Не минуло й місяця з початку роботи Верховної Ради 9 скликання, а «нові обличчя» вже встигли «освоїтись»: ходять босими та в ошийниках, кнопкодавлять, вибирають яхти та домовляються про інтимні зустрічі просто під час засідань, погрожують журналістам… або просто прогулюють.

Словом, у «найкращих» традиціях попередників дискредитують український Парламент, щодень роблячи його більше схожим на цирк, ніж на орган державної влади.

У відповідь на це керівництво держави намагається (принаймні заявляє про це) працювати по-новому – спускати «обраних» з неба у сесійну залу.

Наприклад, рішення про зняття недоторканності ухвалили, законопроєкт про фінансову кару за прогули зареєстрували та забирати дипломатичний паспорт на час сесії запропонували…

Але водночас заговорили про можливе підвищення зарплати (замало, мовляв) і спустили на гальмах кнопкодавство вже трьох нардепів (хоча перед виборами обіцяли забирати за це мандат).

Тож як оцінити такі дії нового керівництва держави? Як працюють народні обранці в інших країнах світу? У чому варто обмежити українських депутатів? А які функції та можливості, навпаки, слід додати?

Про це «Вголос» запитував у політолога Миколи Спиридонова, директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна та керівника Центру політичної розвідки Олега Постернака.

Які преференції варто було б обмежити нашим нардепам, а які, можливо, і додати?

Микола Спиридонов:

У депутата не повинна бути зарплата більша, ніж середня по країні

Я вважаю, що у наших депутатів – досить високі зарплати, хоча вони на них весь час скаржаться. Зараз нардеп отримує лише оклад у сумі близько 35 тисяч грн, а це набагато більше, ніж середня зарплата в Україні. Окрім того, народні обранці отримують ще стільки ж на забезпечення депутатської діяльності (а в реалії ці гроші дуже часто кладуть у кишеню). Також мають багато пільг щодо польотів, поїздок по Україні, дипломатичний паспорт, право на депутатські звернення та запити тощо. Загалом українські народні обранці мають досить багато грошей і можливостей лише офіційно. Я ж вважаю, що у депутата не повинна бути зарплата більша, ніж середня по країні. Якщо народні обранці хочуть отримувати високу зарплату, нехай реально піднімають добробут населення. А в нас як: депутати ще жодного разу не натиснули на кнопку, аби проголосувати, а вже багато хто з них каже, що у них мала зарплата і її треба підвищувати.

Щодо штату помічників – тут теж є питання: може бути, як правило, чотири штатних помічники у депутата (на зарплату), а ще на громадських засадах там ледь не 30 таких помічників може бути. І, як правило, виходить своєрідна структура, місця у якій продаються, роздаються знайомим. Бо справді виникає запитання: «Чим ці 30 помічників займаються?»

Хоча, на мою думку, депутатам все-таки потрібна певна форма імунітету – принаймні від безглуздих судових позовів: за виступ нардепа у Верховній Раді, наприклад. А відповідно до законодавства правоохоронні органи повинні  реагувати за будь-які звернення. Тому з повним зняттям депутатської недоторканності я б не погодився. А так у депутатів досить повноважень, лиш би хотіли ними скористатися, аби щось змінити у країні.

Олег Постернак:

Українці протягом тривалого часу сприймали наш парламент як зібрання лінивих товстосумів, які паразитують на бюджеті. Рада як державна інституція мала найбільший рівень недовіри серед населення. І запит на публічне обмеження депутатського статусу в очах виборця сприймається як бажане ноу-хау. Відповідно, всі дії нинішньої влади, спрямовані на скасування депутатської недоторканності, покарання за кнопкодавство та прогули вписуються в запит суспільства.

Якщо говорити про права, які б варто надати нашим депутатам, спочатку треба  подивитися, як діятиме Рада 9-го скликання. Його позитивний бекграунд може в перспективі змінити сприйняття вищого законодавчого органу в очах населення. І це було б доречним. Хоча в умовах ризику авторитаризму нинішня влада грається із сірниками, адже безправний депутат в авторитарному режимі – це де-факто жертва.

Олег Соскін:

Варто було б вже взяти за правило: якщо депутат не приходить на засідання Ради або просто відмічається і віддає карточку – вважати такий вчинок прогулом, як всюди це роблять, і забирати у такого обранця за цей день зарплату, забирати премії. А от підвищувати зарплати депутатам точно не треба. Вони що, йшли у Раду заради зарплати? Гроші треба в інших місцях заробляти, а в Парламенті треба на народ працювати та законотворчою діяльністю займатися.

До речі, колись була хороша модель роботи Ради, ще за Литвина-спікера: законопроєкти опрацьовували в комітетах, потім обговорювали на спільних засіданнях у комітетах і, коли остаточно відшліфовували закон, аж тоді приходили у сесійну залу у конкретний день і голосували за готові закони. І ця модель була досить фаховою, однак згодом від неї відмовились і перейшли до цієї жахливої моделі, особливо вже за час спікерства Парубія, коли людей просто морять у залі. Взяли і знищили парламентаризм як такий. Хоча таку модель можна повернути, але має бути присутній високий організаційний  рівень. Але тут питання: «Хто це зможе зробити?». У теперішній Верховній Раді понад 100 депутатів узагалі не мають вищої освіти, вони не знають, що таке менеджмент.

Спікер Разумков пропонує забирати дипломатичні паспорти у нардепів на час сесії ВРУ. Варто було би втілити це в життя?

Микола Спиридонов:

Забирати у депутатів дипломатичні паспорти не можна, адже треба враховувати різні обставини: може, у якійсь зарубіжній країні у нього родич помер чи ще щось сталося. Але все ж варто було б застосовувати до депутатів звичайне трудове законодавство. Бо не може нардеп поїхати кудись під час роботи без причини: має якось про це повідомляти, просити дозвіл, домовлятися тощо. А наші депутати їдуть собі і жодним чином за це не відповідають. Ті ж депутати від ЗЕ-команди самі ж оголошували, що вони – слуги народу.

Олег Соскін:

Те, що пропонує Разумков, – це невігластво та істерика, бо він налаштований на те, аби певні каральні санкції застосовувати щодо людей, які мають такий самий статус, як і він. А його компетенція – організувати на вищому рівні роботу Верховної Ради. Та й, чесно кажучи, у самому залі Парламенту фізично важко всидіти довго – максимум 3-4 год на день, адже зала і будівля для роботи 450 нардепів не пристосована. Звичайно, кількість депутатів можна зменшити, але це можна зробити лише через 5 років, але тут також можуть виникнути запитання: а скільки їх потрібно, Парламент має бути одно- чи двопалатний тощо?

У чому основні відмінності роботи українських та європейських депутатів?

Микола Спиридонов:

Якщо порівнювати з народними обранцями в інших країнах, наші депутати мають набагато більшу зарплату щодо середнього показника рівня життя. Тобто такого відриву, коли в Україні мінімальна зарплата становить близько 4200 грн, а депутати в середньому отримують майже у десять разів більше, у західноєвропейських країнах немає.

Також до ухвалення рішення про зняття недоторканності українські депутати мали більший імунітет, ніж у європейських країнах. І якщо ця реформа спрацює, вийде так, що наші депутати майже жодного імунітету не матимуть порівняно з європейськими.

Загалом же так сталося, що Верховна Рада в Україні досить малосуб’єктна порівняно з парламентом Великобританії, наприклад, де вже другий прем’єр не може з Brexit розібратися через те, що рада стає на роги. А в українських депутатів часто немає навіть бажання серйозно на щось впливати. Та сьогодні Офіс президента набагато впливовіший, ніж Верховна Рада, а так у парламентсько-президентській республіці бути немає. Наші депутати, навіть досить часто маючи повноваження, просто повною мірою їх просто не використовують.

Як взагалі працюють європейські та світові народні обранці?

Микола Спиридонов:

У країнах Європи та у США депутати також досить часто не відвідують засідання парламенту, причому, як правило, у європейських країнах здебільшого рішення ухвалюють більшістю голосів присутніх. А от в Україні якраз більш жорсткі правила щодо того, що треба голосувати більшістю конституційного складу Верховної Ради, якого зараз просто немає, адже ми 21 мандат бронюємо за Кримом і непідконтрольними територіями на сході України.

Якщо у благополучних країнах Західної Європи у середньому мінімальні зарплати перевищують 1-1,5 тисячі євро, то такого десятиразового відриву, як в Україні, між парламентарями і звичайними громадянами немає ніде.

У європейських країнах депутати мають певні пільги, але їх використання контролюють. Наприклад, у Німеччині був випадок, коли дружина політика взяла кредит за умовами на 2% вигіднішими, ніж середні кредитні. У результаті загалом досить жорстко стежать за тим, аби політики не перебували у дуже привілейованому стані. Пільги мають, але порівняно з тим, як почуваються українські нардепи, європейські так від звичайних громадян не відірвані. Хоча бійки, до прикладу, у світі між депутатами також трапляються.

Та основне те, що у нас порівняно з європейськими країнами більший відрив між депутатами і звичайними громадянами. У Західній Європі депутат не є небожителем і має зарплату трохи вищу, ніж середня. А в нашій країні депутат – це де-факто вже якась інша каста.

Що варто було би запозичити нашим депутатам у світових колег?

Олег Соскін:

У Європі, щоб стати депутатом, треба пройти відповідний вишкіл, в Україні ж все по-більшовицьки: хто хоче, той і йде

Треба комусь узагальнити європейський досвід і прийняти необхідну модель для українських реалій. Подивитися, як працюють однопалатні парламенти у країнах, на ту ж Угорщину, бо у більшості європейських країн – двопалатні парламенти. Тим більше в Україні і так дуже рідкісна модель парламентаризму, у Європі вона майже не трапляється.

То ж варто спочатку узагальнити досвід європейського парламентаризму, при цьому брати до уваги схожі країни, наприклад такі, як Польща, Італія. Та й цим питанням мають займатися досвідчені фахівці, а не якісь корупціонери. Але тут виникає ще одне питання: Кому цю модель пропонувати, тим мавпочкам, які зараз сидять у Верховній Раді?.

У Європі ж просто інша ситуація: там у національні парламенти мавпочок не обирають. У Франції, наприклад, щоб стати депутатом, треба мати відповідний вишкіл, треба спеціальні вищі школи адміністрування закінчити, пройти певні щаблі, аби мати портфоліо і стати кандидатом у нардепи. А в нас все по-більшовицьки: хто хоче, той і йде у депутати. Там така система: партія не включає таких людей, які її дискредитують, бо у майбутньому за цю силу не проголосують. Та й практично у жодній країні Європи парламент не функціонує 5 років, як у нас, максимум 4. І якщо тільки у Раді криза – у тій же Польщі, Італії чи Канаді – відразу перевибори. Нам би не завадило цьому повчитися.

До речі, канадський досвід парламентаризму досить цікавий: парламент однопалатний, прем’єр виконує одночасно і функції Кабміну, депутати – і законодавці, і виконавці, які за все й відповідають.

Загалом же маємо зрозуміти: жодні каральні чи адміністративні заходи не допоможуть, якщо відсутні справжні депутати. Якщо тварин обрали депутатами у вищий законодавчий орган, то вони, як тварини, і поводитимуться.

Марія Волошин, «Вголос»

 

Довідка ЗМІ

Зарплати в Україні:

З урахуванням всіх виплат, пільг та компенсацій у середньому на руки народні депутати отримують десь тисячу доларів. В окремих випадках — ще більше, до 35 тисяч гривень.

Водночас кожен народний депутат в Україні за кошти Державного бюджету отримує пільги і компенсації приблизно на таку ж суму. Йдеться про:

  • безкоштовне медичне обслуговування;
  • компенсації за проїзд на території України, а також оплата за проживання в столиці (оренда квартири чи номера в готелі) для тих обранців, які не з Києва;
  • кабінет і необхідне технічне обладнання для роботи;
  • покриття витрат під час зустрічей із виборцями.

Тобто загалом українські депутати отримують 50-70 тис. грн щомісяця.

Зарплати у Європі:

У Німеччині депутат Бундестагу в місяць отримує майже 14 тисяч євро (без додаткових виплат 9 тисяч). Сюди входить не тільки зарплата, але й різні компенсації. У рік приблизно виходить 160 тисяч євро (до вирахування податків). Середня ж зарплата в Німеччині трохи менша 4-х тисяч євро.

В Італії зарплати у членів парламенту вищі, ніж у колег із західних країн — приблизно 10,4 тисячі євро. Середня ж заробітна плата в країні — 2,5 тисячі євро.

Варто згадати в цьому контексті й досвід США. Там немає народних депутатів у нашому звичному розумінні, ці функції виконують конгресмени. Їхня середня щомісячна зарплата дорівнює 14,5 тисячі доларів. Середня ж зарплата в Штатах — 3,9 тисячі доларів.