Епатаж – це продуманий скандальний вибрик або зухвала, шокуюча поведінка, що суперечить прийнятим у суспільстві правовим, моральним, соціальним та іншим нормам. Зазвичай розглядається суспільством як непорядна, недостойна чи нерозумна поведінка. Саме завдяки епатажу президент Зеленський здобув певну частину власного рейтингу як перед виборами, так і після них. Проте у його команді є троє осіб, які теж регулярно відзначаються різного роду витівками. Мова йде про Олександра Дубінського, Кирила Куницького та Максима Бужанського, які регулярно стають чи не центральними фігурами у різного роду скандалах.

Їхні дії провокують українців на обговорення. Одні у їхніх діях бачать «руку Коломойського», інтереси якого ці депутати нібито представляють, інші впевнені у банальній недолугості самих нардепів.

То у чому причина такої поведінки трьох народних обранців, яка роль олігарха Коломойського і цій ситуації та що із цим може вдіяти Володимир Зеленський? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли політтехнолог Олександр Антонюк, політолог Кирило Молчанов і політтехнолог Тарас Загородній.

Чому вони так себе поводять?

Олександр Антонюк:

Ігор Валерійович дав таку команду

Вони так себе поводять тому, що Ігор Валерійович дав таку команду. На моє переконання, це витівки Коломойського, оскільки Дніпропетровський клан любить таким чином тримати в тонусі своїх колег, підопічних або експартнерів. Не слід забувати, що Зеленський був бізнес-партнером Ігоря Коломойського. Також зрозуміло, що в олігарха є якісь свої певні інтереси у плані керівництва держави чи частини ресурсного пирога, який зараз представляє собою Україна. Тому я розумію, що це дестабілізація ситуації всередині фракції «Слуги народу». Саме це і є одним із завдань цієї «трійці». Також це все відбувається не без співпраці із іншими фракціями, які наразі перебувають в опозиції.

Кирило Молчанов:

Дубінський, Куницький і Бужанський просто представляють одну із груп впливу, котра панує в уряді. Вся ця ситуація – це внутрішньофракційний конфлікт. У команді президента є представники різних «груп за інтересами» і вона зовсім не є монолітною. Таким чином Дубінський з Бужанським представляють групу Коломойського, а в нього конфлікт із групою інших «гранітоїдів». От тому вони постійно і сваряться між собою.

Тарас Загородній:

Їх надихнув Шарій

По-перше, я би не поспішав на 100% стверджувати, що ці депутати «ходять» під Ігорем Коломойським. Як то кажуть, я «свічку не тримав», тому не можу казати напевно.

По-друге, якщо говорити про причини такої поведінки, то я не виключаю, що багатьох політиків надихнув успіх партії Шарія, яка, фактично, нічого не робила і здобула свої понад два відсотки голосів. Тому Куницький, Дубінський і Бужанський можуть таким чином започатковувати новий політичний проект. Такий сценарій, мені здається, відкидати не можна.

Як слід поступити Володимиру Зеленському у такій ситуації?

Олександр Антонюк:

Ми говоримо про «Слуг народу», тому, на мою думку, в такому випадку Зеленський мав би робити вигляд, що він на це не звертає увагу. Він мав би ставитись до цього максимально спокійно у публічному плані.

А по факту, президенту варто було б проводити різного роду консультації зі своєю фракцією і пробувати їх об’єднати, обходячи тих людей, про яких іде мова. Проблема цих людей полягає не в тому, що їх є таких троє, а в тому, що група впливу, яка не контролюється Офісом Президента, складається орієнтовно із 60-ти осіб, як стверджують чутки із самої фракції. Ми розуміємо, що якщо у разі чогось із монобільшості «випаде» 60 осіб, це суттєво ускладнить процес прийняття рішень, а відповідно створить усі умови президенту Зеленському виходити на співпрацю з іншими фракціями. А це не зовсім входило в плани Володимира Олександровича. Я маю на увазі «Батьківщину», «Голос» тощо.

Кирило Молчанов:

З точки зору президента, Володимир Зеленський вже давно був повинен зібрати свою фракцію і узгодити  офіційну політичну позицію хоча б по усіх ключових питаннях. Бо іноді складається враження, що в Офісі Президента кажуть одне, в уряді розповідають зовсім інше, а в парламенті взагалі третє.  У команди президента банально немає єдиної позиції щодо ситуації із Мінськими домовленостями: чи буде їх виконувати Україна, чи буде якийсь інший варіант, чи замороження конфлікту – не відомо. Відсутність єдиної партійної лінії, яку президент мав би сформувати ще перед тим, як іти до влади, викликає дуже багато питань. А такої лінії немає і кожен говорить, що хоче. І взагалі, складається враження, що Зеленський починає втрачати контроль над Верховною Радою.

Що реально може зробити Зеленський?

Олександр Антонюк:

Враховуючи, що в руках Зеленського є ДБР, Генпрокуратура, НАБУ та інші правоохоронні органи, мені здається, що ці «класичні» методи для нашої країни можуть спрацювати. Ми ж розуміємо, що хоча б один із цих трьох осіб – людина не свята. Можливо, Зеленський десь і приструнить цих депутатів, але він точно не вирішить проблему. Тобто, він може зняти певну симптоматику, але точно не зніме структурний елемент, присутній у його команді. Сама фракція формувалась нашвидкуруч із людей, яких рекомендували. Це означає, що монобільшість, яка прописана під брендом «Слуги народу», зовсім не є такою монолітною, як це подавалось на початку виборчої кампанії.

Я би не робив із всього вищесказаного трагедії. При правильному підході та комунікаціях, співпраця з опозиційними силами може підсилити самого президента. Співпраця з «Голосом», «Батьківщиною» чи частково із «ЄС» може допомогти Зеленському вибудувати консолідуючу політику, яка дозволить набирати 270, а може й 300 голосів.

Тому для того, аби обійти різні групи впливу Коломойського і Авакова Зеленському треба компенсувати відсутність оцих 60-ти голосів представниками інших партій, а це може піти на користь Україні.

Кирило Молчанов:

Сьогодні механізмів впливу, в принципі, є не так вже й багато. Позбавити мандату цих депутатів не можна. Просто тиснути авторитетом – побачимо, як це буде виходити у гаранта. Тиснути на депутатів силовиками, Генпрокуратурою чи ДБР – теоретично це можливо, але на практиці ми бачимо, що, наприклад, новий Генпрокурор нічого не робить. Тому важко сказати, чи є якісь дієві інструменти, за допомогою яких можна здійснювати тиск на народних обранців.

Зеленський може продовжувати гнути свою лінію і стверджувати, що всі вони тримаються на його особистому рейтингу. Тобто, фактично, він може лише говорити, але  нічого зробити їм не може. Президент не має механізмів, як впливати на депутатів.

Тарас Загородній:

Максимум, що можна зробити, це вигнати їх із фракції. Але оскільки вони мажоритарники, то і тут з ними нічого не зробиш. Це міг би бути єдиний варіант такого відмежування від цих депутатів, але я думаю, що Зеленський такого не зробить. Президент, на мою думку, буде витримувати баланс у цій ситуації, бо, якщо придивитись, то ми зрозуміємо, що ці троє не переходять «червоні лінії». Тобто, конкретно Зеленського вони не чіпають, у всякому разі, в публічному просторі. Вони висловлюють більше претензій до уряду, але у президента є ще більше питань до кабміну, на які міністри не можуть дати відповіді.

Роман Гурський, ІА «Вголос»