„Вголос” продовжує проект написання неофіційних біографій політичних та громадських діячів нашого регіону. Деякі з цих біографій вже опубліковані в розділі Персоналії. А зараз Вашій увазі пропонуємо нарис політичного портрету заступника голови Львівської облради Ігоря Держка.

Ігор Держко – заступник голови Львівської обласної ради
Кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії та економіки Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького.
Голова Львівського відділення Національного олімпійського комітету (2000-2005 рр.).
Член Народного руху України (з 1989 р до лютого 2005, членство припинив через конфлікт з Ярославом Кендзьором).

Одружений, має сина.

Народився 28 листопада 1958 році в м. Стрий Львівської області у сім’ї службовців.
Закінчив лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту (1983 р.). Після інтернатури працював лікарем у Стрийській районній лікарні (1984-1994 рр.). Однак більше за лікувальну роботу Ігора Зіновійовича приваблювала адміністративна діяльність. З 1994 р. він переходить на роботу начальником відділу кадрів Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації.

У червні 1994 року активний член Руху Ігор Держко був обраний депутатом Львівської обласної ради. Був секретарем постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціального захисту, співголовою депутатського блоку "Єднання", створеного у січні 1997 р. у Львівській обласній раді.

З 27 березня 1997 року перейшов на роботу у виконавчі органи влади: обійняв посаду заступника голови Львівської обласної державної адміністрації із соціально-гуманітарної політики. Під час перебування на цій посаді Ігор Зіновійович розв’язав для себе дві важливих дилеми:
Першу – залишатися медиком чи зайнятися гуманітарною наукою. Ігор Держко зробив вибір на користь останньої. Він захистив у Львівському державному університеті ім. І.Франка дисертацію кандидата філософських наук на тему "Ідея суспільного прогресу в українській філософії", а відтак обійняв посаду завідувача кафедри філософії та економіки Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького. Належить відзначити, що заступнику голови ОДА, який курував роботу вищих навчальних закладів, було трохи легше осягнути ці здобутки, ніж пересічним громадянам;

Другою дилемою був вибір політичний. І Держко зробив його на користь партії влади перед націонал-демократичними силами. Попри те, що він продовжував залишатися членом НРУ, він, як і належить чиновникові, завжди діяв так, як йому наказувало керівництво, іншими словами, як тепер заведено говорити „віддано служив режиму Кучми”. Особливо відзначився Ігор Зіновійович у період президентських виборів 1999 року. Тоді, будучи одним із найактивніших помічників голови ОДА Степана Сенчука та його правої руки Василя Базіва, п. Держко, під претекстом боротьби з комуністичною загрозою, активно виступав на вічах на підтримку діючого президента, роз’їжджав районами з агітаційними виступами, „нагинав” ректорів вищих навчальних закладів тощо.

Належить відзначити, що подібний стиль поведінки панові Держку було тим легше демонструвати, що НРУ за тих часів перебував у т. зв. „конструктивній опозиції” до правлячого режиму, а фактично – співпрацював з владою. Попри те, що рухівці ніби-то висунули власного кандидата на посаду президента – Генадія Удовенка – навіть лідер ЛКО НРУ Ярослав Кендзьор агітував не стільки за Удовенка, як за Кучму, якого репрезентували як єдину реальну альтернативу Симоненкові – кандидату від комуністів.

В грудні 2001 року на XII з’їзді НРУ, коли після численних розколів і відходів від Руху багатьох колишніх лідерів, звільнилися місця у керівних рядах партії, Ігора Держка ввели до Центрального проводу НРУ.

У квітні 2002 року Ігор Держко, як помітний діяч областного масштабу і ветеран НРУ був обраний депутатом Львівської обласної Ради IV демократичного скликання. Він був у числі претендентів на посаду голови облради, але завдяки тому, що лідер львівських рухівців нардеп Ярослав Кендзьор надав підтримку Михайлові Сендаку, Ігор Держко був змушений задовольнитися посадою заступника голови Львівської обласної ради. Як показав наступний перебіг подій, пан Держко ні не забув, ані не пробачив цього Кендзьору.

Наприкінці 2003 у Львівській облраді викинкуло затяжне протистояння між головою облради Сендаком та депутатами, які потрапили під вплив СДПУ(О), а точніше — в залежність від тодішнього голови ДПАУ у Львівській області Сергія Медведчука. Ігор Держко ж спробував використити цю ситуацію на власну користь і зайняти посаду голови облради. В той час Держко майже не спілкувався з Сендаком, проте дуже активно вів переговори з Медведчуком і Шурмою. Подейкують, що саме він організував за пристойний „гонорар” збір підписів депутатів облради  проти діючого голови. Перед заступником голови облради стояло завдання – зібрати 10 підписів „нашоукраїнців” проти Сендака. Підписів Держко так і не зібрав, але, як стверджують ті самі компетентні джерела, "гонорар" не повернув. Належить відзначити, що це  був вже не перший організаторський досвід  Держка по збору підписів за відставку голови облради. Свого часу саме він збірав підписи за відставку Степана Сенчука з цієї посади. Тоді, щоправда, результат був значно кращим: 67 із 81 тодішніх депутатів підтримали цю вимогу.

Помаранчева революція добряче струсонула заниділим болітцем українського політику му і на поверхню піднялося чимало намулу та різного бруду. Широкій громадськості стало відомо про багато речей, які раніше ретельно ретушувалися й замовчувались. Зокрема, в лютому 2005 року на звітно-відомчій конференції Львівської крайової організації НРУ було повідомлено, що заступник голови Львівської облради Ігор Держко написав заяву на вихід із лав партії за власним бажанням.

Причиною цього вчинку заступника голови облради став його задавнений конфлікт із головою ЛКО НРУ, нардепом Ярославом Кендзьором, а приводом – боротьба за виконавчу владу на Львівщині після помаранчевої революції. Ярослав Кендзьор звинуватив Держка у тому, що на засіданні президії облради той запропонував затвердити звернення до в.о. прем’єр-міністра Юлії Тимошенко на підтримку кандидатури Михайла Сендака на посаду голови Львівської ОДА, тоді як ЛКО НРУ вирішила підтримувати кандидатуру Петра Олійника. Нардеп не приховував свого гніву і повідомив, що має намір вивести Держка з проводу крайової ради і на конференції поставити питання про виключення його з партії.

Очевидно зваживши свої шанси, Держко вирішив вийти з партії, так би мовити, голосно грюкнувши дверима, і розкрив деякі факти партійного закулісся. Він оприлюднив інформацію про те, що Ярослав Кендзьор зараз перебуває на фінансуванні голови спостережної ради компанії „Еколан” екс-голови Львівської ОДА Степана Сенчука, а перед тим пан Кендзьор також мав певну степінь залежності від народного депутата Петра Димінського, проти якого зараз гостро виступає. Зокрема, розповів пан Держко, на останньому засіданні проводу ЛКО НРУ Ярослав Кендзьор заявив: „Не майте до мене жодних претензій по Димінському, оскільки я був у нього і поклав йому звіт про використані кошти” .

Після цієї заяви стало зрозуміло, що Держко з Кендзьором у одній партії не зживуться. Ці однопартійці, які пройшли пліч-о-пліч президентські вибори 1999 року (Держко працював на переобрання Кучми на посаді заступника голови ОДА Степана Сенчука, а Кендзьор – на того ж кандидата у ранзі, як тепер заведено казати, „VIP – агітатора”), які разом підтримували Віктора Ющенка на виборах 2004 року (Держко – особливо не напружуючись, Кендзьор – будуючи свою політичну активність на коштах Димінського) – розійшлися тоді, коли, здавалось би, настав час ділити плоди перемоги.

Одразу після виходу Держка з НРУ, подейкували що Ігор Зіновійович одразу після написання заяви, прийняття якої мало б припинити його членство в НРУ, намагався в неї повернутися і намагався відкликати свою заяву про вихід із партії. За словами голови ЛКО НРУ Ярослава Кендзьора, Ігор Держко в той час написав дві заяви. Одну з яких, ту в якій йшлося про вихід з партії він представив на звітно-виборній конференції у Львові, а іншу: про відкликання заяви про вихід до центрального проводу партії в Києві. Проте на сьогодні за словами Кендзьора Ігор Держко не має жодного відношення до Народного Руху України.

Парадокс ситуації полягає в тому, що Кендзьор, який протягом двох років активно освоював кошти Димінського – в останній момент покинув свого патрона, відхрестившись від партнера, який у нових політичних умовах став не зовсім благонадійним і знайшовши для себе нові джерела фінансування, а Держко, який в облраді був опонентом креатури Димінського Михайла Сендака, також в останній момент опинився в команді дрогобицького олігарха.

Це принцип нашої політики – перемагає той, хто, напустивши туману з красивих фраз, встигає вчасно перебігти від спорожнілої годівниці до повнішої. Держку – не вдалося, а Кендзьор – на коні. Адже Львівщина при розподілі посад у виконавчій владі потрапила у квоту НРУ, що, на думку рухівського вождя мало дозволити його партії ще більше зміцнити свої позиції у цій області, а пізніше – з добрим приданим – увійти в „Партію Ющенка”, посівши помітне місце у партійному списку. (Як відомо, історія розпорядилась інакше: Петро Олійник, якого так обстоював Кендзьор, як тільки став головою Львівської ОДА, покинув ряди НРУ і очолив ЛОО НСНУ, перевівши під свої прапори чимало рухівців і суттєво підірвавши позиції НРУ на Львівщині).

Що ж стосується Держка, то вступивши у конфронтацію з потужними політичними силами, він поставив себе під удар. На денне світло почали витягатися ті неблаговидні справи, якими, як з’ясувалося, заступник голови облради не тільки не гребував, але й полюбляв займатися з неабиякою користю для себе. Так, 18 липня 2005 року компетентне джерело у Львівській обласній раді повідомило Інформаційне агентство „Прес тайм” про те, що спільне українсько-канадське підприємство „Росан Пак” (Львів) незаконно отримало у Сокільниках біля Львова земельну ділянку площею 1,7 га, яку воно планує використати під будівництво заводу з виробництва пластикової тари.

За даними джерела, питання про погодження проекту відведення земель для „Росан Пак” було винесене на засідання сесії заступником голови облради Ігорем Держком 30 червня з порушенням процедури. На самому засіданні сесії облради головував Держко, через те, що Сендак перебував у відрядженні в Києві. У проекті порядку денного сесії цього питання не було, не вносилося воно і тоді, коли затверджувався порядок денний, але тим не менше „під шумок” було винесене на голосування Держком, який того дня головував на засіданні облради, пояснило джерело агентства. Більше того, голосування проводилось за відсутності кворуму, необхідного для прийняття земельних питань, а тому навіть була пропозиція від присутніх депутатів не ставити його на голосування.

Грубим порушенням з боку І. Держка, як наголосило джерело, було й те, що рішення про погодження проекту відведення земель „Росан Паку” він підписав особисто, хоча таке право має виключно голова обласної ради.

Як розповідають компетентні джерела, історія з виделенням земельної ділянки “Росан Паку” — далеко не перший випадок, коли Ігор Держко проявляв ініціативу щодо прийняття сесійних рішень по питанням землі та майна. Існують документи, які підтверджують те, що підпис Держка стоїть під іншими окремими аналогічними рішеннями сесії облради.