У політичній ситуації, яка склалась навколо російсько-української війни, дуже багато різних держав і лідерів висловлюють підтримку Україні. Великобританія готова брати участь у переговорах в рамках Мінських домовленостей, президент США Дональд Трамп особисто обговорив ці питання із Володимиром Зеленським, а у пресі все частіше згадується Балто-Чорноморський союз, який теж може укріпити наші позиції у війні з Москвою. Крім того, днями Країни Вишеградської групи, до якої входять Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина, також похвалили Зеленського у питаннях забезпечення миру.

Росія – серйозний ворог, це очевидно, тому нам необхідна підтримка сильних союзників. Це можуть бути як окремі країни, так і їхні об’єднання. То яка перспектива «дружби» із подібними союзами, від кого ми можемо отримати реальну допомогу у війні та що для цього необхідно? Про це журналіст ІА «Вголос» спілкувався із міжнародним експертом Юрієм Олійником, військовим експертом Олегом Ждановим і Главою Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром Фесенком.

Чи можемо ми розраховувати на підтримку від країн Будапештського формату?

Юрій Олійник:

Ці країни не зможуть нам допомагати так, як би ми цього хотіли. Звісно, ніхто своїх солдатів на війну посилати не буде, але буде більше технічної і матеріальної підтримки. Найголовніше тут те, що Британія і США будуть брати участь у переговорах з РФ і вони точно займатимуть більш проукраїнську позицію. У переважній більшості інтереси цих країн розходяться із інтересами Москви.

Також було б чудово, якби Штати і Британія стали учасниками Нормандського формату. Можливо, за нашою спиною вони будуть продовжувати торгівлю із РФ, але не масштабно, оскільки у них зараз є дуже мало спільних інтересів із Росією, ніж у Франції та Німеччини.

Коротше кажучи, «ворог мого ворога – мій друг» – це найбільш адекватний сценарій розвитку подій.

Олег Жданов:

Ми за 6 років жодного разу офіційно не звернулись до Будапештського меморандуму. Ми не висловили свою політичну позицію і не висунули вимогу підписантам про ті гарантії, які там прописані. Йдеться, звичайно ж, про територіальну цілісність і суверенітет нашої держави. У цьому меморандумі все дуже чітко прописано і якщо б ми задіяли усі умови цього документу, я думаю, що Україна мала б успіх у боротьбі із Росією. Ба більше, я вважаю, що досі вже б навіть був якийсь результат. Але ми самі ігноруємо власні можливості.

Володимир Фесенко:

Немає ніякого Будапештського формату! Всі ці розмови про Будапештський меморандум ніякого реального фону не мають. Були підписанти у середині 90-х років минулого століття, які зобов’язались гарантувати безпеку України. Тепер ми маємо ситуацію, в якій один із цих підписантів, Росія, сама грубо порушила український суверенітет і умови цього меморандуму. Тому немає ніякого Будапештського формату і всі розмови про його повернення, на мій погляд, є ілюзією. Частина країн, які підписували меморандум, допомагали і допомагають Україні, але вже без прив’язки до Будапештського формату.

Країни Вишеградської групи можуть допомогти Україні?

Юрій Олійник:

Звичайно, нам треба розвивати наші стосунки із Вишеградською групою. Ми можемо сподіватись на їхню підтримку, оскільки ці країни раніше перебували у зоні впливу Радянського Союзу. Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина чудово розуміють загрозу, яку несе Росія, але вони не є достатньо потужними державами, аби повністю зупинити Росію.

З іншого боку, покращення відносин із цими державами буде міцним фундаментом технічної співпраці, розвитку наших Збройних сил і взаємопідтримки у сфері оборонного виробництва.

Олег Жданов:

Будь-який формат запрацює зовсім по-іншому, якщо Україна висловить свою чітку позицію. У нас сьогодні немає офіційного визнання того, що відбувається на сході України і в Криму. Світ не може реагувати. У нас всі питають: «Що там у вас?». Мовляв, у нас там банд-формування, а хто вони такі і звідки  – нікому невідомо. Те, що їх підтримує Росія фінансами і зброєю, ми визнали. Тут ми навіть подали позов до трибуналу Гааги. І що тепер виходить, що ми визнаємо цей конфлікт внутрішнім?

У Вишеградській четвірці три країни із чотирьох підтримують нас у протистоянні з Росією. Звісно, окрім Угорщини. Віктор Орбан зараз у такій ситуації, що він або запустить механізм розвалу Європейського Союзу, або він так і не стане політиком наднаціонального масштабу. В Угорщині Москва зараз будує собі базовий центр диверсійної діяльності на просторах ЄС.

Володимир Фесенко:

Вишеградська група – це регіональне утворення. Це нібито реальна організація, але вона не має прямого відношення до наших проблем. До того ж статус і вплив цієї групи не є таким великим, як наприклад у НАТО чи Євросоюзу. От саме дві останні організації нам дійсно допомагають, а Вишеградська група – це регіональна організація країн, які входять до ЄС. Тому ключову роль тут грає саме Європейський Союз.

Взаємодія із Вишеградською групою, звісно, має для нас значення, цим треба займатись, але це невирішальний чинник. Це скоріше елемент взаємодії з окремими країнами ЄС.

Наскільки перспективний Балто-Чорноморський союз у цьому плані?

Юрій Олійник:

Це певний варіант, який підходить і іншим країнам. Це вигідно і Польщі, і Румунії, наприклад. Це також добре для країн Балтики, Білорусі, яка зараз повністю перебуває під впливом Москви, Швеції та південного Кавказу. Всі ці країни є сусідами Росії, тому вони є найбільш адекватними союзниками України. Вони відчувають на собі загрозу та агресію Путіна.

Для акумуляції більших ресурсів необхідно об’єднати у союз усі країни цього регіону.

Володимир Фесенко:

А що це таке? Він існує? Це теж вигадки! Як немає Будапештського формату, так немає і Балто-Чорноморського союзу. Що це за організація? Де вона утворена, де її штаб-квартира? Ми розмовляємо про те, чого в реальності немає.

Хто ж нам дійсно може допомогти і що для цього необхідно?

Юрій Олійник:

На даний момент найбільш реальним варіантом для України є Будапештський меморандум, але для цього потрібна чітка політична воля керівництва нашої держави. Також мають добре працювати усі наші дипломати. Я вважаю, що США і Британія могли б не тільки забезпечувати нам різного роду підтримку, а й брати участь у всіх переговорах між Україною і Росією. Як я вже казав, Німеччина і Франція мають набагато більше спільних інтересів із Москвою, ніж Туманний Альбіон і Америка.

А в перспективі нам зможе допомогти і Балто-Чорноморський союз, але для цього треба час і робота у цьому напрямку.

Олег Жданов:

Нам треба прийняти політичні рішення і визнати події у Криму та на Донбасі збройною агресією Росії

Україні потрібно шукати підтримки у себе. Як то кажуть, «порятунок людини, яка тоне, – справа рук самої людини, яка тоне». Справа в тому, що в Україні сьогодні немає необхідних претензій до Російської Федерації. Навіть ситуацію із Кримом ми формулюємо як анексію, хоча резолюція ООН рекомендує нам визнати анексію Криму збройним конфліктом між Україною і Росією. У нас відібрали півострів за допомогою збройних сил РФ, а нам Петро Олексійович п’ять років розповідав, що ООН це визнала, а нам цього не треба. Ні, поки ми не визначимо свою чітку позицію стосовно усіх подій на міжнародній арені, доти світ не зможе відреагувати на ці події. Тому нам треба прийняти політичні рішення і визнати події у Криму та на Донбасі збройною агресією з боку Росії. Росія – сторона конфлікту і у нас немає внутрішньої громадянської війни, як про це розповідає Москва. Тоді будь-який формат, як я вже зазначав, запрацює у зовсім іншій парадигмі.

Володимир Фесенко:

Нам вже допомагають Євросоюз і НАТО. З боку ЄС є співпраця в рамках  угоди про асоціацію. Це можливості торгівлі, через що наш товарообіг із Євросоюзом суттєво зріс за останні роки. ЄС сьогодні є найбільшим торгівельним партнером України. Також є багатомільярдна технічна і фінансова допомога як безпосередньо від Єврокомісії, так і по лінії ЄБРР. Крім того є технічна допомога із здійснення певних реформ: від децентралізації до створення патрульної поліції. Є радники ЄС, які допомагають Україні зокрема в імплементації європейського законодавства в Україні. По-різному оцінюється їх користь, але головне – це фінансова, структурна і політична допомога.

Німеччина і Франція є учасниками переговорів у Нормандському форматі за дорученням Європейського Союзу, це теж політична підтримка. ЄС і США – це два головні гравці, які стримують російську агресію проти України. Якби їх не було, то ми б зіткнулись і набагато більшими проблемами.

Що стосується НАТО, то вони найбільше допомагають нам у формуванні та модернізації збройних сил, в навчанні українських військових. Позитивні наслідки такого навчання ми побачили у 2016-му році в успішних бойових діях.

Роман Гурський, ІА «Вголос».