Після опублікованої стенограми розмови між українським та американським керівниками, президент Трамп записав передвиборчий ролик, героями якого є екс-президент Порошенко, колишній прем’єр-міністр Яценюк та президент Зеленський. Згодом журналісти Politico зазначили, що колишній спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер міг лобіювати поставки Україні протитанкових комплексів Javelin, бо працював на виробника.

Та і це ще не все. З’ясувалось, що українська влада, зокрема Порошенко та Яценюк, могли бути причетними до виборчого процесу в США у 2015 році.

Ще раніше, у 2002 році,  Україна вляпалась у міжнародний скандал із «кольчугами». Тоді через це українська влада навіть змінила вектор розвитку із прозахідного на проросійський.

Чому одна із найбідніших країн світу  так часто стає фігурантом світових скандалів? Про це ІА «Вголос» запитало у філософа Сергія Дацюка, політолога, публіциста Володимира Цибулька, політтехнолога Ярослава Макітру та військового експерта, екс-працівника Генштрабу Олега Жданова.

Чому Україна, яка наразі не має  жодного впливу на глобальні процеси, потрапляє у міжнародні скандали?

Сергій Дацюк:

Бо ми не маленька країна. Ми – фронтир на євразійському континенті. Через це дуже важливим для міжнародної політики є контроль над Україною. А тому ми потрапляємо і нас втягують у різноманітні світові скандали, оскільки ми є великим та важливим шматком землі. А у кризовому світі великі зміни виникають у ключових точках. Таких точок у світі не багато. Це – Україна, Ізраїль, Сирія. Це ті світові точки, де стикаються великі інтереси. Раніше такими були Балкани – «порохова бочка» Європи, поки вони не були фрагментовані на маленькі республіки. Щось подібне зараз відбувається у Сирії та в Україні. Зараз ми переживаємо цей період фрагментації. Він для нас виклик. І якщо ми зможемо бачити нашу країну, як єдине ціле – вона залишиться. Не зможемо – нас поділять світові гравці.

Нами грають світові лідери, як пішаками, у своїх меркантильних інтересах

Крім того у нашій ментальності немає установки називати речі своїми іменами. Це – наша карма. Скажімо, не багато країн це дозволяє собі робити. У Європі – це хіба Британія чи Німеччина. Наша проблема, що нами маніпулюють через двоїстість. Ми самі, як держава, ще не визнали, що у нас триває війна. Через це нам кажуть: «а то у вас війни немає? То давайте на рівні ПАРЄ вирішувати усі ваші внутрішні проблеми»; «у вас не полонені, а заручники? Якщо так, то на них і не розповсюджуються світові норми щодо військовополонених». І так постійно. У великій політиці відбувається те саме. Українські президенти, відчуваючи свою меншовартість у стосунках із сильними світу цього, теж не називають речі своїми іменами. Бо розмова Зеленського із Трампом – це розмова підлеглого із своїм шефом. Аналізувати потрібно позиції. І позиції, зайняті нашими президентами, зокрема і теперішнім, – негідні. Теперішній гарант підтакує, погоджується та не проводить українську політику. І поки у нас не буде проукраїнської позиції, ми не називатимемо речі своїми іменами, ми і надалі потраплятимемо у подібні скандали. У нас немає звички займати свою непримиренну українську позицію, а тому нами грають світові лідери, як пішаками, у своїх меркантильних інтересах.

Володимир Цибулько:

 Україна не має зараз власної інформаційної стратегії та присутності у світі. Україна – це молода держава, котра не встигає за світовими тенденціями. Тут є наша слабкість, котру експлуатують інші держави світу.

Бо потрапити у чужий скандал – це не проблема. Проблема – це зробити висновки і більше не повторювати цього, а грати свою роль. А у нас ще немає звички нав’язувати іншим власний сценарій.

Ярослав Макітра:

Теперішній конфлікт у США та роль у цьому України дійсно став топ-темою на сторінках американських та світових ЗМІ.  Україна потрапляє у такі ситуації та конфлікти через своє геополітичне розташування. Ми знаходимось у центрі Європи. Ми перебуваємо біля Росії та століттями намагаємось позбутись впливу Москви на Київ. Ми  робимо той чи інший геополітичний вибір, він часто у нас змінюється. Це тому, що ми стоїмо на стику між західною цивілізацією та «рускім міром». Для США ми цікаві тим, що Україна – це головний фактор стримування Росії та боротьби проти Москви. І це в сумарному рахунку призводить до того, що країни Європи та США та їхні політики мають в Україні свої інтереси. Тут є їхній бізнес. І це – основна причина, чому американців та громадян інших держав так притягує Україна.

Тобто Україна усім цікава через корупцію?

Ярослав Макітра:

Та олігархічна модель, котра вибудувана в нашій державі, призвела до того, що Україна – це дійсно держава, зручна для корупційних схем. Тут політики та бізнесмени з Європи і США відмивають космічні корупційні кошти. Це відбувається таким чином: є певний грантовий проект Європейського союзу чи Сполучених Штатів Америки для допомоги Україні, наприклад у розвитку демократії. Потім ці гроші потрапляють у нашу країну і тут вони розкрадаються між європейцями та нашими політиками. Україна – це зручний майданчик, коли сюди виділяються значні кошти начебто на боротьбу з тою самою корупцією. Згодом ці ж кошти розкрадаються. Ця модель пропрацьована роками. От тому Україна  так часто втягується у подібні скандальні ситуації.

Завдяки чому тоді Україна існує?

Олег Жданов:

Зараз наша країна існує з двох причини. Перша – це внутрішня складова. Бо у нас зараз є нація та суспільство, яке може повстати та поставити питання рубом: ми виходимо на Майдани та змінюємо неугодну владу. Але згодом та ж сама влада повертається і знову відновлює злочинну систему і це не змінюється чомусь ніяк. От зараз, коли нібито є нові обличчя, стало зрозумілим, що кланово-олігархічна система буде збереженою в Україні. Очікування знову невиправдані. Як наслідок – у суспільстві з часом знову наростатиме протест. І завдяки цьому протесту ми і існуємо.

До того ж ті самі олігархи не хочуть втрачати свою вотчину: вони тут заробляють і їм не потрібно ділитись з іншими. А тому вони готові продовжувати укріплювати державність України, щоб продовжувати на цьому заробляти.

«Світовим гравцям потрібні «сірі» країни, які можуть взяти на себе усю брудну роботу.

Друга – це зовнішня складова. Вона зумовлена тим, що навіть таким монстрам у міжнародній політиці, як США, Великобританії та іншим країнам ЄС потрібні такі «сірі» країни, які можуть взяти на себе усю брудну роботу. Це стосується відкатів, відмивання грошей, «чорного ринку» продажу озброєнь. Саме тому ми і є. Бо з одного боку, ми потрібні їм у тому вигляді, в якому ми є. Але цю ганьбу світових корупційних скандалів та політичних вигод потрібно припинити.

Хто винен у тому, що Україна стала «сірою зоною»?

Олег Жданов:

На жаль, у нас немає державних діячів при владі, котрі б відстоювали інтереси держави Україна та робили з нашої країни суб’єкт міжнародного права, а не об’єкт. Усі наші керманичі пристосовуються до обставин, а головна їх мета – це заробляння грошей. Від цього і потерпає статус України.

Сьогодні на міжнародній арені Україна не має ні статусу, ні авторитету. І кожного разу ці намагання наших державних чиновників заробити якомога більше грошей призводить до того, що Україна, як держава, потрапляє у скандали. От останній – це історія із «Джавелінами». Виявляється за це могли брати і «відкати». Це – жахливо.

Це можна якось змінити?

Олег Жданов:

Лише в один спосіб. На чолі країни має бути людина, котра ставитиме державні інтереси вище своїх. Бо у наших керманичів та олігархів бажання власної наживи завжди стояло на порядок вище, ніж статус України у світі. А тому маємо, що маємо.