Про те, що у нас один з найкращих основних законів було сказано багато. Формально в Україні є розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Є своя система стримувань і противаг. Окреслена діяльність інституцій, які мають забезпечувати злагоджене функціонування системи влади як у центрі, так і не місцях. Непогано прописані права і свободи громадян. Ухвалено чимало законів і підзаконних нормативно-правових актів, покликаних регулювати різноманітний спектр суспільних відносин. Словом, якщо поглянути з точки зору законодавця, є все для нормального успішного розвитку держави і суспільства. Але українська реальність зовсім інакша і не така правильна.

Конституція України 1996 року базується на передовому світовому досвіді. З юридичної і правової точки зору це загалом якісний документ. Проблема у тому, що навіть найкращі конституції і закони не гарантують побудову ефективної держави, в якій вони бездоганно працюватимуть.

У 1990-ті роки в українському суспільстві переважала доба романтизму і побутувала думка: ось приймемо хороші закони і процес розбудови країни запуститься. Держава вже за кілька років розквітне. Свідомість широких мас зміниться. Нові закони дадуть можливість забути про радянське колоніальне минуле і насолоджуватися світовими цивілізаційними досягненнями. Конституцію чомусь розглядали як панацею від багатьох бід. Але з часу її ухвалення пройшло 23 роки, а суспільство хворіє на ті самі хвороби, якими хворіло у 90-ті роки. Ні європейська конституція, ні закордонний юридичний досвід не змогли змінити свідомість рядових українців. Але насправді Конституція не винна, що Україні не вдалося вирватися з колоніального минулого.

У 1895 році відомий французький соціальний психолог Гюстав Ле Бон опублікував книгу «Психологія народів і мас». Однією з тем цієї праці є дослідження впливу державних інститутів на долю народів. Автор переконаний: насправді конституції, закони, уряди, органи влади не здійснюють вирішального впливу на розвиток нації. Причини бідності чи багатства народів, ефективності їхньої держави, економічного ладу, здатності до самоорганізації та розвитку приховуються у внутрішньому характері широких верств населення. І жодні, навіть самі ідеальні інституції не зможуть швидко змінити стан справ в країні.

Для доведення цієї тези Ле Бон вирішив порівняти розвиток США та країн Латинської Америки. Науковець зазначає, що на континенті живуть представники переважно двох європейських націй – англосакси та іспанці. І Північна Америка, і Латинська Америка мають потужні природні ресурси та родючі землі. Країни Латинської Америки здобули свою незалежність на початку 19-го століття і майже за сто років у них було достатньо часу, аби показати успішну динаміку розвитку і наздогнати своїх північноамериканських сусідів.

Списана конституція не є запорукою дублювання рівня громадянської свідомості і якісної роботи інституцій

Крім того, країни Латинської Америки запозичили республіканський і політичний устрій у США. В основу їх конституцій лягла конституція Сполучених Штатів Америки. Здавалося б, за таких умов значної різниці в рівні розвитку суспільств не мало б бути. Але в реальному житті все інакше. Списана конституція не є запорукою дублювання рівня громадянської свідомості і якісної роботи інституцій. Можна запозичити чужі закони, скопіювати принципи розподілу влади, записати усі права і свободи. А в підсумку нічого не отримати.

Радикальна відмінність між США і Латинською Америкою навіть наприкінці 19-го століття кидалася в очі. Тоді як Північна Америка виходила у світові лідери за економічним потенціалом, освоювала нові території і активно нарощувала свій вплив у світовій політиці, латиноамериканські країни погрузли в хаосі, внутрішніх конфліктах і економічній стагнації. Ле Бон згадує про деспотію, анархію, банкрутства, розкрадання казни і корупцію, які процвітають у державах на південь від США. Якщо перенести з Вашингтону державні установи у якусь з країн Латинської Америки, вони дуже скоро втратять свою ефективність. Персонал державних інститутів Мексики, Бразилії, Аргентини, Перу, Колумбії та інших країн наприкінці 19-го століття формувався за принципом особистих зв’язків і кумівства. Від республіканської форми правління залишилася тільки назва, тоді як державами керувала місцева олігархія, яка перетворила політику у торгівлю.

Ле Бон пише, що треба бути наївною дитиною, аби вірити, ніби форми правління і конституції мають визначальний вплив на долю народу.

«Лише в самому народі міститься його доля, яка не залежить від зовнішніх обставин»

«Лише в самому народі міститься його доля, яка не залежить від зовнішніх обставин. Все, що можна вимагати від уряду – це бути виразником почуттів та ідей народу, яким він керує. Навіть сам факт існування уряду є точним відображенням народу. Немає ні форм правління, ні установ, щодо яких можна сказати, що вони абсолютно хороші чи абсолютно погані», – зазначає науковець.

Пройшло понад сто років, а ці спостереження не втратили актуальності. На початку 21-го століття серйозна відмінність між країнами англосаксонського і латиноамериканського світу надалі існує. Більшість держав Латинської Америки не зуміли забезпечити сталий економічний розвиток, ефективну роботу державних установ. У них процвітає корупція, олігархія, соціальний популізм, бідність та високий рівень злочинності. Жодна з цих країн не входить до списку ТОП-30 за рівнем ВВП на душу населення. Соціальна прірва між багатими і бідними тут виражена більше, ніж в середньому по світі. А Венесуела та Гаїті належать до одних з найбідніших на планеті. Сліпе копіювання американської конституції, юридичних норм та інститутів не стало передумовою для такого ж бурхливого соціально-економічного розвитку Латинської Америки.

Україну теж можна вважати однією з держав Латинської Америки, яка географічно розташована у Європі. Сучасна правова база, нова конституція, законодавчо врегульовані європейські принципи розподілу влади та роботи судової і правоохоронної системи. Формально все ніби непогано. Деякі європейці навіть висловлюють схвальні відгуки щодо українських законопроектів, порівнюючи їх зі світовими стандартами. От тільки українцям від цього жити якось не легше. Інституції в Україні – це лише назва. Конституція – звичайний документ, яким маніпулюють в той чи інший бік можновладці. Проголошені громадянські права і свободи не стали запорукою побудови ефективної держави. Це лише зовнішній фасад, який приховує іншу сумну реальність. Кілька десятиліть експериментів в Україні засвідчили: потрібно щось більше, ніж ідеальна Конституція чи скопійовані з-за кордону органи, аби якісно змінити суспільство.

Соціальні психологи кажуть: суспільства надто повільно змінюють свій світогляд і звички. Те, що вкладалося у людей століттями, не можна змінити одномоментно. Сформовані поколіннями стереотипи продовжують діяти. Особливо, коли ніхто й не докладав зусиль для їх коригування.

Будьмо відверті: частина суспільства більш хоче не зламу корумпованої системи, а можливості отримувати бонуси від цієї системи

Українці досі не вилікувалися від наслідків тривалого перебування під владою чужих імперій, особливо Росії. Їхня свідомість пронизана комплексами меншовартості, колоніальної залежності. Світогляд широких верств населення перебуває у бездержавному русифікованому минулому. Там немає місця для самоорганізації, критичного мислення, вміння брати на себе відповідальність за майбутнє. Будьмо відверті: частина суспільства більш хоче не зламу корумпованої системи, а можливості отримувати бонуси від цієї системи. Стати у ній своїм. Інша частина мріє про безкоштовні подарунки від держави. Ще хтось живе мріями про передвиборчу гречку. На п’ятому році війни з Росією половина суспільства досі прихильно ставиться до агресора. З такими соціальними комплексами не дивно, чому країна не може здійснити цивілізаційний прорив.

За роки незалежності влада, яка була в Україні, майже не працювала з суспільством. Та й сама влада не вийшла за межі старого колоніально залежного деформованого світогляду. Навпаки, була його носієм. Не дивно, що свідомість народу, його поведінка, дії та звички залишилися незмінними. За винятком пасіонарної меншості пасивна більшість все ще живе стереотипами, закладеними в інші епохи. Але ці стереотипи не можуть закласти фундамент нової успішної країни. Затримують розвиток, не дозволяють остаточно розпрощатися з колишньою метрополією.

Перш ніж проводити будь-які реформи, приймати закони, варто почати працювати з психологією суспільства. Усвідомити чим воно живе. Які цінності і світогляд має. Чи досі ним керують принципи, закладені в іншу бездержавну епоху колишніми окупантами. І спробувати їх викорінити. Інакше будь-які, навіть найкращі починання, приречені на поразку.