У Грузії десятки тисяч людей протестують проти чинної влади та впливу Росії в державі, а кінотеатри, ресторани та спортсмени вже взялись активно бойкотувати російське. Серед гасел часто трапляються згадки про незаконну фактичну окупацію території Абхазії та Південної Осетії, яка відбулась раніше. Тож у чому різниця між Україною та Грузією, що буде далі, які результати дасть бойкот і які уроки цього протистояння для себе може засвоїти Україна? ІА «Вголос» вирішило запитати в експертів.

У чому причина такої різної реакції на дуже схожі дії Москви у Грузії та в Україні? Про це ми запитали в політолога Дениса Богуша, політтехнолога Андрія Золотарьова та керівника політичних програм Інституту майбутнього Юрія Романенка,

Денис Богуш:

Росіяни стали дуже вільно та комфортно себе почувати на території Грузії

Самі реакції сильно відрізняються одна від одної, бо зараз у нас із грузинами відрізняється етап розуміння агресії з боку Росії. У Грузії був Саакашвілі, була війна, була відібрана територія, вигнали Міхеіла Саакашвілі і, як наслідок, був установлений відверто проросійський уряд. Зараз каденція цього парламенту підійшла до кінця, у них мають бути нові вибори, проте за цей час росіяни стали дуже вільно та комфортно себе почувати на території Грузії порівняно з часом, коли йшла війна. Це все призвело до того, що депутат Держдуми зайшов у грузинський парламент і вільно сів у крісло спікера. Цей факт і дав розуміння всій Грузії, що відбувається.

У нас проросійський парламент ще не прийшов. Як тільки до Верховної Ради пройдуть промосковські парламентарі, а ми збагнемо, що реванш має місце і що ми дуже нерозумно вчинили, коли легковажно поставились до вибору політичних сил, ми теж усе зрозуміємо. Коли після п’яти років такого правління до нас приїжджатимуть російські депутати і сідатимуть у крісло нашого спікера, тоді, я вважаю, наша реакція буде ідентичною. У них оцей етап проросійського уряду вже пройшов, а у нас, після схожих воєнних дій, до парламенту пройдуть (згідно з тими рейтингами, які ми маємо) такі ж політичні сили, тому в цьому аспекті ситуація схожа, відрізняється етап.

Андрій Золотарьов:

У реакціях на такі події завжди є амплітуда коливань настроїв. Раніше був певний період розрядки стосунків між Грузією та Росією: знову почали продаватись грузинські товари та території Росії (вино, мінеральні води), були відновлені регулярні авіарейси між країнами і таке інше. Після війни, після поразки Саакашвілі, його наступник проводив відверто м’якшу політику стосовного свого сусіда. Водночас у країні завжди залишався досить великий прошарок суспільства, який усе одно вважає Росію окупантом, що територія Грузії була відібрана РФ незаконно. В Україні теж потрібен час, приблизно кілька років, для того, щоб цей «маятник» хитнувся в іншу сторону. Я вважаю, що події, які зараз тривають у Грузії, за кілька років будуть відбуватись і в Україні.

Юрій Романенко:

Грузини роками обслуговували російських туристів, яких туди приїжджає півтора мільйона на рік, і тут усі в єдиному пориві «підірвались» з місця. Я думаю, що причиною такого стали обставини та чітка організація, адже ми розуміємо, що це – не хаотичний бунт, а чітко спланований протест. Якщо відкинути зайвий романтизм, який нам каже, що все суспільство у єдиному пориві повстало проти Росії, то ми побачимо щиру, проте добре організовану акцію, яка, звісно, є дуже потужною в умовах окупації. В цьому, я думаю, і є основна різницями між цим конфліктом і подіями в Україні у 2013-2014 роках.

Як вплине бойкот із боку Грузії на її стосунки з Росією?

Денис Богуш:

У принципі бойкот уже мав місце. Наприклад, грузинські вина не продавались у Росії, тобто по різних окремих товарах такі дії були. Щоправда, росіяни вільно літали відпочивати у Грузію, грузини, з свого боку, могли спокійно їхати до Росії, тобто повноцінним цей бойкот назвати ми не можемо. Була схожа ситуація до тієї, яка зараз є в Україні. Ми також говоримо про певні санкції, про заборону торгівлі, тоді як товарообіг підвищується. Це все залишається можливим через різного роду компанії, угоди, схеми, людей і тому подібне. Одним словом, «сіра» торгівля. Якщо бойкот буде стовідсотковим, то економіка Грузії банально переорієнтується більше у бік України та Європи, ніж на Росію. Економіка РФ є набагато сильнішою, ніж грузинська, тому я думаю, що вона суттєвих змін чи удару не відчує. Найімовірніше, буде «легкий дискомфорт».

Для Грузії ці події можуть стати поштовхом до виходу з-під економічної залежності від Росії. У плані свідомості більшість грузинів зрозуміли, що такі речі є дуже небезпечними. Саме це стало причиною реакції кінотеатрів, спортсменів, сфери обслуговування (із російських туристів беруть на 20% більшу плату у ресторанах), тобто почався дуже активний свідомий спротив. Грузини зараз на шляху повного усвідомлення того, що Росія – це агресор, тому не потрібно їм робити будь-яких «поблажок».

Андрій Золотарьов:

Тягар розриву економічних відносин, ясна річ, впаде саме на маленьку Грузію. Я думаю, що економіка Росії не дуже залежить від того, будуть чи не будуть на їхньому ринку умовні грузинські вина чи «Боржомі», тому на РФ такі розриви відносин жодним чином не позначаться. У грузинів є маса власних внутрішніх політичних проблем і мізерне економічне зростання, про яке кажуть кваліфіковані економісти. Росія, на мою думку, так оперативно відреагувала на події у Тбілісі через те, що вони знають, що такі речі швидше підірвуть економіку Грузії. Російські туристи поїдуть до Туреччини або в Крим, а грузинське вино просто шукатиме інші ринки збуту.

Юрій Романенко:

Для Росії Грузія є економічним мікробом. У неї просто мікроскопічні розміри, кількість громадян і, відповідно, економіка країни. Грузія імпортує з Росії утричі більше, ніж експортує туди. У Грузії дійсно дуже маленька економіка, і вона дуже залежить саме не від продажу товарів за кордон, а від туризму. Росіяни ж становлять близько половини всіх, хто відвідує Грузію щороку. Якщо коротко, то грузини втратять набагато більше, ніж росіяни від такого погіршення стосунків між державами. Тому я не дивлюсь на ці події як на щось надзвичайне – це просто чергове загострення у стосунках двох сусідніх держав, яке має об’єктивні причини.

Як можуть далі розвиватись події у Грузії?

Денис Богуш:

Проросійська частина населення та влади Грузії, звісно ж, не зупиниться, як і суспільство, яке протестує. Логічно, що вся ця ситуація має якимось чином закінчитись і одним із можливих сценаріїв є громадянська війна. Інший варіант полягає у тому, що влада має усвідомити власні дії, прислухатись до народу і разом зі своїм «майданом» має об’єднатись проти Росії. Далі їм слід не боятись іти на радикальні дії із розумінням, що саме зараз іде війна на знищення Грузії.

Андрій Золотарьов:

Як я гадаю, у найближчі дні або тижні цей конфлікт вийде на пік своєї напруги, а далі він просто буде вщухати. Я не думаю, що це переросте у якісь більш рішучі дії з боку обох країн, найімовірніше, ця історія обмежиться взаємними економічними санкціями, не більше. Варто розуміти, що Грузія за числом населення є трішки більшою, ніж Київська область, це робить «вагові категорії» держав, які беруть участь у цьому конфлікті, неспівмірними.

Юрій Романенко:

Я думаю, що пройде пів року або рік і все закінчиться так само, як закінчилось у Ердогана з РФ. Нагадаю, що приблизно 6 місяців вони «побуцались», а потім просто Росія допомогла з переворотом у Туреччині. Я думаю, що із влади «виб’ють» Іванішвілі і всю партію «Грузинська мрія», зараз лише незрозуміло – швидко це відбудеться чи на це треба більше часу. Після цього, я вважаю, прийде нова коаліція, і всі відносини знову вийдуть на попередній рівень. Не думаю, що щось принципово зміниться для будь-якої з країн. Грузія – це периферійна маленька держава, яка має багато власних політичних проблем, а Росія буде намагатись наростити свій економічний вплив на цю державу і на цей регіон загалом.

Які уроки із цього протистояння може винести для себе Україна?

Денис Богуш:

Влада України робить усе необхідне для того, щоб грузинський сценарій повторився у нас і антиросійський майдан був у нас через кілька років

Якщо наш президент і наша влада буде проводити таку політику, яку веде зараз із усіма допусками і легітимізацією усіх реваншистських сил, то у нас буде ідентична картина через три або п’ять років. Протести у Грузії вже є відверто антиросійські, тоді як в Україні такого ще не було. Так, ми мали Майдан, але наші гасла були проти Януковича і тодішньої влади. Влада України робить усе необхідне для того, щоб грузинський сценарій повторився у нас і антиросійський майдан був у нас через кілька років. Якщо у нас до влади повернуться люди, які працювали в Януковича і депутати Росії будуть вільно заїжджати на нашу територію та заходити в органи влади, тоді всі зрозуміють, що насправді йде війна.

Андрій Золотарьов:

Перший урок – це санкції. Якщо ми починаємо про них розмовляти в контексті стосунків України та Росії, то нам необхідно мати план «B» і план «С» саме для української економіки. Якщо цього не буде, то подібні розмови можуть виявитись для України пострілом собі у ногу в економічному плані. Нам просто необхідно шукати ринки збуту української продукції у Південно-Східній Азії, на Близькому Сході та в Північній Африці. Погіршення стосунків із РФ має позначатись, перш за все, на зовнішній політиці та торгівлі. А у нас вийшло так, що ми ввели санкції, проте все одно Росія залишається основним інвестором української економіки, це ненормально. По-друге, ми припинили авіасполучення між країнами, а виграла від цього Білорусь, через яку люди й пересікають кордон. Також треба розуміти, що певна частка нашої промислової продукції не є затребувана в Європі. У своїх економічних планах Україна повинна дивитись на Південь і Схід і саме над цим повинні працювати державні політики і президент України.

Юрій Романенко:

Україна для себе не може взяти жодних уроків, бо жодних уроків тут немає. Україна вела повноцінну війну (бо зараз ця війна має дещо інший характер) проти Росії, як і Грузія, але ці воєнні конфлікти не можна порівнювати. Це зовсім різні ситуації та межі економічного впливу. Російсько-українська війна є набагато більшою за територіями, ресурсами, втратами та тривалістю. Тому ми можемо просто робити висновки про нашого північного сусіда, але уроків я тут не бачу.