Лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2007 рік стала англійська письменниця Доріс Лессінг – в минулому комуністка і феміністка, нині письменник-фантаст, автор "прогресорського" циклу "Канопус в Аргосі: Архіви".

Оголошення Нобелівської премії з літератури, як завжди, розпочалось з чуток. Слава богу, що особливості присудження цієї премії, надають для їх розмноження практично ідеальне середовище.

Нобелівка, як відомо, не тільки найбільш грошова з літературних премій. Вона ще й одна з небагатьох, де ретельно приховується не тільки короткий і довгий список, але й можливі кандидати, яких журналістам і доводиться вичислювати. Механізм нагородження наступний. Десь до лютого підсумовують всіх висуванців, номінованих національними академіями різних країн і вищих навчальних закладів. За звичай, набирається 2-3 сотні прізвищ.

Потім, десь до червня, складається лонг-лист з 14 прізвищ. Членам Нобелівського комітету заборонено не тільки оприлюднити, але навіть згадувати вголос імена претендентів на премію. Тому письменникам, які потрапили в жадані списки, звичайно придумують клички: так, лауреата літературної премії 2005 року Гарольда Пінтера під час обговорення називали Гаррі Поттером.

Обговорення триває усе літо, як правило, члени комітету намагаються читати в оригіналі (основними мовами вважаються французька, англійська, російська і німецька), при необхідності залучають перекладачів, з яких також береться підписка про нерозголошення. Потім формується короткий список з 5 прізвищ, і у вересні розпочинається голосування.

Цього року, як напередодні розповів в інтерв’ю постійний секретар Шведської королівської академії і член Нобелівського комітету Хорас Енгдаль, проголосували тільки 15 з 18 постійних членів Нобелівського комітету – один академік помер, і його ще не встигли замінити, ще двоє бойкотують академію через розбіжності з колегами.

У підсумку, гравцям, які роблять ставки в букмекерских конторах, вдається лише вичислити національних кандидатів – шанси вичислити одного з 200-300 кандидатів фактично ефемерні.

Так, в 2007 році в числі фаворитів значились Харукі Муракамі (Японія), Амос Оз (Ізраїль), Філіп Рот (США), Клаудіо Магріс (Італія), Лес Мюррей (Австралія), Дон Делілло (США), Маріо Варгас Льоса (Перу), Карлос Фуентес (Мексика), Адоніс (Сирія), Маріза Конде (Франція), Антоніо Табукка (Італія), До Ун (Корея), Яан Каплинськи (Естонія).

Вичислити намагаються різними способами. Один раз намацали зв’язок між двома преміями: Нобелівською і Франца Кафки – мов, з великою долею ймовірності лауреатом стає людина, яка отримала в рік вручення нагороди премію Франца Кафки.

Й справді, і Ельфріда Елінек, і Гарольд Пінтер в 2004 і 2005 роках спочатку отримували цю нагороду, а потім ставали Нобелівськими лауреатами. Але це швидко припинили. В 2006 році премію Кафки отримав Муракамі, а Нобелівку – Орхан Памук. В 2007 році премію Кафки отримав французький поет Ів Бонфуа (Yves Bonnefoy), і Нобелівка знову оминула й цього лауреата.

Робилась спроба грати "від політики" – мов, більш ніж часто, премію отримує письменник, який активно займається суспільною діяльністю, який часто конфліктує зі своїм урядом і якого не дуже люблять на батьківщині.
Резон у цьому теж є – навіть якщо не згадувати лауреата 2006 року Орхана Памука, якого Нобелівка де-факто врятувала у рідній Туреччині від в’язниці. Досить згадати, що з п’яти лауреатів, які писали російською мовою, четверо були саме такими "дисидентами": Бунін, Пастернак, Солженіцин і Бродський.

Але й це не допомогло. Лауреатом Нобелівської премії з літератури за 2007 рік стала англійська письменниця Доріс Лессінг, усе фрондерство якої, випливає, хіба що в "частковій" відмові від британського "Ордену кавалерів слави".

У грудні 1999 року Доріс Лессінг увійшла в останній у тисячолітті, яке закінчилось, список осіб, відзначених цією нагородою для людей, які мають "особливі заслуги перед нацією". Але письменниця прийняла "почесть без титулу", відмовившись від лицарства.

Всі ці прогнози, що зарубались, і стереотипи, що не спрацювали, змушують сказати тільки одне: і слава богу!

Тому що, за довгий період часу, ми можемо просто порадіти тому, що Нобелівку отримала гарна письменниця. Отримала просто за книги – без всілякої політики, коректності та "вищих міркувань".

Щоправда, Нобелівський комітет не був би Нобелівським комітетом, якби зовсім забув про "актуальність і злободенність". Доріс Лессінг була нагороджена з формулюванням "Авторці епічних описів жіночого досвіду, яка зі скепсисом, пристрастю та передбачувальною силою досліджувала розділену протиріччями цивілізацію", але якщо ви запишете Лессінг у феміністки, то помилитесь.

Так, її роман "Золотий щоденник" (1962 рік) часто називають класикою феміністичної літератури, але сама Лессінг завжди наполягала на тому, що головна тема там – права особистості в суспільстві, а зовсім не роль жінок у ньому.

Втім, про усе по порядку. Історія це досить довга – Доріс Лессінг стала не просто 11-ю жінкою, яка отримала Нобелівку, але й найбільш літнім лауреатом, відібравши цей титул у нагородженого ще в 1902 році 85-літнього Теодора Моммзена.

Доріс Лессінг – без двох років 90, вона народилась в 1919 році в родині британського чиновника і певною мірою є живим уособленням тодішньої "імперії, над якою не заходить сонце".

Вона народилась в Керманшасі, у країні, що тоді називалась Персія, а нині зветься Іраном. Там вона й провела дитинство, а от юність – вже в Африці, у Південній Родезії (нині Зімбабве).

Залишимо всі ці деталі біографії, для нас важливо, що в 1949 році її доля знову робить крутий зиґзаґ: вона залишає в Африці двох чоловіків і двох дітей і назавжди їде в Лондон, щоб почати нове життя – життя письменниці.

Там, втім, теж не обійдеться без крутих поворотів. У творчості Лессінг виділяють три періоди, які умовно можна назвати "комуністичний", "феміністичний" і "фантастичний". Спочатку, вона й справді була затятою прихильницею комуністичних ідей, і книги її не без підстав називали "антиколоніальними романами" – такі її дебютний роман "Трава співає" і серія "Діти насильства", що складається з п’яти романів.

Саме тоді її дуже полюбили в Радянському Союзі, де вона перекладалась з 1957 року та друкувалась в "Іноземній літературі".

У середині 50-х років Лессінг пережила серйозну ідеологічну кризу, головним результатом якого став роман "Золотий щоденник", який величезна кількість людей схильна вважати шедевром. Саме після "Золотого щоденника" Лессінг стали вважати однією з найсерйозних претенденток на Нобелівку, але, як вважає багато хто, отриманню премії серйозно перешкодив третій період.

Лессінг всерйоз захопилась суфізмом і фантастикою, яка Нобелівський комітет дратує гірше скіпідару, – багато хто вважає, що саме формальна приналежність до цеху фантастів залишила без Нобелівки і Станіслава Лема, і Курта Воннегута.

Лессінг початку писати 5-томну серію фантастичних романів "Канопус в Аргосі: Архіви" – власне бачення проблеми "прогресорства", у її термінології – "примусової еволюції". Цей цикл розповідає про "багаторівневу" боротьбу протягом мільйона років двох надцивілізацій – технологічної та "духовної" – за планету Шикаста (Земля), причому людство у своїй нинішній якості здатно осягнути лише нижчий рівень цієї всесвітньої інтриги, оскільки є "невдалим експериментом" в еволюції. Цикл отримав найполярні оцінки – від звинувачень в "нудоті і претензійності" до захвату Браяна Олдісса, який назвав його "одним з найбільш цікавих подій 1980-х років".

Безсумнівно тільки одне: акції Лессінг у Нобелівському комітеті різко впали. Ні, її періодично згадували, але у фаворитах вона не ходила ніколи.

Доти поки часи не змінились, і Лессінг не стала першим фантастом, який отримав найпрестижну літературну премію. Цієї премії вона чекала майже 30 років, і те, що вона її дочекалась, – практично чудо. Занадто багато хто її так і не дочекався – від Лева Толстого до Астрід Ліндгрен.

Що б там не говорив Нобелівський комітет, давайте назвемо речі своїми іменами: на наших очах віддали борги минулому століттю. Господь з вами, яка "сучасність і актуальність"? Про якого лауреата XXI століття можна говорити, якщо свої твори авторка друкує на друкарській машинці, а в інтерв’ю Лессінг чесно зізналась, що її сформували три речі: Центральна Африка, наслідки першої світової і література, насамперед Толстой і Достоєвський?

І це добре, що борги віддали. Дякую, Двадцятий, тепер можна йти далі.

Газета.Ру

фото: ru.wikipedia.org