Над експозицією працювали Ірина Дутковська, заслужений художник України Орест Скоп та завідувач музеєм «Русалка Дністрова» Галина Корнєєва.

Родичка Маркіяна Шашкевича по лінії його дружини Юлії Крушинської львів’янка Ірина Дутковська розповіла цікаві деталі з його особистого життя та історії своєї родини .

«Коли ще у радянській школі я вивчала творчість Маркіяна Шашкевича, батько сказав мені, що наша родина має відношення до нього, але я якось пропустила це мимо вух, – розповідає Ірина Дутковська. – Справжнє зацікавлення своїм родоводом виникло десь років двадцять тому. Тепер я знаю, що мій прапрапрадід Тедор Крушинський – батько дружини Маркіяна Шашкевича, його тесть, а її рідний брат Йосип Крушинський – мій прямий прапрадід».

Кілька років тому пані Ірина знайшла в родинному альбомі фото жінки, на звороті якого є підпис «жена Маркіяна». Воно зроблене 1874 року у Коломиї в салоні фотографа Адольфа Мюллера. У Колимиї працював її син Володимир, а вона весь час проживала разом з ним, то ж ніяких сумнівів тут бути не може. На невеличкій світлині – жінка, якій під шістдесят. Переглянувши уважніше родинний фотоальбом, Ірина Дутковська знайшла ще старіший, ще блідіший знімок, з якого дивиться на нас та сама жінка, тільки суттєво молодша. Знімок теж зроблений у Колимиї цим же фотомайстром, у цьому ж салоні. І навіть фотель, біля якого вона стоїть, той самий.

На цій світлині нема дати, але візуально між ними «прочитується» різниця у двадцять років. Цією фотографією зараз зацікавився художник, який хоче намалювати портрет молодих Маркіяна і Юлії Крушинських. До слова, про Маркіяна.
Його фото не збереглося, бо тоді ще фотографії як такої не було. Портрета, намальованого за його життя, також знайти не вдалося, хоча один з його однокурсників Іван Вендзелович був художником, працював в бібліотеці Оссолінських і залишив багато зарисовок портретів своїх сучасників. Маркіяна між ними не знайшли. Найбільш поширеним і правдоподібним зображенням Маркіяна Шашкевича є портрет Івана Труша, намальований у 1911 році, до століття. «Йому позував священик Теодозій Лежогубський, який походив з родини Авдиковських (по материній лінії Маркіяна Шашкевича) і, за свідченнями сучасників, був зовнішньо подібний до Маркіяна», – уточнює Ірина Дутковська.

Маркіян і Юлія

«Маркіян Шашкевич познайомився з Юлією Крушинською у жовтні 1837 року на весіллі в пароха теперішнього села Вузлове. Священик віддавав свою шістнадцятилітню дочку за алюмна духовної семінарії, – продовжує розповідь пані Ірина. – Можливо, молоді люди уже чули одне про одного, бо разом із Маркіяном вчилося два брати Юлії. Йому тоді йшов двадцять сьомий рік, їй – двадцять третій. Цікаво, що Юлію сподобав собі Маркіянів молодший на два роки брат Микола. Обидва до неї залицялися, але вона обрала Маркіяна, який передумав висвячувати в безженному стані. У нього були думки присвятити себе виключно служінню Церкві, але доля розпорядилася інакше. Радився з цього приводу з матір’ю, зі своєю сестрою Юлією, яка уже була одружена… У лютому 1838 року молоді люди обвінчались. Відомо, що їх вінчав отець Ізидор Трохимович з Крехова. На плебанії у Деревні відбулося весільне прийняття, бо гучних весіль тоді не справляли. У 1911 році, коли святкували століття Маркіяна Шашкевича, ще була жива їхня дружка Йосифа, й в 47-ому числі газети «Неділя» надрукували її спогади. Вона пригадала, що під час весільної вечері Маркіян посадив Юлію на коліна і сказав: «Який я щасливий! Тепер уже тебе мені ніхто не відбере».

Історію їхнього знайомства, одруження, подружнього життя і смерті Маркіяна описав їхній родич, священик Василь Чернецький, який був одружений з онукою отця Теодора Крушинського. Йдеться про краєзнавчу працю «Село Деревня в окрузі Жовківській». А загалом він написав більше ста краєзнавчих праць, в яких описав історію виникнення різних сіл Галичини, подавав замальовки церков, яких сьогодні уже нема. Ці роботи високо оцінив Іван Крип’якевич, який помістив в журналі «Батьківщина» працю про отця Чернецького».

У березні 1843 року Маркіян Шашкевич ще писав листа до свого тестя, прапрапрадіда пані Ірини (збереглося всього кілька листів Маркіяна Шашкевича – до дружини Юлії, до тестя, до матері, лист до брата Антона і до їхнього родича Михайла Козловського. – Авт.). Повідомляв, що на Великдень приїде з дружиною до Деревні, і там усі разом святкуватимуть, але йому ставало щораз гірше. Він тяжко пережив втрату свого другого сина, який помер немовлятком у січні. У березні Маркіян уже не міг виконувати свої священичі обов’язки, й тому на парафії його замінив отець Филимон Граб’янка. Навесні йому, як і усім туберкульозним хворим, стало гірше. Як писав Василь Чернецький, «у їхню хату вкралася нужда». Маркіяну Шашкевичу чомусь не платили священичого утримання, а мале Юлине віно вичерпалось на ліки. Вона, як могла, намагалася його рятувати. «Тепер я, як лікар, можу оцінити стан його здоров’я і стверджувати, що його туберкульоз ускладнився туберкульозним менінгітом, тому Маркіян втратив зір і слух, – каже Ірина Дутковська. – Від туберкульозу легенів хворі не тратять ні зору, ні слуху. Мусіло бути ураження мозкових оболонок». У тридцять два роки він пішов із життя…

А Юлія жила довго. Одна, і «лише полин стелила доля їй під ноги».

Вдруге заміж так і не вийшла. Юлія Крушинська народилася у 1815 році, а померла у 1896, проживши вісімдесят один рік. Вона ще побачила те величаве перенесення праху Маркіяна Шашкевича із Новосілок до Львова. Як писала тоді газета «Діло», за прахом Маркіяна Шашкевича ішла його дружина Юлія у товаристві дам, які вели її під руки… Вона пережила й смерть старшого сина, якому себе присвятила.

Доля дітей

Старший син Маркіяна і Юлії Володимир народився в Деревні, й там у дідуся виховувався, там ходив до школи. Теж, як батько, був хворобливий і дід викликав до нього військового австрійського лікаря. Згодом, підрісши, Володимир вчився у Львові, а потім рідний брат батька Антін Шашкевич запросив його до Відня, де він вивчав юриспруденцію в університеті, але працював згодом фінансовим урядником.

«Сталося так, що Володимир успадкував від батька не лише хворобу, але й літературний талант, – продовжує розповідь Ірина Дутковська. – Він писав непогані твори, видавав свій збірник «Вільник», журнал «Вечорниці», писав і поетичні твори. У своїх політичних поглядах Володимир примкнув до народовської течії львівської інтелігенції, працював з Анатолем Вахнянином. Його видавничі справи йшли не дуже вдало. Сім’я не могла утримуватися за рахунок видавництва, яке він організував. Ті журнали виходили недовго, та й мама не дуже хотіла, щоб він жив у Львові, де бракує свіжого повітря. Про це вона писала в одному з листів». Останнє місце праці Володимира будо у містечку Тарнові (тепер це Польща. – Авт.). Там його комісували по хворобі. Останні дні доживав з матір’ю у Львові на площі Бенедектинок, де й помер у сорок шість років. Не дуже пережив батька.

Молодший син Шашкевичів Святослав народився у Новосілках у грудні 1842 року й, не проживши місяця, помер немовлятком. Ця втрата дуже ускладнила перебіг хвороби Маркіяна.

Родовід Крушинських

Ірина Дутковська тепер ретельно вивчає своє родовідне дерево. Самотужки намалювала його на великому плакаті. На віддалених «гілках» розмістила портрети своїх давніх родичів (ті, що вдалося знайти), а на «гілках», ближчих до нашого часу – фотографії. І себе також там помістила.

Пригадала з розповіді батька, що її прадід і три його сини жили в помешканні Юлії Шашкевич у Львові. Вони були 1860—1870-х років народження, то ж під час навчання у Львові там зупинялися, а прадід возив туди продукти із села з Яворівщини. Так вони утримувалися. Усі родичі Юлії по черзі залишали в неї дітей, коли віддавали їх вчитися до Львова. І опікувалися нею. Найдовше опікувався нею «вуй Іван», якого Володимир Шашкевич згадує у своїй біографії. Він, до речі. мав вплив на його творчість, бо був освіченою людиною – гімназіальним професором. Саме у помешканні дядька Івана Володимир відкрив своє видавництво.

«Коли я глибше зайнялася дослідженням свого родоводу, то стала відкривати щораз більше цікавих фактів, – продовжує розповідь І.Дутковська. – Мені вдалося прочитати листа свого прадіда Йосипа Крушинського, якого він написав у 1897 році й подав у ньому канву нашого роду, рівно через сто років – у 1997-ому. Лист зберігається у рукописному відділі наукової бібліотеки імені Стефаника – у матеріалах бібліографа Івана Левицького. Прадід описував наш родовід від ХVІІІ століття, а я пішла далі й вже добралася до ХІV століття».

Ірина Дутковська знає історію родин Шашкевичів і Крушинських як ніхто інший, то ж час від часу її запрошують провести ексклюзивні екскурсії по місцях Маркіяна Шашкевича. І ще вона стверджує, що вони родинно пов’язані із Колессами і Менцинськими, але це уже – інша тема.