Латентні гомофоби з ліберальними гаслами

Давайте будемо відвертими і скажемо: чи багато насправді людей в нашій державі підтримують і поділяють цінності ЛГБТ?  Який відсоток респондентів скаже “за”?

Навіть серед ліберальних громадських активістів і журналістів, які говорять, що нібито підтримують “рівність”, більшість насправді не хотіли б піти з друзями-геями в ресторан чи бути гостями на лесбійському весіллі. Легко сказати, що нічого не маєте проти ЛГБТ-прайдів, але хто з таких заявників не на словах, а на ділі не відверне погляду, спостерігаючи, як два ваших знайомих хлопці цілуються за вашим столиком у кафе? Ви часто захочете з такими друзями з’являтися в громадських місцях? Запросите своїх гомосексуальних знайомих на родинне свято і представите як романтичну пару? А якщо відкинути фінансування європейських фондів і постійні оглядки на те, що подумає Європа, то відвертою відповіддю на це питання для українського ліберала насправді буде, безумовно, “ні”. А між іншим, саме таке ставлення до ЛГБТ вважається ними латентною гомофобією.

Причина такого “мисле-злочину” криється в об’єктивному несприйнятті більшістю людей гомосексуалізму, тоді як толерантність до цього явища нам намагаються штучно нав’язати. Саме явище гомосексуалізму було, є і буде, причому спостерігається як у людей, так і у тварин. Невеличкий відсоток у популяції у вигляді якогось генного збою присутній у будь-якому суспільстві, однак нині це природне відхилення чомусь намагаються подавати як привілейовану норму.

Ідея толерантності до геїв, лесбіянок та інших гендерів на побутовому рівні глибоко неприйнятна для пересічного українця

Насправді ідея толерантності до геїв, лесбіянок та інших гендерів на побутовому рівні глибоко неприйнятна для пересічного українця. Не буде перебільшенням сказати, що 97-98 % громадян, зокрема ліберальних активістів, на практиці не хотіли б йти поруч зі знайомою гей-парою, яка тримається за руки. Але вони бояться це публічно визнати, бояться втратити гроші західних фондів і лицемірять, стверджуючи, ніби люди нормальної орієнтації можуть буди обома руками “за”  гомосексуальні відносини.

Грантожери на службі

Проте якщо ми поглянемо на українські медіа, які мали б відображати громадську думку, то чи не 80 % популярних телеканалів та інтернет-сайтів, зокрема такі, як “Українська правда” чи галицькі інтернет-ресурси, що належать львівському меру Андрію Садовому, підтримують і пропагують ідеологію ЛГБТ. На шпальтах найпопулярніших медіа і сторінках топ-блогерів буквально домінують авторські колонки пропагандистів гомосексуальних цінностей, критика “радикалів” та особливо – латентна гомосексуальна пропаганда. Остання завжди виглядає ніби й невинною думкою, яка прямо не захищає гомосексуалістів, однак у читача залишиться саме позитивне враження про них. Наприклад, поширеною темою постів відомих “демократичних” блогерів під час щорічного гей-параду, були пости в стилі: “в мене в житті було декілька знайомих геїв, однак п**арасами виявилися зовсім не вони”. Позитивно, з гумором, і що найголовніше – ще один камінь у “натуралів” і своєрідне латентне відбілювання гомосексуалістів.

Тобто ми маємо в країні досить неадекватну ситуацію: абсолютна більшість населення не підтримує ЛГБТ, а більшість популярних медіа й так звані “лідери громадської думки” – пропагують, впливають на нашу свідомість і нав’язують нам думку, нібито це має стати нормою. Чому ж вузька група медійників і громадських активістів нав’язує нації своє, не зовсім природне бачення норм сексуальності?

І це при тому, що більшість наших українських пропагандистів і піарників ЛГБТ-цінностей зовсім не є геями чи лесбійками, а лише перебувають під фінансовим та ідейним впливом західних фондів та організацій, які фінансують чи іншими шляхами заохочують їм подібну діяльність. Сьогодні чимало громадських активістів усвідомило: якщо проводити акції на пропаганду “рівності”, видавати брошурки та організовувати лекції на гендерну тематику, тоді можна отримати непоганий грант у вигляді від кількох тисяч до десятків тисяч доларів від європейських ліберальних фондів, і тоді їм більше не доведеться працювати на важкій роботі. З цієї ж причини на так звані “марші рівності” у Києві та Львові зазвичай ходять не люди із нетрадиційною сексуальною орієнтацією, а грантожери, які освоюють європейські кошти, а також психологічно та сексуально стурбовані маргінали і фріки, які шукають нагоди недорого попрацювати на західні фонди.

Диктатура меншин

Через поширеність і галасливу медійну діяльність європейських ліберальних фондів та організацій в Україні складається враження, нібито на Заході всі підтримують ЛГБТ-цінності. Сприяє цьому й вплив ЛГБТ-лоббі на впливові західні видання, газети та політичні організації, особливо на Демократичну партію США й ліві соціал-демократичні партії. Для українських демократичних активістів досить, щоб у New York Times з’явилася стаття, яка таврує радикалів і підтримує “рівність”, як такі ідеї сприймають уже як “базові західні цінності”.

Хоча насправді на Заході склалася аналогічна ситуація, в якій купка гомосексуально-стурбованих та їх прихильників через пресу, політичні  організації, фінансові фонди і добре заохочених “лідерів громадської думки” нав’язують свої цінності абсолютній більшості. А якщо у вашій улюбленій і авторитетній газеті щотижня публікують матеріали, які з наукової, медичної, морально-психологічної та інших точок зору виправдовують ЛГБТ-цінності, то через деякий час значна частина громадян публічно їх не засуджуватиме.

Обрання Дональда Трампа президентом засвідчує, який погляд на ЛГБТ зараз домінує в американському суспільстві

Однак, попри галасливість ЛГБТ-активістів, вони не мають підтримки навіть половини громадян у своїх країнах. Зокрема, американська політична система поділена між Республіканською та Демократичною партіями, в якій республіканці пропагують традиційні консервативні цінності, християнські та національні принципи, морально-сімейні норми і заперечують розширення прав гомосексуалістів. Обрання Дональда Трампа президентом засвідчує, який погляд на ЛГБТ зараз домінує в американському суспільстві. Прості американці рішуче протестують проти засилля купки адептів гомосексуалів у інформаційному просторі країни.

У Західній Європі, зокрема у Голландії, яку завдяки ЛГБТ-пропагандистам вважають оплотом гомосексуалізму, насправді дуже сильні християнські організації та партії, і більшість населення не розділяє їхнього бачення сексуальності. Але досить якомусь “Фонду ім. Гайнріха Бьолля” профінансувати в Україні видання якоїсь толерантної брошурки, як українські ліберальні активісти переконуються, що це “думка всієї Європи”, а отже, і нам варто мислити так само.

Впродовж європейської історії гомосексуалізм ніколи не був серед цінностей європейської цивілізації

Як наслідок, ми маємо ситуацію, коли купка спонсорів західноєвропейських фондів, даючи роботу, гранти, щедре фінансування та медіаефіри, лобіює, просуває та нав’язує свої ЛГБТ-погляди спочатку європейським урядам, а потім – і всім іншим країнам світу під виглядом “європейських” і “західних” цінностей. При тому, що впродовж європейської історії гомосексуалізм ніколи не був серед цінностей європейської цивілізації, а з’явився як штучно нав’язана неприродна ідея буквально 20-30 років тому.

Ліберальний тоталітаризм

Якщо геїв і різноманітних трансгендерів є в суспільстві близько 2-3 %, то чи не забагато для них уваги у випусках новин, на шпальтах газет, політичних шоу, урядових постановах і програмах партій? У програмі Демократичної партії США десятки речень присвяченні захисту ЛГБТ, пропаганді їх цінностей, наданню їм особливих пільг та іншим формам підтримки толерантності. Зокрема, демократи обіцяли боротися за впровадження “всебічних федеральних антидискримінаційних заходів для ЛГБТ-американців, рівні права у сферах працевлаштування, громадського житла, кредитування і федерального фінансування”. Але чи це взагалі демократично з огляду на розуміння демократії як влади більшості? Чи не виглядає це латентним диктатом нечисленної меншості через механізми фінансового впливу, психологічно-інформаційної маніпуляції через медіа, а потім і через ефект штучно сформованої громадської думки за принципом “масового впливу”?

У нас більший відсоток інвалідів, сиріт, жертв домашнього насильства та інших категорій людей, яким потрібна суспільна увага та підтримка, однак основна увага суспільства, а з нею і особливий законодавчий захист і привілеї спрямовуються на особливі потреби людей, які просто займаються сексом із представниками своєї статті.

При цьому в інформаційному просторі західних суспільств уже виникла ситуація, коли публічно висловлюватися проти ЛГБТ стало небезпечним. ЛГБТ-лобі та їхні ліберальні поплічники починають інформаційне цькування критиків гомосексуалізму і публічно порівнюють їх із фашистами та нацистами. Вже сьогодні жоден впливовий західний політик не наважується відкрито виступити проти геїв, побоюючись інформаційних та юридичних нападок. Журналісти, які захищають традиційні цінності, втрачають право публікуватися на сторінках популярних видань, бо їх таврують як “нетолерантних”, а науковцям загрожує припинення співпраці з впливовими освітніми організаціями та фондами, адже туди також проникли представники гей-лобі чи ті, хто боїться їх образити. У світі вже починають говорити про ліберальний різновид тоталітаризму, в якому чільне місце посідають люди із сексуальними відхиленнями.

У колишньому “вільному світі” поступово складається ситуація, коли збочена меншість закриває рота природній більшості, і все це відбувається під виглядом лібералізму та демократії, які початково мали б якраз захищати свободу та права народу.

P.S. Автор публікує статтю під псевдонімом через можливість неадекватної реакції лібералів.