Ці дані запозичені із Шематизму Львівської архиєпархії УГКЦ 1996 (с. 109).

Мені довелося не раз бувати у цьому храмі, який радянський режим цинічно закривав, відтак громада села відновила діяльність церкви із здобуттям Україною Незалежності у 1991 році. На жаль, вже у 2008 році церкву спіткала біда і вона згоріла. Відтак вірні церкви та духовенство збудували новий храм. 

Простежимо останні роки духовного життя церковиці часів радянського режиму, за даними Державного архіву Львівської області (далі – ДАЛО).

«Характеристика роботи релігійної громади та приміщення церкви в с. Попеляни Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району.

На території с. Попеляни Пустомитівського району в 1835 р. було побудовано приміщення церкви. Приміщення було побудоване з дерева, крите залізом. Розмір приміщення 106 кв. м. Внаслідок того, що приміщення протягом декількох десятків років капітально не ремонтувалось, знаходиться в аварійному стані й потребує капітального ремонту. Огорожа біля приміщення цілком непридатна. Приміщення пам’ятником архітектури не є.

Упродовж двох років (1961-1963 – Авт.) церква не діє. Церковна двадцятка розпалась і припинила свою діяльність. За вищезгаданий час церква не має жодних грошових надходжень, тому що віруючі задовольняють свої духовні потреби в церкві с. Дмитрів (тут діяла церква св. вмч. Димитрія, мурована, 1898 р. – Авт.) Дмитрівської сільської Ради, яка знаходиться на відстані 1100 м.

Більшість трудящих села вимагають (!?Авт.) зняти з реєстрації церковну громаду, а приміщення церкви передати колгоспу “Україна” для використання під склад. Виконком сільської Ради, правління колгоспу просять задовольнити вимоги трудящих.

        

         Голова виконкому районної Ради депутатів трудящих Н. Назарчук.   

        Секретар виконкому районної Ради депутатів трудящих Р. Видиборець».

                                                                     

                                                        (ДАЛО. –Ф. Р-1332. –Оп. 1. -Спр. 25. –Арк. 14.).

                                                           

Такі ж ідентичні висновки на своїх партійних рівнях зробили  «Уполномоченный Совета по делам Русской православной церкви…по Львовской области Н. Винниченко». (ДАЛО.  -Ф. Р-1332. -Оп. 1. –Спр. 25. –Арк. 13.)., «Заместитель председателя исполкома Львовского обласного (сельского) Совета депутатов трудящихся Н. Гнидюк.» (ДАЛО. -Ф. Р-1332. –Оп. 1. –Спр. 25. –Арк. 12.). «Заместитель уполномоченного Совета по делам Русской Православной Церкви по Украинской ССР Н. Гладаревский». (ДАЛО. –Ф. Р-1332. –Оп. 1. –Спр. 25. –Арк. 103), «Голова виконкому Львівської обласної (сільської) Ради депутатів трудящих С. Стефаник. Секретар виконкому Львівської обласної (сільської) Ради депутатів трудящих О. Кушнєрова» (ДАЛО. –Ф. Р-1332. –Оп. 1. –Спр. 24. –Арк. 55.).

Отже, у радянські часи, через 173 роки вірного служіння Богові та людям церковиця Воздвиження Чесного Хреста (с. Попеляни) припинила свою духовну працю. Механізм такого антилюдського процесу був вельми стандартним: спочатку безбожна влада безпідставно позбавляла священика права служити в церкві, паралельно все робила для того, щоби унеможливити діяльність так званої двадцятки (не заміщувалися ті, які відходили у вічність, або ж з певних причин вибули із села), заборонялися будь-які відправи, молитви без участі священика, насильно відбирали ключі від храму. Заяви, прохання про відновлення діяльності релігійної громади (церкви) не приймалися. Втім, у 1963 році на теренах Львівщини така ж гірка доля спіткала 124 храми, вірні яких, за брехливими стереотипними постановами органів радянської влади, вимагали зняти свою релігійну громаду із державної реєстрації, а отже, припинення діяльності церкви. Станом на 1 січня 1964 р. в області залишилося на реєстрації 786 релігійних громад…

20 серпня 1991 р. релігійна громада (350 осіб) церкви Воздвиження Чесного Хреста (с. Попеляни), відродженої до життя та молитви Української Греко-Католицької Церкви, знову зареєструвала свій статут. Це означало, що вона відновила свій статус юридичної особи зі всіма юридичними правами і свободами у нашій державі. До слова,  цього ж  дня на Пустомитівщині зареєстрували свої релігійні статути громади населених пунктів: Сухоріччя (церква Собора Пресвятої Богородиці), Кугаїв (Богоявлення Господнього), Відники (св. Миколая Чудотворця), Шоломинь (св. пророка Іллі), Зубря (Преподобної мучц. Параскеви), Кротошин (Покрови Пресвятої Богородиці), Миклашів (Різдва Пресвятої Богородиці), Містки (Покрови Пресвятої Богородиці), Раковець (Покрови Пресвятої Богородиці), Милошевичі (св. Стрітення Господнього), Никонковичі (Чуда Св. архистр. Михаїла), Сокільники (Різдва Пресвятої Богородиці), Солонка (Різдва Пресвятої Богородиці), Старе Село (Собора Пресвятої Богородиці та Усікновення чесної глави Іоана Христителя) і Будьків (Воздвиження Чесного Хреста).

На превеликий жаль, 7 листопада 2008-го внаслідок так званого людського чинника – “через занесення вогню ззовні” (за свідченням працівників Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України у Львівській області) – приміщення храму в с. Попеляни згоріло (О. Узарашвілі, І. Фаріон. Від церкви в Попелянах лишився тільки попіл… // Високий Замок. -2008, 10 лист.; Флишко У. Осквернення святинь // Львівська газета. -2008, 10 лист.; С. Боруцький. Як комуністи боролися з церквою…, а сучасні нелюди знищили її вогнем  // Суботня пошта. -2008, 2 груд.). Перед тим невідомі викрали із церкви древнє Св. Євангеліє та малиновий прапор з образом у центрі. Його у 1914-му з нагоди сторіччя від дня народження Т. Шевченка подарував селу Кирило Трильовський (1864-1941), журналіст і видавець, посол до австрійського парламенту (1907-1918). голова Бойової управи УСС (1914), член Національної Ради ЗУНР (1918), засновник Січі (1919), адвокат. Автор багатьох статей і січових пісень, низки брошур, січових співаників, редактор місячника “Зоря”, двотижневика “Хлопська Правда”, календарів “Запорожець”, “Отаман”, довголітній кореспондент газет “Свобода” і “Народне Слово” (США). Прапор повернули церкві 1989-го, напередодні її офіційного відкриття після безбожного запустіння радянських часів. Згодом церковиця отримала статус пам’ятки архітектури України.

Страшна подія стала невимовним болем кожного попелянця. Проте вони не домагалися знайти винуватця біди. Ще Конфуцій (Кун-Фуцзи) (“вчитель Кун”) (551 -479 р. до н. е.) говорив: “Якщо людина поранена, слід насамперед шукати не того, хто випустив стрілу, а лікувати людину”. Натомість, вірні Церкви Христової після щирої молитви взялися до відбудови втраченого храму Божого. Започаткували церковні відправи у приміщенні місцевої “Просвіти”, розпочали збір пожертвувань коштів для будівництва нової церковиці. У селі, із всіх околиць області, із діаспори. 11 травня 2009-го декан Ширецький, адміністратор храму, протоієрей о. Богдан Когут (1957 р. н., 1981 р. св.) разом із сотрудником о. Андрієм Грибом (1980 р. н., 2008 р. св.), випускником Львівської Богословської Академії (ЛБА) освятили наріжний камінь під нову сакральну будівлю. 27 вересня того ж року (празник Воздвиження Чесного Хреста) у ще недобудованому храмі знову правилася святкова Літургія. Минуло довгих і напружених працею і молитвами чотири роки… У неділю, 29 вересня 2013-го,  правлячий Митрополит Львівської архиєпархії УГКЦ Його Високопреосвященство Ігор (Возьняк) урочисто освятив новозбудовану церковицю з іменем Воздвиження Чесного Хреста (Українська Греко-Католицька Церква. Львівська архиєпархія. 30.09. 2013. uqcc. Lviv, ua.; Р. Скочиляс. У Попелянах – нова церква // Голос народу, 2013, 5 жовт.). Продовжилися активна духовна праця вірян Церкви Христової, їх безперервна віра в Бога, надія на спасіння у житті вічному, світі без страждань, тортур і сліз, світі, де праведники спочивають.                                

Степан Боруцький, спеціально для «Вголосу»

Фото автора і з сайтів: decerkva.org.ua та catholicnews.org.ua