2018 рік, що минає, був багатим на події, які то наближали, то віддаляли нашу країну від успішного шляху до задекларованих цілей. У нас були і вбивства активістів, і арешти проросійських «кротів», і вибухи на військових складах, і масові протести власників «євроблях», і «воєнний стан», про який вже всі майже забули. Були й історичні перемоги та поразки.

Наші перемоги

Створення автокефальної  Православної Церкви України

Через десятиліття 2018 рік буде записаний у підручниках історії як рік створення (або відновлення) Української помісної церкви. Питання, яке не мало вирішення кілька сотень років, було нарешті розв’язане. З історичної точки зору, від постановки питання про церковну незалежність до фактичного отримання томосу про автокефалію, Україна пройшла майже миттєвий шлях — менше року. 15 грудня, ймовірно, стане головним днем цього року — Україна отримала власну, незалежну від Росії, православну церкву й її главу — митрополита Київського і всієї України Епіфанія

Останні півроку все українське суспільство, незалежно від конфесійної приналежності, очікувало й обговорювало дві події — об’єднавчий Собор та отримання томосу. Саме в цей рік в Україні з’явилися унікальні з релігієзнавчої точки зору релігійні ідентичності — атеїсти, мусульмани, католики й юдеї Київського патріархату. Всі патріоти України, віруючі різних релігій і невіруючі, гаряче підтримували шлях до визнання Православної церкви України.

«Чи не вперше з 2014 року, прокремлівські сили пішли не в наступ, а зайняли оборонну позицію»

Показово, що Москва, за всієї своєї впливовості, не зуміла зупинити процес української церковної незалежності, хоча президент РФ збирав Раду безпеки спеціально по українських церковних справах, де всі російські спецслужби намагалися завадити отриманню Україною томосу. РПЦ погрожувала нам громадянською війною, московський патріарх розсилав по всьому світу заклики не визнавати українську Церкву і тиснув на Константинополь, а московські охоронці Кірілла навіть намагалися підсунути вселенському патріарху Варфоломію якийсь напій, від якого той тим не менше, відмовився. Томос став для Кремля потужним ударом нижче пояса, якого РФ зовсім не очікувала зазнати від  України. Чи не вперше з 2014 року, прокремлівські сили пішли не в наступ, а зайняли оборонну позицію, намагаючись зберегти хоча б частину впливу Московського патріархату в Україні.

Стокгольмський арбітраж

2018 року Україна з перемогою завершила судовий процес проти російського «Газпрому» у Стокгольмському арбітражному суді та домоглася компенсації 4,6 млрд доларів за недопостачання Росією обсягів газу для транзиту.

Україна та РФ судяться в Стокгольмському арбітражі з червня 2014 року, і Київ наполягав, щоб транзитний тариф був приведений у відповідність із європейськими правилами встановлення тарифів. Після перемоги команди українських юристів, “Газпрому” доведеться виплатити компенсацію, щороку платити на 4 млрд доларів більше за транзит і не перешкоджати інтеграції України в європейський ринок. Це стало величезним психологічним успіхом України, поставило Москву в незвичне для неї становище — сторони, яка програла державі, котру вважала своєю колонією. Як повідомили у “Нафтогазі”, станом на 19 грудня “Нафтогаз” уже отримав від “Газпрому” 2,093 млрд. доларів російських боргових платежів.

Поразки 2018 року

Однак крім перемог, Україна зазнала й втрат і поразок, зокрема, найгучніших на антикорупційному фронті.

Закриття справ Авакова та Насірова

Наприкінці року українців шокувала новина про те, що обвинуваченого в корупції та розкраданні 2 млрд. грн. екс-голову ДФС Насірова, котрий розіграв до абсурду цинічну сцену з ковдрою, відпускають на волю і навіть через су, вимагають поновити на посаді з виплатою мільйонної компенсації. Українські та закордонні видання висвітлювали ситуацію зі звільненням Насірова як “кінець правосуддя” та “вирок судовій реформі”, і навіть наші американські партнери були шоковані безпринципністю та граничною продажністю української судової системи.

Зрештою, суд над Насіровим ще наразі не закрили і він триває. Причина, чому Окружний адміністративний суд Києва відпустив Романа Насірова, полягає в тому, що відповідачі в суді — ДФС та уряд України, не довели наявності причини для звільнення його з посади. А Президент і Кабінет Міністрів заявляють, що не поновили і не збираються поновлювати Насірова на посаді.

В липні 2018-го закінчилася провалом гучна справа «рюкзаків», одним із фігурантів якої є син міністра внутрішніх справ України Олександр Аваков. Уся країна, яка збирала останні гроші на допомогу армії та фронту, дізналася, що син міністра внутрішніх справ причетний до розкрадання державних коштів (14 млн.грн) спрямованих на оборону, та закупівлі неякісних рюкзаків за завищеними цінами.

«Цього року Україна знову програла боротьбу з корупцією»

У будь-якій демократичній країні винні б одержали найсуворіші покарання, а в Україні Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила кримінальне провадження у цій справі. Адвокати Олександра Авакова заявили, що у звинуваченнях щодо їхнього підзахисного «можна ставити крапку», адже «не знайдено жодних доказів вчинення карного діяння». Ці скандальні судові рішення, в яких очевидних злочинців впускають на волю, посіяли глибоку апатію в чесних правоохоронців і громадян, котрі втрачають будь-які надії на здатність країни до реформ. Цього року Україна знову програла боротьбу з корупцією.

Вибухи в Ічні

Цього року українські армійці знову не вберегли військові склади далеко від лінії фронту. У ніч на 9 жовтня в районі селища Дружба Ічнянського району Чернігівської області почали вибухати боєприпаси на території 6-го арсеналу Міноборони України. На момент вибухів на військовому арсеналі лежали 69,5 тис. тонн боєприпасів. Пожежа знищила близько 40 тисяч тонн боєприпасів, а держава зазнала збитки на суму 400 мільйонів доларів. Під час попередніх інцидентів на складах, зокрема, в Сватовому, були знищені наші стратегічні запаси великокаліберної артилерії до “Ураганів”, “Смерчів”. В Балаклії був знищений стратегічний запас 155 мм боєприпасів для гаубичної артилерії. В Калинівці — стратегічні запаси танкових снарядів, 120 мм мін. В Ічні ж знищені колосальні запаси для українських “Градів”.

Слідство встановлює, чи мала місце службова недбалість, чи все ж був теракт, однак українська оборонна промисловість не скоро відновить таку кількість боєприпасів. Вибухи військових складів в Ічні засвідчили, що навіть на п’ятий рік війни ситуація у найвищому військовому керівництві залишає бажати кращого.

Напад РФ на українські кораблі

25 листопада Росія здійснила відкритий напад на українську корабельну групу в Керченській протоці. Катери “Бердянськ” і «Нікополь”, а також буксир “Яни Капу”, які здійснювали перехід в Азовське море, були атаковані російськими кораблями й авіацією, внаслідок чого зазнали поранень шестеро українських моряків. У результаті три кораблі були захоплені, а 26 українських моряків російські силовики взяли в полон. Росія вчинила відвертий акт морського піратства, на що міжнародна спільнота мляво відреагувала черговим занепокоєнням, не наклавши на РФ навіть додаткових санкцій.

Ця подія деморалізувала українців та спровокувала чимало запитань до компетентності влади, яка відправила три слабо озброєнні катери на небезпечне завдання. А також поставила під сумнів здатність українських ВМС обороняти узбережжя, адже катери знову, як 2014-го, були захопленні без відкриття вогню з боку українців. У результаті ми знову маємо 26 мучеників у російській буцегарні, яким не можемо нічим допомогти, крім дипломатичних акцій і вуличних флешмобів. Інцидент у Керченській протоці продемонстрував слабкість українського флоту та стратегічну недалекоглядність командування, а міжнародна пасивність і нейтралітет відкривають перед Москвою безкарний шлях до подальших актів прямої агресії. Щоправда, цю невдалу операцію влада спробувала затьмарити «перемогою» — введенням воєнного стану терміном на 30 днів.

Утім, українці стали дорослішими ще на один рік, здобули новий досвід, і, можливо, навіть зробили якісь висновки з помилок ц поразок, щоб не повторювати їх наступного, 2019 року.