«Державники»-реваншисти, «націоналісти»-путіністи або «Опозиційна платформа – ЗаЖопЕС». Широка коаліція, яку українці отримали у новій опозиції. Завдяки чому сталося це об’єднання та чого нам від нього чекати – у розмові із політологами.

В опозиції до нової влади об’єдналося необ’єднуване – державники і реваншисти, порошенківці і медведчуківці. Як?

Олег Жданов:

Це дуже очікувана коаліція в опозиції. Порошенко із Медведчуком працювали в одній команді із 90-х. А у минулі 5 років – пліч-о-пліч. Звісно, публічно говорили одне, а за закритими дверима у кабінетах вирішували зовсім інше. Публічно Порошенко захищав Україну від Путіна, а за закритими дверима робив усе, щоб просунути його кума Медведчука у топ-політику. І просунув. Дозволив скупити телеканали та навіть продуктопровід для перекачки дизельного пального. Тобто зайти в економіку й отримати важелі для контролю.

Порошенко за 5 років ні впливових санкцій на РФ не наклав, ні самого факту війни з РФ не визнав. У 2015-му спробував протягнути особливий статус Донбасу, і щастя, що облажався. Тільки от коштом смертей чотирьох нацгвардійців. Якби хлопці не загинули, він дотиснув би Верховну Раду – і законопроєкт було би ухвалено. Зараз ми навіть не мріяли би про європейську спільноту. Мали би федерацію, були б під Кремлем чи у складі якогось євразійського співтовариства.

Крим, наскільки я розумію, у їхніх розкладах був поза дужками. У Відні вони визначились із кандидатом на пост президента: із трійки Яценюк-Кличко-Порошенко переміг Порошенко. А Крим був за це платою.

Тому тепер Порошенко лише показав тих, на кого працював усі ці 5 років – проросійські сили, на «п’яту колону», як він сам їх і називав.

Віктор Небоженко:

І президентом Порошенком, і його віцепрезидентом Медведчуком керував Кремль. Всі ці п’ять років. Це ж очевидно. Злочинні Мінські угоди – це спільна робота Порошенка та Медведчука. Тому я не бачу між ними жодної різниці. Зовні вони можуть конфліктувати, а політичні кроки робити тільки в одному напрямі – на користь Росії.

Як працюватиме ця коаліція в опозиції? Чи зможе вона впливати на владу?

Андрій Золотарьов:

Опозиція буде маргіналізована. Медведчук через проблеми з «Опоблоком» приречений. Тепер він застрягне на рівні 10-15% підтримки. У Порошенка попереду складні часи спілкування зі слідчими. Портнов, який займається цими питаннями, – просто бультер’єр юриспруденції. Але цікаво, що він хоче не стільки посадити Порошенка, скільки вимучити його, затягати його по судах. Щоби той щотижня кілька днів присвячував спілкуванню зі слідчими. Здоров’я це, ясно, що не додає.

Публічно скоординувати дії Порошенко та Медведчук, звичайно, не зможуть, але гра «я – патріот, а ти – реваншист» у чотири руки триватиме.

Опозиції в цьому Парламенті як такої не буде. Буде хіба випробування на міцність «Слуги народу», яка з часом може розділитися на «зеленінців» і «коломойців».

Віктор Небоженко:

Зовні Порошенко й далі демонструватиме яскраві проукраїнські, націоналістичні позиції. Медведчук звинувачуватиме їх у «фашизації» України. А це буде найбільш зручно для тиску на владу. Вони будуть витягувати один одного та концентрувати електорат. Порошенко ж розуміє, що 8% – це критично мало для нього. Йому потрібна вся Західна Україна.

Олег Жданов:

Пригадуєте, як Порошенко піарився написанням законопроєкту про зняття депутатської недоторканності? А вчора першим виступив проти внесення цього законопроеєту до порядку денного Ради. От його справжнє обличчя. І так працюватиме далі. Разом з Медведчуком буде протидіяти всім корисним діям нової влади. Чи буде цей вплив потужним? Навряд. Хіба у питаннях внесення змін в Конституцію, де треба понад 300 голосів.

Юрій Романенко:

Не вплинуть вони ні на що. Погавкають, покритикують, як жалюгідно робили це вчора, на тому закінчиться. Виглядає на те, що Зеленський таки зніме недоторканність і тоді швидко поставить Порошенка та його бригаду на місце. По-перше, матеріалів для цього досить. По-друге, це найкраща можливість підтримувати високу легітимність влади, адже на успіхи в економічній сфері потрібен час. Щодо Медведчука – складніше. За нього буде вступатися Кремль – на перемовинах щодо Донбасу та визволення полонених.

Наразі поза коаліцією та опозицією у Раді опинилася партія «Голос». Чого чекати від неї?

Віктор Небоженко:

Вакарчук себе не знайшов. Це ж дійсно важко із популярного, улюбленого багатьма співака перетворитися в політика, якого всі критикують та вимагають мужності. А він ще й не знав, що так треба буде, Пінчук йому про це не сказав… Тепер найбільшу помилку зробить, якщо почне співпрацювати з Порошенком. Бо це буде співпраця на користь Кремля.

Юрій Романенко:

Вакарчук загублений. Таке собі політичне «муму» у Верховній Раді. Дивишся його виступи й думаєш: ну навіщо? Він же не зі світу цього. Добрий музикант, а як політик – ніякий. В’ялий… Жінок таке не заводить. Для нього все може закінчитись так, як минулого разу – складанням мандату. Може, це в нього хобі таке – заходити і виходити… Не знаю. Але разом з «фракцією хороших людей» йому в цій Раді ловити явно нічого. Правильно зробила Тимошенко. Вона не в коаліції, але й в опозицію, як заявила, не піде. Підтримує владу там, де варто підтримати. Тобто старається бути важливою при тому розкладі, який є. А Славіку… хіба на гастролі їхати. У Парламенті не потрібен – тож залишається тільки «лабати».

Яна Федюра, “Вголос”

P.S.: На головному фото – депутатка від “Європейської солідарності” Вікторія Сюмар із депутатом від “Опозиційної платформи-За життя” Нестором Шуфричем у новообраній Верховній Раді 29 серпня.

А це допис Вікторії Сюмар, зроблений за два дні до фото – 27 серпня. Тут вона називає призначення Нестора Шуфрича керівником парламентського комітету з питань свободи слова “плювком в обличчя”: