Геополітика насправді не така прагматична, як здається на перший погляд, а підтримку Заходу інколи отримують країни, які не мають не те що нафти і газу, а є лише отримувачами багатомільярдної допомоги і джерелом конфліктів з найважливішими торговими партнерами.

 Чому Україна нікому не потрібна в системі світового порядку?

Цьогорічна Мюнхенська конференція з безпеки, яка відбулаться 15-17 лютого, засвідчила, що головні геополітичні гравці воліли б зберегти статус-кво, який існував до 2014 року й не обрали визначеної стратегії протистояння з порушниками міжнародного права.

Європа продовжує повторювати мантру про те, що “український конфлікт не має військового вирішення”, що означає фактично, що ЄС волів би з Росією торгувати, а не воювати через Україну. Українці вже давно переконалися, що місія ОБСЄ на Донбасі не «за нас», а «за мир» – тобто вважає Україну не жертвою, а однією зі сторін конфлікту, якій «не завадило б побільше толерантного ставлення до російськомовних на Донбасі».

Навіть внесення в українську конституцію поправок про те, що наша країна хоче в ЄС та НАТО не змінює в очах «західних партнерів» нашого статусу прохачів, яких поки не збираються приймати у євроатлантичні оборонні структури. Приклад з нападом РФ на українських моряків в Керченській протоці засвідчив, що не слід надіятися на захист Вашингтону чи Брюсселю під час нової подібної російської агресії – будуть лише заклики до деескалації, компромісів та глибокі занепокоєння.

Україна наразі геополітично нецікавий суб’єкт для європейців і практично не затребувана для американців. На жаль, ми не Кувейт, в нас немає запасів нафти, газу, стратегічних ресурсів, які б стимулювали країни Заходу надати нам дієву військову допомогу і відбити бажання Москви зазіхати на нашу територію.

Однак геополітика насправді не така прагматична, як здається на перший погляд. Інколи підтримку Заходу отримують країни, які не мають не те що нафти і газу чи інших ресурсів, а є лише отримувачами багатомільярдної допомоги і джерелом конфліктів з найважливішими торговими партнерами. Україні слід вчитися в таких країн і переконати Захід підтримувати нас навіть всупереч очевидно невигідним економічним факторам. Саме такого статусу без жодних економічно обґрунтованих підстав добився для себе Ізраїль.

 Яка користь від Ізраїлю?

Сполученні Штати залишалися осторонь процесу створення держави Ізраїль і практично нічим не допомагали їй перші 15 років існування. Під час Першої арабо-ізраїльської війни, в якій Єгипет, Йорданія, Ірак, Сирія, Ліван, Саудівська Аравія та Ємен напали на Ізраїль, єдиними, хто надав євреям допомогу були СРСР та країни соціалістичного табору.

Великобританія, обурена терактами та вбивствами британських солдатів єврейськими борцями за незалежність, прохолодно ставилася до єврейської держави в Палестині. Провідні держави світу усвідомлювали, що підтримка нової пустельної країни на Близькому Сході без нафтогазових ресурсів, зумовить більше проблем, аніж користі.

Американський Держдепартамент на чолі з держсекретарем Джорджем Маршаллом побоювалися того, що явна підтримка єврейської держави призведе до того, що СРСР виступить в якості союзника арабських країн і отримає широкий доступ в регіон. Як заявляв перший міністр оборони Джеймс Форрестол президенту Трумену: «Ви просто не усвідомлюєте, що існує 40 млн арабів і 400 тис. євреїв. Мільйони арабів візьмуть верх над тисячами євреїв. Нафта — ось та сторона, на якій ми повинні перебувати».

Такі слова були цілком логічними та прагматичними, адже що для США вигідніше: підтримувати багаті нафтою арабські країни чи бідний новоутворений Ізраїль, який ледве відбиває арабські атаки? Що може дати Америці Ізраїль, окрім як просити допомоги та озброєнь, і що можуть дати араби?

Тому у ході першої арабо-ізраїльської війни влада США підтримували ембарго на постачання зброї воюючим сторонам і створювали труднощі американським добровольцям, які бажали взяти участь у цій війні. У 50-ті рр. під час боїв на Синайському півострові США відмовили в постачанні зброї Ізраїлю, вважаючи, що підтримка цієї компанії стане загрозою дипломатичним відносинам з іншими країнами регіону.

У 1956 році, в другій арабо-ізраїльській війні, американська адміністрація спільно з керівництвом СРСР вимагали від Ізраїлю відвести війська із захопленого Синайського півострова й Ізраїль був змушений підкоритися цій вимозі. У 1950-их Ізраїль був бідною проблемною країною,  шанси на виживання якої, здавалися примарними, і Штати не бачили жодних економічних підстав підтримувати на плаву єврейську державу. Більше того, Ізраїль тоді мав менше шансів отримати американську допомогу, аніж Україна сьогодні, позаяк у нашій країні є хоча б якісь ресурси і родючі поля з достатнім зрошенням.

 Обтяжливий союзник

Однак, починаючи з 1960-их ситуація почала змінюватися, і нецікавий до цього Ізраїль, який до того ж отримував допомогу від СРСР та вирізнявся соціалістичними тенденціями, перетворився на важливого американського союзника. Після революції в Іраку в 1958 році і фактичного розпаду Багдадського пакту,  США приймає стратегічне рішення про перегляд відносин з Ізраїлем, роблячи ставку на єврейську державу як основного партнера США на Близькому Сході. До середини 60-х рр. США починає поставляти в країну наступальні види озброєнь. Розмір економічної допомоги в 1970-их роках становив близько  $2.6 млрд. в рік. У  війні Судного дня, коли Ізраїль страждав від відсутності озброєння, США організували повітряний міст через Європу, постачаючи американську зброю.

«Навіть після наочної демонстрації арабськими країнами – з ким для Америки вигідніше дружити, Вашингтон не відмовляється від підтримки єврейської держави»

Ціна підтримки Ізраїлю невдовзі стала для Вашингтона захмарною, коли через Ізраїль зіпсувалися відносини з арабськими країнами, які оголосили нафтове ембарго для країн, що підтримували Ізраїль.  Нафтова криза 1973 року стала одним з найбільших ударів по економіці Заходу, а ціна на нафту збільшилась із 3 до 12 доларів за барель. Американці змушені менше користуватись автомобілями, економити електроенергію, переходити на вугілля. Але навіть після наочної демонстрації арабськими країнами – з ким для Америки вигідніше дружити, Вашингтон не відмовляється від підтримки єврейської держави, дружба з якою ставала дедалі дорожчою та обтяжливішою.

1985 року американська допомога Ізраїлю становить вже 3 мільярди доларів, а у 1989 році Ізраїль став першою країною, визнаною основним союзником поза НАТО, беручи участь в американських військових проектах. Ізраїль отримує п’яту частину всієї іноземної допомоги США, а американський платник податків оплачує 20-25% оборонних потреб Ізраїлю. Ізраїль одержує від США майже будь-які системи озброєння, а США за них платить. Безпрецедентно і те, що ізраїльські компанії мають однаковий з американськими компаніями статус у всьому, що стосується закупівель обладнання для потреб американських збройних сил.

Допомога США не вичерпується економічною і військовою. США захищають Ізраїль від політичних і юридичних наслідків його дій в Палестині та в конфліктах з сусідами. США наклало близько 40 вето на резолюції Ради Безпеки, що могли мати для Ізраїлю тяжкі наслідки, і це лише верхівка айсберга. США вдалося відвести безліч потенційно небезпечних міжнародних реакцій на діяльність Ізраїлю. Політична ціна таких дій для США в міжнародному масштабі величезна і вимагає величезної витрати політичного капіталу. У 2019 році США навіть вийшли з ЮНЕСКО – через антиізраїльську, на думку Вашингтона, політику організації.

«Факти засвідчують, що не все в геополітиці і навіть в Америці рахується у грошах»

Підтримка Ізраїлю для Штатів – це постійно зростаючі ставки та втрати з реально вигідними партнерами – Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром та Єгиптом. З суто економічної точки зору Вашингтону вигідніше було б примирення з Іраном – другою в світі країною за запасами газу, та 4-те місце за нафтою, аніж витрачати колосальні суми на захист Ізраїлю. Але прагматичні американці, які все звикли рахувати, цього не роблять. Вони систематично фінансують смугу землі з населенням 7 млн. жителів, оточену мільярдом ворожих мусульман, і ворогують через це з арабськими нафтовими шейхами. І навіть платять за це значно вищі ціни. Факти засвідчують, що не все в геополітиці і навіть в Америці рахується у грошах.

Чим українці гірші за євреїв?

Як Ізраїлю вдалося завоювати таке особливе ставлення Вашингтона і одержувати підтримку за будь-яких умов? Всесвітня єврейська змова, таємний світовий уряд чи інші причини? Очевидно, головні фактори американської підтримки Ізраїлю не можна пояснити поширеними міфами, адже малоймовірно щоб невелика група іммігрантів змусила величезну країну десятиліттями оплачувати невигідний проект без будь якого бачення власної вигоди.

Ізраїль зумів переконати США у власній, хоч і невигідній, але потрібності Вашингтону. Це стосується і статусу «останнього оплоту демократії» на Близькому Сході, і тези про «непотоплюваний авіаносець США в Середземномор’ї», і ключ США до впливу на регіон і тд. В часи Холодної війни, коли кожна держава у якості союзника мала значення для Вашингтона й отримувала американську підтримку, Ізраїль зумів закріпити статус головного американського союзника у цій частині світу. А після її завершення Ізраїль надавав всебічне сприяння США під час операції «Буря в пустелі» проти Іраку та допомагав американській політиці в регіоні. Ідеологія та політичні цінності в цьому випадку виявилися для Штатів вагомішими за економічний розрахунок.

Приклад Ізраїлю засвідчує, що за умов правильного використання наявних ресурсів, географічного становища, геополітичної розстановки конкурентів Вашингтона, зусиль діаспори, можна навіть найсильніші держави переконати захищати маленьку країну від сильного ворога.  Якщо змогли ізраїльтяни, то можуть й українці, адже чим українці гірші за євреїв?