З реформами Україні не пощастило. Надто великий спротив існує системним змінам. Стосується це не лише правлячих еліт, а й великої кількості населення. Так склалося, що Україна – не та країна, де панує широкий консенсус щодо необхідності рішучих глибоких перетворень. Водночас у державі є попит на популізм і відверто дитячі сподівання на чудо. Такі настрої дають змогу успішно злити будь-яку реформаторську ініціативу. Як наслідок, народ залишається ні з чим, але зі своїми фантастичними мріями. А олігархи радіють з того, що чергові реформи не без їхньої участі зазнали успішного фіаско.

Зміна Президента України збіглася в часі із загостренням суспільних ілюзій. Серед значної кількості громадян і раніше була поширена думка, що запорукою достойного життя є не особиста ініціатива і відповідальність. Люмпенізація свідомості, виплекана ще в радянську епоху, нікуди не зникла. Вона стала благодатним ґрунтом для поширення страшилок і фантазій з боку правлячих еліт, не зацікавлених у зміні правил гри в Україні. Наївним населенням, яке вірить у чудо, значно легше маніпулювати, ніж громадянами, котрі взяли на себе відповідальність за побудову успішної країни.

Нещодавно відомий в Україні олігарх Ігор Коломойський запустив у інформаційний простір думку про дефолт. Мовляв, навіщо віддавати гроші МВФ, страждати від міжнародних зобов’язань, коли можна просто все обнулити? Сказати: ми відмовляємось платити і нікому нічого не винні. Що буде далі – олігарх не уточнював. Запевнив тільки, що апокаліпсису не станеться. Навіть навів приклад Аргентини, яка вже оголошувала дефолт. І порадив Володимиру Зеленському брати приклад із латиноамериканців. При цьому попередив: якщо новий президент буде дослухатися до рекомендацій Заходу, його рейтинги  падатимуть і досягнуть показників Порошенка.

Як не дивно, думка олігарха про дефолт знайшла відгук у частини населення. Спокуса не віддавати борг за кредитами завжди є. Особливо, якщо кредит брався не персонально, а абстрактною державою. А якщо поєднати її з примарними обіцянками зниження тарифів, виходить потужна комбінація, перед якою важко встояти. В уяві недалекого обивателя вимальовується картинка про те, як українська влада героїчно заявляє МВФ: нам не потрібні ваші кредити. Після цього ярмо підступного Заходу буде скинуте. Відразу впадуть ціни на комуналку. Зросте добробут народу. Розквітне економіка, а в казні з’являться гроші, які раніше витрачалися на погашення кредитної заборгованості.

Доля недобросовісного кредитора, який відмовляється повертати борги, ніколи не була щаслива та безхмарна.

Такі думки дійсно мають місце. Але вони – плід фантазій, слабо пов’язаних із складною суворою реальністю. Помиляється той, хто думає, що оголошенням дефолту можна все розпочати з чистого аркуша і безболісно перегорнути сторінку минулого. Все у цьому світі має свою ціну. Доля недобросовісного кредитора, який відмовляється повертати борги, ніколи не була щаслива та безхмарна. Те саме стосується держави, яка не виконує взяті на себе зобов’язання.

Розумний учиться на помилках інших. Дурень – на своїх власних. Ті, хто вірить у цілющу силу дефолту, нехай поцікавиться долею держав, в яких він відбувся.

У грудні 2001 року Аргентина оголосила дефолт за боргами у сумі 132 млрд доларів, який став найбільшим у світовій історії. Після цього в Аргентині різко впав рівень ВВП і значно знизилася купівельна спроможність населення. За даними Світового банку, кількість населення за межею бідності зросла з 28,9% у 2000 році до 35,4% в 2001 році і досягла піку у 2002 році (54,3%). Безробіття у 2001 році становило 18,3%. Через відсутність капіталу закрилося багато малих і середніх підприємств.

Для зменшення наслідків кризи для населення уряд Аргентини ввів диференційований підхід у відшкодуванні вкладів, унаслідок чого банки зазнали збитків на 6-10 мільярдів доларів. Усі доларові депозити були конвертовані в песо за офіційним курсом. Уряд також відмовився від зобов’язань у ряді інфраструктурних проектів і при цьому заборонив підвищувати тарифи на комунальні послуги. Проте це не врятувало країну від інфляції у 80% та знецінення нацвалюти майже у чотири рази.

У липні 2015 року Греція увійшла в стан технічного дефолту. Уряд країни, шукаючи можливості наповнити пусту казну, різко підвищив податки. За півтора року податкове навантаження зросло удвічі. Особливо погіршився рівень життя у бідних верств населення. Зростання податків призвело до збільшення масштабів тіньової економіки і масового ухилення від сплати ПДВ. В паніці греки почали знімати гроші з банків. Різко зросла кількість бідних і безпритульних. Дійшло до того, що в Афінах одна з відомих пекарень роздавала щодня 10 тисяч буханок хліба безкоштовно. У 2016 році кожний третій грек жив в умовах бідності.

Крім нової хвилі зубожіння, дефолт в Україні матиме й інші глобальні наслідки. Оголошення дефолту Україною за нинішніх умов означає припинення співпраці не тільки з МВФ, але й усіма західними кредиторами. Українська влада більше може не розраховувати на дешеві кредити із Заходу. Але дефолт – це не кінець епохи товарно-грошових відносин. Гроші все одно будуть потрібні. Навіть для того, щоб платити знецінені пенсії і зарплати в умовах нового обвалу економіки. А хто може їх дати без жодних умов і вимог реформ? Хіба що Росія. Москва точно не ставитиме зайвих питань про боротьбу з корупцією чи структурні зміни. Зате її цікавитиме щось більше. Бо, взявши гроші у Кремля, доведеться повертати їх втратою українського суверенітету. Бути боржником у Москви – це стати в перспективі частиною «русского міра». Такі вже кремлівські відсотки.

Пропозиція Ігоря Коломойського означає, що українські олігархи готові домовлятися з Росією і відмовитися від курсу України на Захід. Прямо сказати про це вони не наважуються. Але опосередковано – так. Для українського олігархату рішучий курс геть від Москви означає обтяжливу необхідність запровадження прозорих правил гри, демонополізацію економіки, посилення боротьби з корупцією та офшорами. Рано чи пізно, але це загрожує втратою їхнього впливу на владу та зменшення можливостей визискувати українців.

Оголошення дефолту – це чудовий спосіб поставити на паузу, а потім повністю зупинити рух України від Росії. Олігархи зітхнуть із полегшенням. Більше не доведеться хвилюватися про зменшення можливостей для власного збагачення. Навіть про косметичні реформи можна буде забути й надалі насолоджуватися своїм привілейованим становищем. А які космічні можливості відкриє дефолт! Обвал цін дасть змогу скупити ласі шматки українського економічного пирога за безцінь. І ще більше покращить матеріальне становище олігархів-монополістів. Завдяки дефолту можна буде одночасно вирішити два питання: забути про будь-які реформи, які загрожують благополуччю олігархату, і збагатитися. А українці залишаться зі спустошеними гаманцями і відчуттям, що їх вкотре обманули.