Україна буде членом НАТО. Про це напередодні в інтерв’ю українським ЗМІ заявив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.

Але є одне і дуже велике АЛЕ, за його ж словами: Україні треба сфокусуватися на реформах.

Про ці реформи в нас говорять уже десятки років. Особливо ними перейнявся п’ятий президент Петро Порошенко. Під кінець своєї каденції, акурат напередодні виборів, він вніс до Верховної Ради законопроект про закріплення курсу на ЄС і НАТО у Конституції. Назбирав для цього конститутційну більшість голосів і зрештою зробив НАТО головним меседжем своєї чергової виборчої піар-кампанії.

Проте якось…не пішло. Українці не вибрали. І єдине, що залишилось Порошенкові, – критикувати “ненатовість” свого наступника із депутатського крісла вкрай нечисельної фракції.

Що ж сам Зеленський? До НАТО, як всі помітили, а Порошенко підкреслив, – ще не дійшов. Однак, і не заперечив, що Україна там повинна бути. Навпаки: устами свого міністра оборони анонсував “переформатування” співпраці з Альянсом задля отримання практичного результату.

Тож іде Зеленський до НАТО, чи ні? Чому туди не дійшов Порошенко? І які реформи потрібні Україні, щоб долучитися до Альянсу не лише на білбордах? Про це – у розмові з військовими експертами.

Столтенберг обіцяв: Україну візьмуть до НАТО, але ми перед цим повинні зробити реформи. Які?

Олег Старіков:

НАТО – це 29 високоцивілізованих країн, які запрошують до себе рівних із рівних. Україна їм наразі не рівна. Наші Збройні сили перебувають на початковій стадії реформування. Все працює по старих нормативах СРСР. А от щоб перейти до НАТО, треба відповідати трьом основним критеріям: адміністративному, оперативному і матеріально-технічному. Це означає, що ЗСУ повинні будувати свою діяльність відповідно до директив і процедур, які є у НАТО.

В Альянсі цих директив і процедур, які ще називають станагами (від «standartisation agreement»), приблизно 1300. Деякі країни, наприклад, Угорщину, Польщу, країни Балтії, прийняли до НАТО, коли виконали більшість, але не всі із вимог. Ми ж, відповідно до плану цілі, повинні до 2020 року прийняти 219 станагів.

Йдеться про зміни різного. Обстановку на карту, наприклад, потрібно наносити так само, як це робить НАТО, а не як робив СРСР (так у нас досі). Зв’язок повинен бути таким же, як в НАТО. Ми повинні будувати Збройні сили, як будує їх НАТО: посада Головнокомандувача Збройних сил – Начальника Генштабу, зокрема, повинна бути розділена. Функції Міноборони й Генштабу не повинні перетинатися. Міноборони повинне бути повністю цивільним…тощо.

Ігор Козій:

Щоби вступити до НАТО, треба виконати принципи, які прописані в преамбулі Північноатлантичного договору і його третій статті. Ми повинні навчитися захищати себе самі, не розкрадати техніку і озброєння, не доводити її до мізерного фінансування, а робити все, щоби ця держава була обороноздатною. І тоді нас візьмуть із задоволенням.

У договорі, зокрема, наголошено, що країна, яка вступає до НАТО, повинна дотримуватися верховенства права…По Гандзюк минув рік. А по Гонгадзе скільки? Про що ще згадати, щоби зрозуміти: верховенство права в Україні не працює. І в цьому головна проблема. Невже людина, яка закидає гасло про курс на НАТО у Конституцію, не розуміє цього? Чи в неї є якісь інші моменти, пов’язані з чимось особистим?

Леонід Поляков:

Є 5 груп критеріїв вступу до НАТО. Перша – воєнно-політична. Це критерії, що стосуються, дієвого демократичного урядування, коли Урядом і силовими структурами керують демократично обрані представники політичних партій, які у своїй діяльності керуються інтересами своїх роботодавців – громадян України. Коли ці представники справді несуть відповідальність за бюджет, коли судова влада працює. Тільки після цього наступає черга другого пакету критеріїв – військових.

Йдеться про взаємосумісність ЗСУ з НАТО, спроможність ЗСУ захищати державу. Не покладатися лише на американців чи на британців, а самим захищати себе й давати якийсь внесок у спільну оборону. Наша спроможність відображається у нашому бюджеті. А тепер порівняйте. Наш сусід – Польща. 20 років тому була у такому ж стані, як ми зараз. Але народ об’єднався, не дав волі олігархам, побудував справжню демократію і справжню ринкову економіку. Як наслідок, їхній бюджет став в рази більший, ніж бюджет України. На збройні сили вони сьогодні витрачають в 4 рази більше, ніж Україна. І це при тому, що в України 250 тисяч військових, а в них – 150. Тобто на 1 військовослужбовця у Польщі витрачають приблизно у 5,5 разів більше коштів, ніж в Україні. А в нас війна, між іншим…

Решта три групи критеріїв – суто технічні: забезпечити режим збереження таємниці, спільні норми оформлення документів тощо.

Насправді, сильні збройні сили можуть бути і в авторитарних державах. Але НАТО – організація демократична. Саме тому перший і головний критерій – дієвість демократії.

Уявляєте, як Кучма хоче, щоб у його зятя забрали заводи? Чи як Порошенко хоче віддати державі заводи? Тому ми й не йдемо до НАТО

Усе вищезгадане – не новинка. Про це в Україні говорять десятки років. То чому говорять, а результату немає?

Ігор Козій:

Дійсно, з 1994 року ми в різний час і в різний спосіб заявляли, що співпрацюємо з НАТО, що з одної програми переходимо в іншу, що нам надають чітку обіцянку членства…але якось так стається, що наша політична еліта в останній момент все робить не  так. І це відбувається постійно.

Навіть якщо взяти останню владу – Порошенка. Начебто прогресивні заяви, начебто правильні гасла, начебто закладаємо ті лозунги в Конституцію…а чому ми за 5 років так і не спромоглися зробити хоча б одного суттєвого кроку, щоб нас розглянули як кандидата на вступ серйозно? Варіантів два. Або ніхто із керманичів не розуміє, про що йдеться і як це зробити, або навпаки: читають документи і розуміють, що це для них – небезпечно.

Ви ж зверніть увагу: коли згадують про НАТО? Для чого? Згадайте: за Ющенка і за Кучми це теж було показово. Про НАТО згадують, коли треба отримати голоси виборців. Коли ж доходить до реальних кроків – раптом стає на заваді …прив’язка до клановості й олігархату. Прив’язка до тих, хто не заробив гроші у чесний спосіб, а в різний час і в різний спосіб відібрав їх у народу.

З українців щоразу збирають нові податки на озброєння, а про тих, хто нажив мільярди на розкраданні цього озброєння, – і не згадують. От днями солдата 80-ї десантно-штурмової дивізії суд зобов’язав сплатити три оклади за нічний приціл, який він втратив під час виконання завдання. Сума – приблизно 150 тис. грн. Так, а про мільярди коли згадають?

Вся проблема зі вступом до НАТО чи ЄС у тому, що українські олігархічні можновладці в них не зацікавлені. Бо, вступаючи, доведеться впроваджувати верховенство права. А вже це обіцяє їм не дуже світле майбутнє. Наприклад – реституцію. Олігархам доведеться повернути у власність народу ті речі, які вони раніше незаконно забрали. Згадається та ж сама ваучерна приватизація…Уявляєте, як Кучма хоче, щоб у його зятя забрали заводи? Чи думаєте, що Пінчук купив його за свої власні чесно зароблені гроші? А чи хоче Порошенко повертати у власність народу заводи? Ото ж бо й воно. За гаслами, які потрібні для обрання на черговий президентський термін, нічого немає і бути не може.

Порошенко вступив у злочинну змову із Путіним і зробив все для того, щоб Україна не вступила в НАТО ніколи

Олег Старіков:

Режим Порошенка гарно розповідав, як він прямує до НАТО. Але на ділі ніяких заходів для реформування ЗСУ по стандартах НАТО не здійснював.

Пошукайте, наприклад, в Інтернеті річну національну програму під егідою Комісії Україна –НАТО на 2019 рік. От я у Порошенка та його подруг – Фріз і Климпуш-Цинцадзе 5 років запитував: скільки пунктів з цієї програми ви виконали? Скільки пунктів ви виконали за всі 5 років? Вони відповідей не давали. А я відповів: щонайбільше – 20-30%. Оце так вони «йдуть» до НАТО.

Вище я згадував про станаги, необхідні для вступу в Альянс. До 2020-го ми мали ухвалити 219 з них. А ухвалили всього 86. За 5 років – 86! І це ще, до речі, за даними органів стандартизації, які самі все це робили. А за даними Міноборони – тільки 61. Тобто вони навіть рахувати не вміють, скільки вони ухвалили.

Раніше станаги схвалював орган стандартизації, а тепер це віддали Міністерству оборони. Отож, новий міністр оборони Загороднюк одним указом може прийняти всі 1300 станагів – і почати впроваджувати. Проте я щось не чув, щоб він за стільки часу на посаді прийняв хоча б один.

Тому роблю висновок. Порошенко, мародер і брехун, на слові НАТО тільки піарився. Вступив у злочинну змову із Путіним і зробив все для того, щоб Україна не вступила в НАТО ніколи. Зеленський – взагалі нічого не розуміє. А Загороднюка поставили на посаду не робити нічого, бо ніхто й не збирається входити в НАТО. Бо це невигідно Укроборонпрому. Бо їм вигідно виготовляти непотріб і модернізувати цей непотріб, а не виготовляти зброю нового виду. Ніякого НАТО не буде, доки не позбудемось олігархату у владі.

Леонід Поляков:

На переформатування одного «Приватбанку» взяли і знайшли понад 100 мільярдів. На оборону взяти і знайти – не можуть. От у цьому і є проблема. Будуть подавати заявки, писати папери, розказувати, як ідуть до НАТО і як це чудово…Але нам не гаслами треба жити, а діями.

Боротися треба, а не скиглити про мир «за будь-яку ціну»

За умови, що влада справді серйозно візьметься за реформи, – за скільки часу Україна буде готовою вступити до Альянсу?

Леонід Поляков:

Нова влада зараз почала говорити, що поки збоку є РФ, нас не приймуть в НАТО…Це не зовсім так. Звичайно, багато країн НАТО мають певний інтерес в РФ – ті ж Німеччина та Угорщина, Болгарія, Франція, може, вони й будуть гальмувати вступ України до НАТО, якщо ми будемо давати їм привід. Якщо ми не будемо давати привід, якщо ми дійсно покажемо, що готові ліквідувати олігархічно-кланове управління, реформувати судову систему, якщо буде справжнє бажання суспільства і політикуму – за 4-5 років ми можемо повторити сценарій Західної Німеччини. Пригадайте: Східну Німеччину відділили, а Західну прийняли в НАТО. Питання Росії зникне відразу, якщо члени  НАТО побачать, що Україна сама себе готова захищати, і не лише силами добровольців, а силами всього суспільства. Що Україна спроможна зупинити Росію й не дати їй розхитати українське суспільство.

Коротше кажучи, боротися треба, а не скиглити про мир «за будь-яку ціну». НАТО не потрібні утриманці, вони хочуть рівних собі – сильних і спроможних до дій.

Яна Федюра, “Вголос”