В заручниках у чеченців

У серпні 1996 року у дагестанському містечку Хасав’юрт ослаблена та втомлена від непопулярної війни єльцинська Росія погодилася на мир з лідером чеченських збройних формувань Асланом Масхадовим. Угода про припинення бойових дій була підписана після успішної бойової операції  чеченських військ, які встановили контроль над містами Грозний, Аргун, Гудермес, і цим кроком Москва фактично надавала Чечні незалежність.

Хасав’юртські угоди  завершили Першу чеченську війну, що тривала майже два роки та стали по суті визнанням Росії власної поразки. Ці угоди передбачали спочатку розведення військ, припинення воєнних дій, а потім і повне виведення з території Чечні російської армії. Питання юридичного визначення стосунків між Російською Федерацією та Чеченською республікою відкладалося на 5 років. Це означало фактичне визнання  Москвою незалежності Ічкерії і втрату контролю над її територією, хоч і на умовах формальної “реінтеграції”. Чеченські громадяни отримали право їздити по всій території Росії, внаслідок чого в російських містах з’явилася чеченська мафія, поширилася практика взяття заручників і вимагання грошей, жертвами яких ставали навіть журналісти Віктор Петров, Бріс Флет і Світлана Кузьміна, які були викрадені під час дії Хасав’юртських угод.

Вся влада в Чечні опинилася в руках ватажків чеченських сепаратистів та польових командирів, які невдовзі поширили свою владу і на всю територію республіки, яка під час війни контролювалася федеральними військами, і де  діяла лояльна до  центральної влади адміністрація. Де-факто, в Чечні виникла бандитсько-ісламістська республіка зі зруйнованою економікою та втечею половини населення. З усіх галузей економіки в Чечні працювало лише три – викрадення та торгівля людьми, торгівля наркотиками та контрафактним бензином. За різними оцінками в рабство до чеченських бойовиків потрапило  майже 50 тисяч людей. Чеченські “республіканські суди” почали судочинство за середньовічними нормами шаріату, які активно практикували винесення смертних вироків, відрубування рук та виколювання очей.

На думку пересічних росіян, Чечня де-факто виграла цю війну: чеченці масово понаїхали в Москву та інші російські міста, монополізували торгівлю, розгорнули свої торгові точки, які кришувалися етнічними кримінальними структурами, а поліція просто боялася їх чіпати.  В російських містах чеченці створили діаспори для прикриття наркоторгівлі та рекету. Чечня перетворилася на розсадник криміналу, злочинності і стала раковою пухлиною для країни, а воєнізовані чеченські рекетири обкладали даниною жителів навіть віддалених російських регіонів. В Росії добре знають, що якщо у росіянина виникли проблеми з чеченцями – то вони завжди будуть вирішені на користь чеченців.

Незважаючи на зруйновану систему освіти та охорони здоров’я, колапс інфраструктури, чеченські бойовики виношували плани поширення своєї шаріатської влади на весь Північний Кавказ та створення Кавказького Емірату, що врешті і вилилося у вторгнення загонів Шаміля Басаєва в Дагестан та Другу чеченську війну, яка поклала край подальшій реалізації “Формули Штайнмаєра по-чеченськи”.

Чеченський сценарій для Донбасу

Фактично, умови Хасав’юртських угод, які Росія була змушена підписати, дуже нагадують нав’язану Україні сумнозвісну “формулу Штайнмаєра” з її пунктами про розведення військ, визнання Україною військових формувань сепаратистів у вигляді “народної міліції” та легітимності влади бойовиків після “виборів”, статус демократичності яких визначатиме ОБСЄ. Хоча військовий експерт Олег Жданов зауважує: “У 2018 році Росія фактично витіснила з місії ОБСЄ представників Європи. Було кілька підривів, напади на екіпажі з європейцями. У результаті в місії ОБСЄ залишилися представники Казахстану, Білорусі, Сербії,  підконтрольних Росії. Їм не можна довіряти”.

Кремль сьогодні нав’язує Україні формулу колишньої російської капітуляції більш ніж двадцятилітньої давності

Фактично, Кремль сьогодні нав’язує Україні формулу колишньої російської капітуляції більш ніж двадцятилітньої давності, яка не тільки не зупинила насильства, але й перетворила всю країну на територію чеченського терору. Це на довгий час законсервувало воєнний стан в Ічкерії, з якої були виведені російські війська, однак залишилися озброєні групи повстанців, які стали справжнісіньким розсадником безкарного криміналу.

В разі реалізації «хасав’юртського сценарію» в Україні, на Донбасі утвориться непідконтрольна Києву кримінальна республіка, де пануватиме анархія, бандитизм та ідеологічне мракобісся, і правитимуть нові гіркіни, гіві, мотороли і захарченки. Користуючись легальним статусом та відкритими кордонами, це російсько-терористичне утворення підтримуватиметься Путіним та буде поширюватися на інші російськомовні регіони України.

Так само, як весною 2014 року, Донбас стане тим плацдармом, з якого бойовики перевозитимуть зброю, вибухівку та боєприпаси до Харкова, Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Херсона та Миколаєва, формуватимуть там нові шпигунські мережі і структури. Донбаські бойовики безперешкодно здійснюватимуть агітацію ідей “русскава міра” – адже Зеленський вже заявив, що Україна повинна “услишать Донбас”. Після так званої “реінтеграції”, сепаратисти будуть поширювати свій ідеологічний та кримінальний вплив на інші регіони, доки з Криму та з РФ не підійдуть на підмогу основні російські війська. Це зумовить ситуацію, коли не Україна поверне Донбас, а Донбас пошириться на всю Україну.

Сьогодні, Путін хоче, щоб Донбас, став такою собі українською Чечнею, яку Києву доведеться задобрювати постійними фінансовими вливаннями, інвестиціями та вседозволеністю у внутрішній автономії. Нашпигований зброєю регіон та ще більш знахабнілі, аніж в роки Януковича, донецькі клани, будуть впливати на зовнішньополітичний курс України та руйнувати демократичні реформи, унеможливлюючи будь-яку євроінтеграцію.

Чи пролягатиме шлях примирення України з сепаратистськими територіями за нав’язаною Кремлем хасав’юртською чеченською моделлю, яку сьогодні намагаються подати як європейську формулу Штайнмаєра (патріотичні сили називають її не інакше як “формулою Путіна”, який мав вирішальний вплив на її формування), чи відбудеться за проукраїнським сценарієм, – залежить від волі та розуміння ситуації президентом Зеленським. Однак нова влада чомусь наполегливо намагається імплементувати цю іноземну формулу, ігноруючи і попередні сумні результати втілення подібних “сценаріїв миру”, і всі минулі спроби досягти домовленості з Росією, які завжди закінчувалися віроломством Кремля.