9 грудня Президент України Володимир Зеленський, президент РФ Володимир Путін, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель візьмуть участь у саміті «нормандської четвірки», який відбудеться в Єлисейському палаці у Парижі.

У МЗС України раніше заявляли, що цей саміт, можливо, – остання спроба виконати Мінські угоди із врегулювання ситуації на Донбасі.

При цьому експерти не забувають: у 2015 році під час такої зустрічі по кілька разів змінювали формат самих переговорів. Дипломати не виключають і того, що на полях нормандського саміту може відбутися і зустріч президентів України та Росії Володимира Зеленського та Володимира Путіна.

То ж чого чекати від зустрічі лідерів «нормандської четвірки»? Чи не змінюватимуть під час самої зустрічі її формат? Та чи може відбутися неформальна зустріч українського та російського президентів?

Про це ІА «Вголос» поцікавився в експертів.

Ярослав Макітра, політтехнолог:

Цю зустріч у певному сенсі можна назвати епохальною, адже протягом стількох років не відбувалось такого діалогу (Остання зустріч на найвищому рівні у “нормандському форматі”  відбулася у жовтні 2016 року, – ред.), та й так звані «Мінські угоди» є мертвими і вичерпаними у термінах. То ж тепер перезавантаження самого переговорного процесу матиме дуже серйозний вплив на подальший розвиток подій між країнами.

Якщо брати до уваги внутрішньополітичну ситуацію в Україні, то після цих домовленостей Зеленський вже не зможе сказати: «Те, що роблю, чи те, що сталося, – це воля і домовленості попередника Порошенка». За результати цієї зустрічі буде повністю і безпосередньо відповідальний чинний   Президент України.

До того ж, якщо під час цієї зустрічі ухвалять певні рішення, які передбачатимуть голосування у Парламенті, – а це, очевидно, продовження чинного законопроекту про самоврядування на окупованих територіях чи ухвалення нового, але схожого законопроекту, передбаченого Мінськими угодами, це призведе до бурхливої дискусії всередині не лише нашого суспільства, а й  у Верховній Раді.

Якщо говорити про те, як цей процес може вплинути на врегулювання конфлікту, тут дуже непроста ситуація, адже, які б не були домовленості, все одно Росія має величезний вплив на ситуацію, бо окупувала частину території України і може у будь-який момент спровокувати негативні процеси як на окупованих територіях, так і поза їхніми межами. Хоча ми прекрасно знаємо, що Росія хоче, аби Україна перестала існувати, та все ж до кінця її позицію та вимоги у межах мінських домовленостей зрозуміти чи передбачити важко. Росія тисне і погрожує, тому може виставляти дуже несподівані умови, які не були передбачені досі.

Такий же формат переговорів виник тому, що у врегулюванні конфлікту зацікавлена Європа, яка не хоче війни на старому континенті. Для тих же Франції та Німеччини важливіші особисті інтереси, а не інтереси українські чи російські. Але все ж такий формат виник, зважаючи на те, що Росія напала на Україну, і зустрічатися їхні лідери не могли через високий рівень недовіри. Україна була у цьому зацікавлена, адже це додатковий елемент тиску на Росію, бо навряд чи наша країна здатна самостійно домогтися потрібних рішень у двосторонньому форматі чи зберегти «статус кво». При цьому варто пам’ятати: будь-яка двостороння зустріч є загрозливою, адже може трактуватися двояко: під час зустрічі можуть обговорювати одні питання, а опісля вийде так, що росЗМІ та їхня влада подаватиме все зовсім по-іншому, а це сильно дискредитувало б нашу країну в очах європейських партнерів. Хоча можна було би зіграти на інформації про проблеми усередині самої Росії, які б змусили агресора піти на певні поступки. Але це вже питання володіння такою інформацією та вміння нею вчасно скористатися.

Також є думка, що Путін схилятиме під час переговорів Зеленського до прямих переговорів із лідерами так зв. Л/ДНР. Звичайно, що так. Та й це відбулося ще у 2015 році, коли були укладені так звані «мінські угоди», де чітко вказано, що Україна має вести з ними переговори, також про зміни до Конституції і т.д. Путін ще тоді цього домігся у переговорах навіть з таким нібито досвідченим переговірником Порошенком. Де-факто цими домовленостями і визнали в Україні «внутрішній конфлікт», щоб там не казав Порошенко. Тому Путін зараз вимагатиме виконання «мінських домовленостей» у повному обсязі: виконання дослівно всього того, що підписали у 2015 році – а це і є де-факто актом капітуляції України.

Тому ця зустріч буде дуже серйозним тестом для Президента Зеленського: як щодо досягнення домовленостей щодо самого «мінського формату», так і щодо подальшого розвитку зовнішньополітичних процесів.

Денис Богуш, політолог:

Питання Криму завжди розглядали спільно з питанням  Донбасу, і якщо Зеленський офіційно вперше їх розділить, це буде катастрофа для нашої дипломатії

Зеленський каже, що зради не буде, але проблема у тому, що суспільство чітко не розуміє української позиції з багатьох питань напередодні зустрічі. Зокрема, того, про який мир і на яких умовах домовлятиметься наш Президент. Тому після 9 грудня буде або Майдан, або щось дуже серйозне, якщо наш Президент зробить кроки, які не задовільнятимуть активну частину суспільства.

Ми ж не знаємо, як для себе трактують «формулу Штайнмаєра» Путін і Зеленський і як вони задумали провести вибори на окупованій території. Незрозуміло також, які щодо Донбасу будуть у них домовленості – відкриті чи закриті. Також є проблемним те, що ми не чули, чи згадуватимуть під час «нормандської зустрічі» питання Криму. Хоча все ж позитивним моментом зустрічі буде те, що президенти можуть домовитися про звільнення заручників.

Та все ж, якщо повернутися до питання з тим же Кримом (Зеркаль запевнила, що головна мета для Путіна під час «нормандського саміту» – це домогтися зняття санкційного тиску, – ред.), то Росія прекрасно пам’ятає, що її компанії зараз на порозі нових санкцій від США та Європи. Тому під час зустрічі можуть просто офіційно зафіксувати на рівні чотирьох президентів те, що питання Криму на першому етапі немає. А потім про це питання взагалі забудуть. А це небезпечно, бо головні санкції на Росію наклали саме через анексію Криму. Тим більше питання Криму завжди розглядали спільно з питанням  Донбасу, і якщо Зеленський офіційно вперше їх розділить, це буде катастрофа для нашої дипломатії.

Загалом Путін хоче і може домогтися, аби про питання Криму не згадували. Якщо ж так станеться, Європа та США натомість зроблять висновок: українці за свою територію воювати не хочуть, то чому ми маємо їм допомагати санкціями проти Росії?

Микола Спиридонов, політолог:

Перед тим, як відбудеться ця зустріч, вже буде пропрацьований певний її результат. Тому, як мінімум, у подальшому можемо очікувати на обмін полоненими, також на припинення вогню на деяких «гарячих точках» Донбасу.

Стосовно інтеграції Донбасу в Україну – тут вже менш прогнозований результат, але в цілому, оскільки для Зеленського і для Путіна ця зустріч буде «мінусом». Адже Зеленському будуть закидати зустріч з агресором, а Путіну його яструби казатимуть, що той, мовляв, зустрівся з «укром».

Теоретично Україні було б вигідно залучити до цього формату якомога більше країн – зокрема і США, і Британію, але Росія навряд чи на це піде, бо вона розуміє, що такий формат  – з Францією та Німеччиною – їй вигідний, оскільки в агресора з ними зараз досить непогані відносини.

До слова, якщо зустріч буде неформальною, то до Зеленського відповідно в Україні виникнуть питання, чому в нього дружня зустріч з лідером країни-агресора. Тому зустріч швидше за все буде офіційною, але якщо станеться так, що президенти України та Росії зустрінуться у неформальній обстановці, цю зустріч особливо не піаритимуть.

Валерій Димов, директор центру суспільно-інформаційних технологій, політолог:

Ми бачимо, що Україна йде на поступки перед Росією, які послаблюють рейтинг української влади, зокрема президента Зеленського. А чим слабша позиція самого президента всередині країни і на переговорах, тим більше він залежний від результатів цих переговорів. А це прекрасно розуміє агресор, який  зацікавлений у ще більшому послабленні української влади і відповідно – її подальших поступках. А поступилася влада головним – це імплементація «формули Штайнмаєра», та ще й Росія повернула моряків не на підставі рішення Міжнародного трибуналу у Гаазі.

Тим більше у той час, коли вже ніхто у світі не довіряє Росії, Україна чомусь це робить. Натомість Путін грає у конкретну дипломатичну гру проти недосвідченої команди Президента Зеленського. Зеркаль та інші, до речі, згадували, що переговорами перед зустріччю займається Єрмак, який зі свого боку веде переговори з Сурковим. І якщо такі переговори тривають і є у них зрушення, то точно не за рахунок Росії.

Тому я і сподіваюсь, що принаймні подальших втрат для України на цих переговорах не буде. А Зеленський нарешті побачить, що Росія – сторона, яка домовлятися не хоче і не згодиться на те, що припинити війну можна просто переставши стріляти. Відтак наш Президент оголосить про те, що Путін насправді не хоче припинення цієї війни.

Якщо говорити про те, формальним чи неформальним має бути спілкування Путіна та Зеленського, треба пам’ятати: між країнами триває війна. Тим більше метою всіх переговорів Путіна є вмити руки і зробити так, щоб Україна сама «домовлялася з ополченцями».

І ще:: фіксація у політико-правовому полі чи то у Парижі, чи деінде поразок в 2014 році буде фіксацією поразок України у війні проти Росії. От чому підпорядкована вся мета Путіна, ось чому зараз відбуваються «газові торги». А Зеленський, якщо хоче отримати Нобелівську премію миру, має пам’ятати, що це «геростратова справа».

Марія Волошин, «Вголос»