Кнопкодавили» у Верховній Раді, як «регіонали», так і «постмайданівці», брехали і ті, й інші, то в чому тоді новизна? Тому питання не просто в нових обличчях, а в нових підходах, які зараз є дуже необхідні у нашій політиці.

Більшість політиків, які входять до чинного Парламенту, на момент обрання були «новими обличчями». Але народ захотів іншого Парламенту. Чим це можна пояснити?

Олександр Антонюк:

Для того, щоб дати оцінку роботи старого Парламенту, необхідно чітко розуміти, за якими критеріями ми його оцінюємо. Депутати здатні були  сформувати Уряд обидва рази? Так. Це ключове завдання Верховної Ради. Відповідно, далі економічні рішення ми можемо оцінювати збоку. Зрозуміло, що ті політичні сили, які були в коаліції, потерпіли крах. Зрештою, як і вся система, бо всі політики старого зразка зараз є декласовані. Наші сучасні вибори я б охарактеризував як боротьбу між фарисейством та цинізмом, а переможе у будь-якому разі цинізм. Прийшло багато людей, які є патріотами, з хорошими намірами та починаннями, але без будь-якого досвіду. Очевидно, що в результаті ми отримали дуже некомпетентні рішення та неправильні політичні трактування. Ми самі на початку роботи Парламенту створили собі ілюзії, що у нас все добре, робляться реформи і таке інше. Ці всі речі в сукупності чітко показали, що у нас конституційна криза. У нас немає в державі жодної інституції. Утім, Парламент все рівно працює і у будь-якому разі були винесені чисельні правильні рішення. Просто Льовочкін, Фірташ, Ахметов та інші представники фінансово-промислових груп мають можливість «змінювати ляльок через медіа-ресурси та гроші. А люди, які звикли дивитись телевізор, «ведуться» саме на цих «ляльок». А Парламент працює погано, бо у нас досі не встановлені дотримання процедурних речей, зокрема регламенту, і, як показує практика, Конституційного Суду України. Тому ми маємо таку проблему і, найімовірніше, будемо її мати ще деякий час.

Олександр Мусієнко:

Тут ще є така річ, що дуже багато різного роду інформації про роботу сучасного парламенту було штучно створено у медіа-площині. Це було зроблено для того, щоб у всіх негараздах, які є в країні, звинуватити Уряд. Хоча в принципі далеко не лише Парламент винен у тому, що зараз у нас відбувається. Також треба сказати, що, незважаючи на оновлення і той порив, який був після Революції гідності (Україна в ЄС, реформи і тому подібне), минулий парламент не повною мірою зміг виправдати очікування суспільства. Великі надії покладались на багатьох кандидатів, які балотувались до ВР. Найбільші, мабуть, на вихідців з Майдану та на громадських активістів, які, на жаль, не виправдали цих сподівань. А зараз ці люди або «розбіглись» по різних політичних силах, або пробували знову балотуватись по мажоритарних округах. Для багатьох із них це було таке депутатство, яке вже не повториться.

Олесь Доній:

Річ у тому, що цей ще наразі чинний Уряд обирався на великому піднесенні і на нього покладали величезні сподівання. Це стало причиною, чому обрали багатьох блогерів, колишніх комбатів, журналістів, громадських діячів зі сподіванням, що це буде нова політика. Виявилось, що вони так само брешуть та обходять Конституцію України, а їхні прибутки невпинно зростають. Зрозуміло, що це стало причиною такого катастрофічного падіння їхнього рейтингу. Проте, на жаль, ілюзії можуть бути вічними і на зміну одних «нових облич» завжди прийдуть «ще новіші обличчя».

Наскільки «новим» буде щойно обраний Парламент?

Олександр Мусієнко:

Зараз ми бачимо, що дуже багато нових людей пробують себе в політиці, тому я думаю, що, порівняно з попереднім скликанням, нових людей буде ще на 60-70% більше. Там будуть люди, які з’явились у списках нових політичних сил, як, наприклад, « Голос» і «Слуга народу». У результаті ми отримаємо Парламент, де більшість людей будуть просто виконувати свою функцію у партії. Вони не будуть видатними політиками і самостійними особистостями вони не стануть. Такі фігури стануть інструментом у партійних іграх, коли їм будуть казати, як голосувати, а вони тиснутимуть кнопки. Я думаю, що партія «Слуга народу» повинна створити коаліцію із більш досвідченою партією. Дуже б не хотілось, щоб це були промосковські опозиційні сили. Також малоймовірною є коаліція із Порошенком. Якщо цього не станеться, то я вважаю, що веселощів та видовищ нам точно не бракуватиме, але попри це хотілось би і конструктивної роботи.

Який вплив на «нові обличчя» мають старі політики, «схеми» та політичні порядки?

Олександр Антонюк:

Це досить складне питання. Наприклад, серед учасників партії «Слуга народу» вже нараховується п’ять груп впливу. Це вже свідчить про присутність лобізму у партії. Плюс багато людей, які виходять від неурядових структур, теж матимуть і захищатимуть свої інтереси. Будь-яка система – це не просто взаємовідносини між людьми чи структура функціонування парламентарів між собою, це також контракти, бізнесове середовище, це, врешті-решт, геополітика. Тому мені здається, що вся ця система залишається сталою і ніяк не видозмінюється ні в правовому полі, ні в неправовому.

Чи буде поширюватись на нових людей у Раді старий регламент Верховної Ради? Звісно, що буде. Банальна процедура реєстрації і голосування – це вже регламент. Якщо буде застосоване нове технічне забезпечення, ті самі ID-картки, то це ускладнить процес «кнопкодавства» і буде певною передумовою для змін. Чи будуть корупційні скандали і скандали взагалі із депутатами молодих партій? Однозначно, що будуть. Чи стали вони самостійними політичними силами? Зрозуміло, що ні.

Олександр Мусієнко:

Насправді багато в чому впливають. Досі не вдалось зламати багато старих «схем» та корупційних розкладів. Наприклад, як формувалися списки таких нових політичних сил, як «Слуга народу», «Голос» чи та ж «ЄС», яка оголошувала про праймеріз? У списках з’являлись не зовсім зрозумілі люди. Хто вони? Звідки вони? Як потрапили у список?  Яким чином серед мажоритарників у партіях «Голос» і «Слуга народу» опинились сумнівні особистості, якщо проводили, як вони самі кажуть, серйозний відбір із конкурсами та анкетуванням? Як на мене, це все – ознаки того, що місця у списках продавались, а це ті самі старі схеми. Закриті списки, одномандатні округи і тому подібні речі – це і є приклад того, як «старе» працює у «нових» партіях. Також Уряд під тиском нового президента міг ухвалити виборче законодавство, або відкриті списки, але не зробив цього. Депутати вирішили залишити стару-добру мажоритарку. Це все свідчить про те, що старі «схеми» зараз живуть і «процвітають». Нові люди і партії в Уряді не обов’язково будуть «сповідувати» нові підходи. Це дуже легко говорити на стадії передвиборчої кампанії і дуже важко встояти перед усіма спокусами, коли ти народний депутат. Також важко втриматись від тиску, який на тебе чинить система. Крім новизни, парламентарі повинні мати стійкість, стержень, принциповість, професійність і досвід для того, щоб їх та система не «перемолола».

Олесь Доній:

Проблема не лише в політиці, проблема, на мою думку, в суспільстві. Я постійно кажу про необхідність державної реформації. Суспільству необхідно прищепити такі переконання, як самообмеження та розуміння, що владу не можна використовувати з метою матеріального збагачення. І тут ми розуміємо, що проблема не у старих політиках чи схемах, а в тому, що люди свідомо ідуть у політику саме з метою захистити свій бізнес і збагатитись ще більше. Вони прикриваються різними фразами і гаслами, але мета у них саме така. Звісно ж, вони потрапляють у лапи старих політиків, проте, на мою думку, «нові обличчя» часто самі шукають ці «лапи» та різноманітні схеми. Ось це і є проблема – проблема не лише політикуму, а й менталітету людей. Бо насправді це мрія мільйонів українців.