У Парижі закінчилась перша зустріч президента України Володимира Зеленського із лідерами «нормандської четвірки» – Еммануелем Макроном, Ангелою Меркель та Володимиром Путіним. Під час саміту сторони домовилися про обмін полоненими, збільшення повноважень місії ОБСЄ та пообіцяли, що наступна зустріч відбудеться через чотири місяці.

Які наслідки матиме цей «нормандський формат» та чого ми досягнули у Парижі? Про це ІА «Вголос» запитало експертів.

Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

Усі серйозні політологи та експерти вважали, що не варто чекати якихось великих результатів від цього саміту в нормандському форматі. Результат – очікуваний. Крім формальних результатів домовленостей те, що переговори зрушили з «мертвої точки» – це вже перемога. Стало очевидно, що Росія просто так не збирається йти на поступки. Результати вчорашньої зустрічі можна вважати бойовою нічиєю. Ця зустріч для України була більшим успіхом, ніж для Росії. Наша влада домовилась про обмін полоненими та була зроблена ще одна спроба припинення вогню.

«На пресконференції ми побачили роздратованого та незадоволеного Путіна»

Президент України Володимир Зеленський, як молодий лідер України, здав свій іспит і він не зазнав поразки. Багато хто очікував, що український президент програє досвідченому Путіну, що російський лідер його заманить у пастки, «розмаже» на цих переговорах. А цього не відбулося. Навпаки – на пресконференції ми побачили роздратованого та незадоволеного Путіна. Це було дуже очевидно. Путін навіть не відповів на репліку Зеленського про український Крим. Також у президента України після цього саміту стало менше ілюзій стосовно того, що Путін хоче домовлятися.

Щодо лідерів Франції та Німеччини, то Макрон насолоджувався зустріччю. Візуально було помітно, що Макрон хоче сподобатись Путіну та він готовий до зближення. Вирішальну роль на цій зустрічі відігравала Меркель. Як на мене, не було ситуації «три на одного», бо позиція Німеччини суттєво відрізняється від позиції Макрона.

Петро Олещук, політолог:

Насправді ніякої зради немає. За великим рахунком, зустріч завершилася нічиєю і збереженням статусу-кво, яке намагалися завуалювати деякими рішеннями. Усі очікували від зустрічі дуже багато, тому вони не могли сказати, що результатів немає. Тому й акцентували увагу на деяких гуманітарних питаннях, на кшталт обміну полоненими. По суті, залишилися перемовини у нормандському форматі, Мінські угоди та формула Штайнмаєра, які були й досі. Але нічого іншого і бути не могло без якогось прориву. Очевидно, що Росія на це не налаштована. А без згоди Росії ніяких змін у цій ситуації відбутися все одно не може. Газові перемовини завершилися фактично безрезультатно, відтак довгоочікувана «зрада» про те, що якось зав’яжуть виконання Мінських домовленостей на газових преференціях, не відбулася. Газове питання буде вирішуватися, але окремо, як це й було раніше.

Олег Жданов, ексспівробітник Генштабу ЗСУ, полковник запасу:

Позитивний момент, що у нас вперше за 6 років з’явилася чітка сформульована державна позиція. Я маю на увазі спочатку контроль над кордоном, а потім вибори. Спочатку безпекові питання, а потім політичні питання. Впритул до того, що Зеленський наполягає на внесенні змін до Мінських домовленостей стосовно передачі кордону та проведення виборів.

Погано, що Росію взагалі не назвали агресором і не визнали стороною конфлікту

Водночас, погано, що Росію взагалі не назвали агресором і не визнали стороною конфлікту. Це каже про те, що, на жаль, влада до цього ще не дозріла і сама затягує вирішення питання. Бо домовлятися не з Росією – неможливо. Думаю, що ми до цього прийдемо, якщо, звісно, пан Зеленський таки хоче закінчити цю війну. Також, на жаль, безпекове питання вирішується двосторонньо, без залучення посередника, третьої сторони, яка гарантувала би виконання обома сторонами домовленості про припинення вогню та розведення військ. Якщо не буде гаранта виконання цих умов, обстріли будуть продовжуватися і розведення військ не призведе до припинення вогню. Путін виставив свою позицію, як він бачить виконання Мінських угод. Зеленський виставив свою позицію. Це і є головна мета саміту: позначити свої позиції і те, що будемо намагатися втілювати в життя. Тому питання обміну полоненими та розведення військ були винесені на перший план, щоб показати хоч якийсь позитив в цих перемовинах.

Юрій Романенко, директор програми Міжнародна і внутрішня політика аналітичного центру «Український інститут майбутнього»:

Схоже, що сторони не домовилися за базовими принципами: федералізація, контроль над кордоном, а тому виносять на перший план обмін полоненими.

Важливо, що Зеленський зробив особливий акцент на те, що змінювати Конституцію не буде, що розміну Криму на Донбас не буде. Путін гнув свою лінію про особливий статус ОРДЛО.

Перенесення на чотири місяці зустрічі в Нормандії вигідна росіянам, щоб давити Україну газовим питанням. В цілому, відчуття, що переговори були важкими і сторони зробили дрібні поступки, щоб продемонструвати динаміку. Меркель це назвала «рухом вперед». Але Зеленський обмовився, що «цього мало». Це і є характеристика якості переговорів.

В цілому післясмак від зустрічі в Парижі: катастрофи немає. Важливі для України тези були сказані Зеленським прямо перед Путіним і журналістами. Президент України поводився впевнено і щиро. Основна сутичка ще попереду.

Олександр Антонюк, політолог:

Нашу позицію, на якій Володимир Зеленський зробив окремий акцент щодо неможливості федералізації України (особливий статус Донбасу) – наші західні партнери “не почули”. Це було прогнозовано і без ілюзій. Доведеться повторити через чотири місяці.

Попереду багато інформації, аналітики та важкої роботи. Підсумок зустрічі : глобально без змін. Всі сторони залишились на своїх позиціях в т.ч. цинічних. Щодо рівня публічного представлення, то президент України виступив гідно.

Щодо «формули Штайнмаєра» та «особливого статусу Донбасу», то сама формула точно не може бути застосована в чинному українському законодавстві. Але при ювелірній роботі та трактуванні суті “особливого статусу” цей “алгоритм” можна розвернути на нашу користь. Як варіант, точніше ідея: “особливий статус” – рішення, яке за задумом має зупинити процес повернення окупованих територій або призвести до федералізації України. Або нам слід внести відповідний Закон, де під особливим статусом визнати окупацію РФ і визначити, що у цьому статусі фактично перебуває АР Крим. Таким чином, ми надаємо цим територіям єдиний юридичний статус, а отже формуємо цілісний порядок денний та визначаємо відповідальність РФ за окупацію територій України, як через санкції, репарації, а також арешт активів РФ в ЄС на користь України тощо. Україні потрібно ввімкнути логіку, політичний цинізм та створити прецеденти, тим більше, що наші західні партнери своїми діями нас до цього спонукають.

Ярослав Макітра, політтехнолог:

Насправді можна зробити висновок, що під час зустрічі домовилися домовлятися, бо у цих пунктах немає нічого кардинально іншого. Україна залишається на своїх позиціях, Росія – на своїх.

Щодо пункту про імплементацію формули Штайнмаєра в наше законодавство, то варто зауважити, що у пункті 3-му сказано про те, що представники сторін будуть домовлятися про місцеві вибори, формат тощо. А вже те, що «будуть домовлятися», свідчить, що 2-й пункт не є непорушним. Тобто, якщо немає домовленості, які вибори відбудуться і за чим (тобто те, що сказано у 3-му пункті), то по-суті імплементація цієї формули ще не визначена у деталях.

Щодо місії ОБСЄ, то є одна проблема, про яку говорять протягом шести років, і нарешті її побачили – місія працювала протягом дня, а увечері не моніторила нічого. А це абсурдно. А зараз наче домовилися, що місія ОБСЄ працюватиме цілодобово.

Щодо припинення вогню – це вічна історія. Навіть Президент казав, що цей пункт вже узгоджували, проте не реалізували. Але якби про це припинення вогню взагалі не домовилися, то не було б сенсу лідерам взагалі виходити на брифінг. Хоча цей пункт про припинення вогню, на жаль, окупанти навряд чи виконуватимуть.

Якщо говорити про обмін полоненими – тут важливі деталі: хто такі «всі», якщо обмінювати будуть «всіх на всіх»; кого запишуть у ці списки. Тому ця вся історія з обміном може затягнутися і не факт, що буде реалізована до Нового року. Але що важливо: якби не було цього пункту про обмін «всіх на всіх», тоді можна було би сказати, що про цей мінський документ можна було б забути.

Також хочу зауважити: те, що ми не підписали зараз жодних документів щодо газу, це більша проблема Росії, ніж України. Нам буде складно, якщо контракту про транзит газу не буде, але для Росії це буде просто катастрофою. І ми переконалися, що навіть коли Зеленський про Крим сказав під час брифінгу, Путін просто змовчав і не наважився сказати, що «Крим російський».

Загалом тепер важливо не переходити цих «червоних ліній». Процес триває, як і до цього. Більше того: домовились навіть переглянути мінські домовленості. Навіть Меркель частково підтримала нашого Президента у тому, що ці домовленості потребують кореляції.

Висновок: Зеленський чинив так, як і обіцяв до цього, тому в нашій країні багато просто додумали його опоненти. Загалом не відбулось ні погіршення ситуації, ні її покращення. Україна залишилась на тих самих позиціях, конфлікт – у глухому куті.

Олександр Мусієнко, політолог:

Я оцінюю цю зустріч позитивно, адже не відбулося жодних поступок з українського боку, які можна було б назвати недопустимими чи зрадницькими. Наш Президент чітко артикулював українську позицію, пояснив, що для нас неприйнятний ні сценарій федералізації, ні сценарій торгівлі суверенітетом; підтвердив на брифінгу в присутності Макрона, Меркель і Путіна (що важливо), що Донбас і Крим – це Україна і це тверда українська позиція.

Не було з нашого боку також поступок політичних – це також важливо: ні про зміни до Конституції, ні про амністію не говорили. Тобто реалізовують стратегію так зв. малих кроків, коли на порядок денний виносять спочатку безпеку поряд з гуманітарними питаннями, а потім вже рух до якихось політичних питань.

Чи досягнуть припинення вогню? Я в цьому особисто сумніваюся, оскільки Росія нам таке часто обіцяла, а ще частіше не виконувала. Але з іншого боку, якщо успішно втілять у життя розведення військ на трьох населених пунктах, то, можливо, це і призведе до зменшення інтенсивності вогню.

Також важливо, що втілюють у життя і гуманітарну складову поряд із безпековою – це обмін полоненими та відкриття нових КПВВ, розмінування територій, яке для мешканців є бідою.

Також всі боялися, аби Президент не піддався на шантаж і провокації Росії й не згодився на прямі поставки газу з країни-агресора. Цього уникнули, на щастя, бо для нас це зараз неприпустимо. Загалом, на мою думку, економічні (газові) питання вдалося від цієї зустрічі відділити, що є абсолютно правильною стратегією – не давати зараз Росії шантажувати Україну газовим питання.