«Який би не був Порошенко, але він таки щось зробив» – думка, погодьтеся, дуже властива для українців із західних областей. Для тих, хто на виборах вже в першому турі завжди голосує за «менше зло». І для тих, хто підтримує того, хто «точно пройде».

Спостерігаючи за провалами нової влади, розуміючи її не зовсім українську сутність і навіть абсолютну байдужість до всього українського, вони готові змиритися зі «свинарчуками», аби тільки була «Армія.Мова.Віра». Вони закликають усіх, хто виступає проти Зеленського, єднатися довкола Порошенка, бо щиро вірять у те, що тільки він спроможний змінити ситуацію в Україні на краще.

Значною мірою тому, що сам Порошенко їх до цього підштовхує. На виборах агітує голосувати за себе, як за «єдиного прохідного». Після виборів йде у «жорстку опозицію». А на Новий рік намагається вдати «альтернативного президента», публікуючи на своїх телеканалах своє привітання зі святом замість традиційного привітання глави держави.

Критикує президента Зеленського за відпочинок в Омані у час, який той міг би присвятити роботі. Фактично звинувачує його у державній зраді через звільнення колишніх беркутівців задля обміну полоненими й через домовленості з РФ щодо транзиту й купівлі російського газу. Перед зустріччю в Нормандському форматі виходить на Майдан, щоб не дозволити новому гарантові привести Україну до капітуляції через так звану «формулу Штайнмаєра», Мінські угоди й особливий статус Донбасу. Звинувачує Зеленського в тому, що партія кума Путіна Віктора Медведчука завела до Парламенту велику фракцію. Переконує, що новий глава держави підриває євроатлантичну інтеграцію України, руйнує «міжнародну проукраїнську коаліцію», намагається знищити волонтерів, здискредитувати вояків АТО і пограбувати Україну через відкриття ринку землі… Список можна продовжувати.

Таким чином, пояснює керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов, Порошенко намагається взяти на себе роль лідера опозиції, який очолить країну після відставки чи падіння Зеленського. Втім, за словами політолога, суть у тому, що «опозиційність» Порошенка є особистою, а не політичною.

«Порошенко дуже вразливий в особистому плані. Поразка на виборах для нього була особистим приниженням і він це не вибачив. Тому зараз він критикує Зеленського за все, що той робить. Навіть за те, що він робив сам впродовж п’яти років і обіцяв зробити після виборів. Порошенко сподівається нагнати якомога більше негативу і завдяки цьому взяти реванш у Зеленського», – каже Золотарьов.

Так, зазначає експерт, критикувати Зеленського за спроби реалізації Мінських угод дійсно є сенс, адже вони шкідливі для України. Втім, з боку Порошенка така критика виглядає щонайменше дивною, адже сам Порошенко ці Мінські угоди і підписав. Рівно як і особливий статус Донбасу, який він намагався закріпити у Конституції в 2015 році (тоді під Верховною Радою загинули четверо нацгвардійців), та уже згадану «формулу Штайнмаєра», про яку він домовився на нормандській зустрічі 20 жовтня 2016 року у Берліні.

Порошенко про “формулу Штайнмаєра”. Берлін. 20 жовня 2016 року.

«Так само і з відпочинком Зеленського на свята, – продовжує Золотарьов. – Порівнювати Оман із Мальдівами Порошенка – те саме, що порівнювати відпочинок у Східниці із відпочинком у Куршавелі…Але ситуація схожа і вона, ясно що, грає не на руку Зеленському».

Можна нагадати і те, куди поділися всі інші «беркутівці», причетні до вбивств на Майдані: за влади Порошенка їх просто відпустили в Росію.

Так, 17 листопада 2015 року Київський суд змінив запобіжний захід на «домашній арешт» для командира  львівського «Беркуту» Ростислава Пацеляка, який віддавав накази 19-го лютого щодо розгону ходи в центрі Києва (поранено більше 100, загинуло троє). 2 грудня 2015 року Печерський районний суд Києва відпустив з-під варти під домашній арешт колишнього командира харківського “Беркута” Владислава Лукаша. 6 квітня 2017 звільнили від утримання під вартою беркутівця Гончаренка, підозрюваного у щонайменше трьох вбивствах 18 лютого 2014 у Кріпосному провулку. Ще трьох беркутівців відправили під домашній арешт. Всі вони до кінця квітня 2017 втекли до РФ. І навіть після цього 20 вересня 2017 року під домашній арешт відпустили чергового «беркутівця» Лободу.

Крім того, за Надію Савченко у 2016 році Порошенко віддав двох кадрових російських військових, які були найкращим підтвердженням акту російської агресії. А задля обміну полоненими в грудні 2017 року відпустив вісьмох одеських сепаратистів.

За п’ять років президентства Порошенко так і не спромігся заборонити торгівлю з РФ. І більше того – сам торгував з РФ. Ще в 2016-му ДФС публікувала документи, відповідно до яких низка підприємств, пов’язаних із Порошенком, забезпечує РФ товарами на суму близько 30 мільйонів доларів у рік. У 2019-му з’явилася інформація, що одна з компаній Головнокомандувача торгувала з агресором навіть під час воєнного стану. А згодом дані про те, як Порошенко сприяв виробництву зброї в РФ через вивіз високоякісного кварциту з України.

І хоча зараз Порошенко називає можливу купівлю російського газу капітуляцією…

…у 2017-му, будучи президентом, він не вбачав у цьому нічого поганого. Навпаки, казав, що купувати російський газ – важливо, адже так можна знизити тарифи.

А в 2018-му голова «Нафтогазу» Коболєв, який перебуває на цій посаді й сьогодні, звітував, що влада вже навіть запланувала купівлю російського газу.

 

Можна згадати й про те, як Порошенко впродовж каденції переслідував волонтерів і ветеранів війни, звинувачуючи їх, зокрема, в організації вибуху на протесті під ВРУ в 2015 році. Як обіцяв відкрити ринок землі після виборів. Як призначив Медведчука до гуманітарної підгрупи на перемовинах у Мінську, зробив його «неформальним послом України в РФ», дозволив скупити телеканали й віддав йому ринок скрапленого газу.

І як фактично знищив лояльність США до України, відкрито підтримавши на виборах кандидатку від демократів Хіларі Клінтон, яка зрештою програла республіканцеві Дональду Трампу.

 

А про свинарчуків, Гонтареву у Нацбанку і Роттердам+ нагадувати додатково, очевидно, не має сенсу.

«Скидається на те, що Зеленський – це трохи вдаліша версія Порошенка, – коментує Андрій Золотарьов. – Костюм хоча б попрасований, а дії, здебільшого, ті самі, що й у попередника. Тому в Порошенка немає політичної опозиції до Зеленського, як до президента, який скоює якісь антидержавні дії. У нього є лише особиста опозиція до людини, яка його принизила. Це й пояснює, чому Порошенко критикує Зеленського за те, що сам робив чи збирався робити».

«Характеризуючою рисою Порошенка є його лицемірство, – додає політтехнолог Олександр Кочетков. – Сьогодні каже і робить одне, завтра – абсолютно протилежне. І це в ньому органічно поєднується, виглядає абсолютно щирим. Він звинувачує Зеленського в капітуляції, хоча сам започаткував цю капітуляцію. Тому й опозиціонером його називати не можна. І політиком в принципі. Він був і залишився лише бізнесменом. При чому того старого, пострадянського ґатунку, із 90-х. Якщо його кишені вигідно бути в опозиції – буде там. Якщо завтра стане вигідно підтримувати Зеленського – підтримає, ще й заявить, що завжди був такої думки. Фарисейство, лицемірство і пошук власного зиску – оце вся суть Порошенка».

Політологи сходяться на тому, що Порошенко намагається переконати суспільство, начебто він – єдина альтернатива Зеленському. Застосовує для цього різноманітні технології і сподівається повернути владу. Але в результаті, кажуть експерти, безальтернативним Порошенко робить самого Зеленського.

«У політтехнології цей прийом називається «дохла кішка», – пояснює Андрій Золотарьов. – Якщо тебе бентежить якийсь процес – треба долучити до нього токсичну фігуру. Якщо до опозиції долучити токсичну фігуру – опозиція стане токсичною для суспільства, навіть якщо матиме обґрунтовані претензії до тих чи інших дій влади. Отак зараз із Порошенком. Якби він хотів політично опонувати Зеленському, хотів виправляти якісь його помилки, то сам би відійшов у сторону, хоча б на якийсь час. Але він працює навпаки – намагається очолити всі протести, зробити вигляд, що всі протести проти Зеленського – це протести «за» Порошенка, або ж що ніхто крім Порошенка не здатен змінити щось в Україні на краще. Насправді ж він таким чином робить Зеленського безальтернативним. Бо люди розуміють, що Порошенко – це ще гірше».

У такій ситуації, за словами експертів, стає зрозуміло, чому влада починає робити кроки у відповідь на образи й погрози з боку Сергія Пояркова чи Марусі Звіробій. Зеленському просто вигідно, щоб Порошенко уособлював лідера опозиції. Бо в такому разі ця опозиція не матиме жодного шансу на успіх.

«Доки буде Порошенко на майданах, доти вони не матимуть жодного успіху, нехай навіть будуть підстави для цих протестів, – додає Олександр Кочетков. – Порошенко стільки разів кричав «Зрада!», що цілком ймовірно, коли ця зрада реально станеться на наступних нормандських зустрічах, суспільство не сприйме і не повірить. Тому кожна політична сила, яка є в опозиції, повинна визначитися: за Україну чи з Порошенком. Інакше, нічого доброго очікувати не доведеться».

Яна Федюра, “Вголос”